Анохін Руслан Едуардович (22.02.1987 – 22.01.2026 рр)
Руслан Едуардович народився в селі Королівка на Житомирщині. Здобув повну середню освіту у місті Малині, згодом навчався у вищому професійному технологічному училищі міста Житомира. Працював у сфері охоронної діяльності — розпочинав з охоронця, а з часом обіймав керівні посади. Був вимогливим до себе, відповідальним, справедливим керівником і надійним товаришем, прикладом для колег та підлеглих.
Із перших днів повномасштабного вторгнення рф Руслан без вагань прийняв рішення і став на захист України. Він був справжнім чоловіком — рішучим, сміливим, із чіткими моральними принципами. Для нього не існувало слів «потім» чи «хтось інший». Якщо потрібно — робив. Якщо друг потребував — стояв поруч. Якщо хтось був слабшим — захищав.
Руслан був людиною великого серця — допомагав і словом, і ділом. Поруч із ним ставало спокійніше й надійніше, бо він ніколи не зрадив і не відвернувся. Веселий, щирий, розумний — він умів підтримати, знайти вихід там, де інші опускали руки.
Найбільшим його скарбом була його донечка — його сонце, його натхнення й сенс життя. Заради неї, заради родини, заради мирного майбутнього своєї країни він щодня вставав і йшов туди, де найважче. Мріяв про той день, коли закінчиться війна, коли діти зростатимуть без вибухів і тривог.
22 січня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, внаслідок зіткнення та стрілецького бою з розвідувально-диверсійною групою збройних формувань рф у місті Костянтинівка на Донеччині, мужній Воїн Руслан Едуардович Анохін героїчно загинув.
Шевчук Максим Євгенович (08.04.1995 — 03.02.2026 рр)
Максим народився у смт. Білозерка на Херсонщині. Навчався у Білозерському ліцеї №1 ім. О.Я. Печерського, де здобув повну загальну середню освіту. Після закінчення школи вступив до Херсонського морського училища, де опанував професію матроса-моториста.
Максим був людиною надзвичайно спокійною, доброю та щирою. Його готовність допомогти, підтримати, навчити чомусь новому відчували всі, хто його знав. Він завжди намагався захистити близьких від труднощів, був надійною опорою для родини та друзів. Мріяв про власний будинок у лісовій тиші, подалі від міської метушні, про власну справу, про мирні зустрічі з друзями, теплі родинні вечори.
До повномасштабного вторгнення рф працював у Херсоні та за його межами. Після окупації Херсона у 2022 році був змушений покинути рідний край і переїхати до м.Житомира. Тут працював на Житомирському маслозаводі «Рудь», чесно та сумлінно виконуючи свою роботу.
У квітні 2025 року Максим був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу на посаді радіотелефоніста-нічного наглядача відділення зв’язку мінометного взводу мінометної батареї штурмового батальйону. Вірний Військовій Присязі, він гідно та мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.
3 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту України на Запорізькому напрямку Максим Євгенович героїчно загинув.
За інформацією Житомирської міської ради.