Сьогодні, 24 листопада, у Житомирі прощалися з двома загиблими військовими: 29-річним Віталієм Стаднюком та 36-річним Олександром Циганком.
Про це повідомили в Житомирській міській раді.
Віталій Стаднюк народився 9 квітня 1996 року у с. Лісна Рудня на Житомирщині в дружній та люблячій родині, де панували тепло, підтримка і взаємна повага. Згодом разом із сім’єю переїхав до с. Порцелянове, де пройшли найщасливіші роки його дитинства. Він навчався у місцевій ЗОШ, відвідував музичну школу, опанував акордеон, любив музику і тонко відчував її глибину і красу. Відповідальний, наполегливий, працьовитий — у всьому шукав гармонію, доброту та користь людям.
Здобувши професію кухаря у Житомирському ПТУ №17, Віталій не просто готував — він вкладав у кожну страву душу. Радів, коли міг потішити смачним своїх рідних і друзів. Працював у піцерії, згодом — торговим агентом. Був надзвичайно комунікабельним, життєрадісним, душею компанії — об'єднував людей добрим словом, усмішкою і щирістю.
Любив життя, землю, працю, природу, риболовлю, захоплювався кіньми. Мав гарні стосунки з братом — їх єднала справжня братерська дружба. Особливим скарбом для нього була мама — з великою любов’ю, турботою і повагою він ставився до неї все життя. Обожнював своїх племінників, для яких був не просто дядьком, а справжнім другом, наставником і яскравим прикладом любові до життя.
Мріяв про створення власної сім’ї, дуже любив дітей — і діти це відчували: тягнулися до нього, довіряли, щиро любили. Віталій був добрим, людяним, завжди готовим прийти на допомогу. Ніколи не відмовляв, не проходив повз чужий біль. Любив футбол і був палким шанувальником ФК «Полісся».
Понад усе він любив Україну. З початку повномасштабної агресії активно займався волонтерством. У травні 2023р., не вагаючись, добровільно став до лав захисників — бо не міг інакше. Серце боліло за рідну землю, за людей, за майбутнє. Справжній Патріот, Він воював мужньо і чесно, пройшов важкі бої поблизу Роботиного, де отримав важку контузію, тримав оборону за Курахове, Покровськ. Навіть у найтяжчі моменти не втрачав віри, не жалівся, підтримував побратимів добрим словом, гумором, силою духу.
За мужність і відвагу був нагороджений медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», медаллю «Захисник Батьківщини», численними грамотами та подяками. Мріяв про Перемогу, планував після війни посадити великий сад біля рідної хати — сад миру, життя і пам’яті.
Та не судилося… 15 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки на Дніпропетровщині, Віталій Валерійович героїчно загинув, захищаючи Батьківщину.
У вічній скорботі — його батьки, брат, рідні, племінники, друзі, побратими, усі, хто мав честь знати Захисника.
Олександр Циганок народився 10 липня 1989 року у мальовничому селі Вереси Житомирської міської територіальної громади. Здобув середню освіту у Вересівській ЗОШ (нині — ліцей), а згодом вступив до Житомирського ВСП «Фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну Поліського національного університету». Трудився на будівельних майданчиках Житомира, де його завжди цінували за працьовитість, відповідальність і доброту.
Олександр любив життя, природу, риболовлю, працю на землі. Обожнював тварин і мав щире, чуйнe серце. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди підставляв плече, вмів підтримати теплим словом і доброю справою. Особливу любов і турботу дарував своїй матусі — завжди слухав її, виконував прохання, оберігав її, дарував квіти, тепло й синівську любов.
Мріяв створити власну сім’ю, побудувати дім, та підступна війна зламала його плани і мрії.
У грудні 2023 року за покликом серця Олександр добровільно став до лав ЗСУ, щоб захищати рідну землю від російських окупантів. Пройшов важкі бої майже по всьому Донбасу. Двічі був важко поранений, але після реабілітації знову повертався до побратимів,— бо вірив, що його місце на передовій, поруч із тими, хто боронить Україну.
За мужність, особисту хоробрість і самовідданість був нагороджений високими відомчими та державними відзнаками: відзнакою Міністра оборони України «Лицарський хрест», відзнакою Командувача Сухопутних військ ЗСУ «За особисту хоробрість», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій».
14 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу нп. Нове Запоріжжя Пологівського району Запорізької області, Олександр героїчно загинув, прикривши собою побратимів та до останнього подиху боронячи Україну.
У вічній скорботі матуся, рідні, близькі, друзі та бойові побратими...
Світла пам'ять і вічна слава Героям.