У його біографії — Савур-Могила, Соледар, Бахмут, Мар’їнка… Лікар-офіцер Валентин Косован у війську з березня 2014 року. Нещодавно він став переможцем у номінації «Опора на лінії життя» регіонального етапу на здобуття «Ордена святого Пантелеймона».
Свою історію чоловік розповів Житомирській міськраді.
«...Я тримаю двері однією рукою, іншою — підтримую пораненого… Частота дихання падає, стає ледве вловимим... Та ми довезли його. Довезли. Дізнавалися потім — вижив».
Тоді ще ніхто не вживав термін «бойовий медик»
Березень 2014 року. З першою хвилею мобілізації — у бойовий стрій 95-ї десантно-штурмової. Так усе й почалося... Він був начальником медичного пункту, але фактично виконував функцію санітара. Термін «бойовий медик» тоді ще ніхто не вживав. Та й сама тактична медицина виглядала інакше.
Савур-Могила, рейди, евакуації під вогнем. Відомий рейд Забродського...
Потому — декілька років лікарської практики у цивільному житті. З 2022-го — знову в лавах 95-ки. А потім — три роки і три місяці — в 46-ій окремій десантно-штурмовій.
«Щоб встигнути…»
На старті Херсонської кампанії Валентин Косован працював у складі евакуаційної команди: він — як лікар і старший екіпажу, медична сестра та водій. Його екіпаж займався евакуацією поранених — вивозив бійців із лінії вогню до пунктів подальшої допомоги.
«Щоб встигнути!» — це перше, про що думає екіпаж медеваку. Бо кожна секунда може стати останньою. У цій роботі важливі не лише знання, а й холодна голова — рішучість діяти точно, швидко без паніки, навіть під обстрілами.
«Приймав бійців у кімнаті, де жив»
Пізніше він займатиме посаду військового лікаря і стане начальником госпітального відділення медичної роти. Це означатиме ведення амбулаторного прийому та організацію первинної допомоги в умовах, далеких від тилових.
«Приймав бійців у кімнаті, де сам і жив. Кімнати були адаптовані під палати для стаціонарного лікування поранених, — згадує він. — У прифронтовій зоні не завжди можна знайти навіть мінімально придатне місце для повноцінної роботи».
Після Херсонської кампанії з кінця листопада 2022-го і до березня 2023-го — Бахмутсько-Соледарський напрямок. Влітку 2023-го — участь у запорізькій кампанії, відомій як контрнаступ. А в листопаді 2023-го Валентина Косована разом з частиною бригади переводять на Мар’їнський напрямок, згодом — на Курахівський.
Від радянських санітарних сумок — до натівських рюкзаків
Тактична медицина за ці роки змінилася кардинально. У 2014-му все виглядало інакше: радянські санітарні сумки, алюмінієві кейси.
«Пам’ятаю, під час рейду була коротка тактична зупинка. Один із підрозділів розташувався у покинутій ветеринарній клініці. Вона вже не працювала, але там ще залишились деякі речі — зокрема, добротні медичні сумки. Під час чергового обстрілу, коли прилетіло й по тій будівлі, вдалося “позичити” декілька з них — у зв’язку зі службовою необхідністю. Так тоді виглядала військова медицина…»
Перші турнікети, що почали надходити з-за океану, сприймалися як справжня дивовижа. Потім — ізраїльські бандажі, наліпки для закриття ран, і вже наприкінці 2015-го — перші рюкзаки, укомплектовані за стандартами НАТО: назофарингеальними трубками, спеціальними наліпками для очей, якісними турнікетами.
Сьогодні бойові медики працюють саме з такими рюкзаками. І на початку повномасштабного вторгнення медекіпаж Косована вже отримав добре укомплектовані рюкзаки бойового медика й старшого бойового медика. Там було все: від медикаментів і перев’язувальних матеріалів — до компактних нош. І все це вміщалося в один рюкзак.
«До пораненого, що за двадцять метрів, — не дістатися»
«Зараз тактична медицина дійсно вийшла на якісно новий рівень. Але й умови змінились. Це вже технологічна війна. Іноді навіть до пораненого, що за двадцять метрів, — не дістатися. Дрони висять у небі, коригують вогонь, і будь-який рух — смертельно небезпечний. Тому дуже важливо, щоб сам боєць мав підготовку з тактичної медицини. Бо в першу чергу — він має вміти допомогти собі і побратиму поруч».
«...а там відкрита черепно-мозкова травма»
Літо 2023 року. Херсонський напрямок. Здавалося б, звичайне завдання — доставити до батальйонного медпункту медикаменти, перев’язочні матеріали, інші матеріали. Екіпаж Валентина Косована впорався. Аж раптом — БМП на швидкості під’їжджає прямо до медпункту. На броні — боєць. Важкий. Трьохсотий.
«Я підбігаю — а там відкрита черепно-мозкова травма. Знімаємо з броні, кладемо на ноші разом із лікарями медпункту. Боєць без свідомості. Але дихає. Серце б’ється. Встановлюємо назофарингеальну трубку, прикриваємо рану. Тоді в нас була “Тойота Ленд Крузер”, закрита версія, неадаптована. Заносимо ноші в машину, а вони не вміщаються, двері не зачиняються…»
«Довезли... Довезли…»
Довелося імпровізувати на межі можливого — фіксувати ноші ременем і ногами. Лівою рукою тримати двері, правою — підтримувати бійця.
«І так — до евакуаційної точки, де чекає вже оснащена автівка з ношами та медикаментами. Потім вже іншим медекіпажем — до первинної хірургічної групи. Частота дихання падає, ми приводили його до тями... Довезли. Довезли. Пізніше дізнавалися — він вижив».
Слово «довезли» лікар Косован повторює декілька разів. Відчувається, що це не просто шлях чи відстань, а межа між життям і смертю, битва за кожен подих і за серцебиття. «Довезли» — значить урятували. Встигли. Змогли.
За дихання, пульс. За життя…
«Я за профілем — лікар-дерматовенеролог. У військовій медицині все ж ключову роль відіграють хірурги, анестезіологи, травматологи. Їхній досвід у військово-польовій медицині — колосальний. Його обов’язково буде збережено, систематизовано і передано наступним поколінням військових медиків. Багато з тих рішень, які нині народжуються на війні, точно впровадять і в цивільному житті», — переконаний лікар.
Медики на війні щодня ведуть бій — за дихання, пульс. За життя… Там, де все тримається на тонкій межі, вони не дають цій межі обірватися. Опора на лінії життя...
