Володимир – бойовий медик 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він вже вдруге на фронті – спершу мобілізувався у 2015 році та потрапив у 95-у бригаду. А після демобілізації вирішив продовжити службу за контрактом у бригаді ще на два з половиною роки, інформує пресслужба бригади.
«Коли почався повномасштабний наступ росії та як тільки стало можливим дістатися до Житомира, я одразу повернувся до своєї «дев’яносто п’ятки», – говорить медик.
Володимира знову направили в медичну роту бригади, адже він все життя в медицині – працював фельдшером на «швидкій», а потім у центральному військовому клінічному госпіталі у Києві займався пацієнтами з хворобами серця.
«Різниця між роботою на нулі в умовах війни та роботою швидкої медичної допомоги в тилу колосальна. Часто буває таке, що медики приїжджаючи на точку евакуації, потрапляють у зону, яку криє ворожа артилерія. За статистикою дуже великий відсоток поранених на фронті саме від наслідків роботи артилерії», – розповідає Володимир.
На фронті режим роботи завжди 24 на 7 та без вихідних. А як говорить Володимир, до війни зміна на «швидкій» доба через три. Такий графік давав час відпочити або відпрацьовувати у приватних «швидких» чи клініках.
«На фронті все інакше. Тут часто доводиться просто забувати про деталі виїзду на передову, щоб не перегоріти емоційно та щоб були сили на наступний виклик, - говорить Володимир. – Але у мене неймовірний екіпаж. Я його називаю «Дрім Тім» (команда мрії). Мені фантастично пощастило з ними! Усі першокласні спеціалісти, а водії у нас взагалі від бога, примчать на точку в будь-яку погоду та час».
«Найтяжче в моїй роботі не навантаження чи режим роботи нон-стоп, а бачити загиблих молодих хлопців, які ще не встигли навіть пожити…», – говорить медик 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Володимир.
Удома на Володимира чекають кохана дружина та красуня донька: «Їхня підтримка відчувається настільки сильно навіть на відстані, що ви собі навіть не уявляєте».