Михайлівська церква в Житомирі є культовою спорудою, історія якої віддзеркалює всі нещастя, які довелось пережити українському народові.
Свято-Михайлівський кафедральний собор було споруджено у 1856 році, проте його історія почалась набагато раніше.
Місцевий купець витратив всі збереження на побудову православної церкви
До 1795 року Житомир перебував у складі Речі Посполитої. Містян силоміць окатоличували, отож православні собори займали скромні місця у маленьких хатинках, та й тих було набагато менше за величні католицькі костели.
Фото: histzytom.blogspot.com(Кафедральний костел Святої Софії)
Фото: histzytom.blogspot.com (старовинна вулиця Київська (нині Кафедральна) в центрі Житомира)
Змінити становище православної церкви вирішив відомий у місті купець Михайло Федорович Хаботін. Для цього він виділив кошти з власного гаманця.
«В похилому віці бездітний Хаботін вирішив створити дім Божий, і цій святій справі, воістину, віддав все — і гроші, і все завзяття своє…», — розповідає про ці події Житомирський краєзнавець протоієрей Микола Трипольський у своїх роботах.
Спочатку Михайло Хаботін презентував на спорудження храму 15 тисяч карбованців. Та ця сума виявилася недостатньою. Не довго думаючи, він додав ще майже 22 тисячі карбованців. На той час це були шалені кошти, адже дорівнювали річному прибутку середньостатистичного містянина.
Під час побудови Михайлівської церкви Хаботін втратив всі свої збереження та змушений був записатись до житомирських міщан, перейшовши до нижчого майнового стану.
Причиною таких фінансових витрат стали тогочасні закони: приватна особа, що виявила бажання побудувати храм Божий з самостійним призначенням, зобов’язана була в той же час внести до однієї з кредитних установ такий капітал, процентами якого забезпечувалося б утримання причту церкви, що мала споруджуватись.
Фото: histzytom.blogspot.com (український православний храм зруйнований комуністичними вандалами у 50-х роках ХХ століття)
Царські чиновники перешкоджали, радянські комуністи знищували
Окрім того, що фінансово будівництво храму не підтримував більше ніхто, Хаботіну всіляко перешкоджали: царські чиновники то хотіли будувати церкву в іншому місці (на його околиці), то відмовляли у видачі землі взагалі.
Саме тому Михайло Федорович виділив останні свої кошти на купівлю ділянки землі на розі Київської та Пилипонівської (нині Михайлівської) вулиць.
Не без багаточисельних перешкод імперських чиновників будівництво церкви врешті почалось: до ділянки поїхали вози з камінням з місцевих карʼєрів, споруджувалися будівельні «ліси», обриси Михайлівського храму поступово ставали все чіткішими.
«Хаботін від самого початку будівництва церкви і до його закінчення цілими днями — з ранку до вечора невтомно доглядав за ходом робіт і сам особисто вів грошові розрахунки з робітниками... Часто-густо вечорами, коли робітники закінчували свою денну працю, можна було побачити Хаботіна, що сидів на лавці під стінами церкви, яка будувалася, виймав гроші із шкіряної торбинки і розраховувався з робітниками. Вигляд цього поважного, із сивою бородою старця, який невимушено просто неба розраховувався із своїми робітниками, мимоволі нагадував добрі старі часи…» — писав у своїх роботах Микола Трипольський.
У 1856 році будівництво церкви було завершено. В освяченні приміщення участь взяли усі керівні місцевого духовенства.
Фото: Ftimes.zt.ua (вид на Михайлівську церкву з вулиці Київської)
Михайло Хаботін витратив на побудову церкви майже 40 тисяч карбованців, проте дякувати колишньому купцеві не поспішав ніхто. Незважаючи на те, що в ті часи навіть пожертва у сто карбованців нагороджувалась орденом, Михайлу Хаботіну довелось платити за свій орден 15 карбованців так званому «фонду капіталу орденів».
У 1859 році храмотворець помер, а на сам храм чекало ще багато перепетій.
«З квітня 1859 року місцевий соборний причт без попереднього дозволу єпархіального архієрея, без усілякого погодження вдови Хаботіна, без відома і згоди призначених Хаботіним особливих попечителів його церкви зайняв Михайлівську церкву», — розповідають у Свято-Михайлівському соборі.
Згодом небайдужі громадяни скористались новим указом синоду та порушили клопотання про виведення Михайлівської церкви у самостійну. Як не дивно, прохання було задоволене.
Фото: ua.trip-impressions.com (Свято-Михайлівський собор з дзвінницею)
В різні роки настоятелями Михайлівської церкви були відомі церковні діячі. Купіль церкви освятила чимало видатних осіб. Проте, з приходом радянської влади українська церква почала зазнавати гонінь, як і священнослужителі.
Одним з найяскравіших прикладів є історія зникнення Миколи Михайловича Бурчака-Абрамовича, який служив у Нікольській церкві на Смолянці.
«Щодня, повертаючись додому на вулицю Хлібну, 24 (тепер вул. Горького тут стоїть панельна «хрущовка»), Микола Михайлович ще здаля вітався дочкою Ніною, яка часто зустрічала батька біля хвіртки. Одного разу, ще далеко побачивши батька, коли він саме з’явився з-за рогу Гоголівської вулиці біля Будинку працелюбства, вона привіталася з ним помахом руки, очікуючи відповіді. Так було завжди. Але цього разу Ніна так і не дочекалася на вітання батька. До нього несподівано підійшли двоє чоловіків у цивільному, взяли попід руки і пішли... Більше Ніні Миколаївні ніколи не довелося бачити свого батька», — йдеться у спогадах Ірини Думанської, учениці і сусідка доньки Миколи Михайловича, Ніни.
Під час Другої Світової війни житомирські церкви займали як червоноармійські, так і німецькі військові. Церкви перетворювали на склади, кінотеатри, спортзали, казарми.
Фото: histzytom.blogspot.com (Житомир під час Другої Світової війни)
Свято-Михайлівський собор вистояв: Михаїл не міг не перемогти
Варто зазначити, що з 1927 року у Св. Михайлівській церкві взагалі припинились богослужіння, адже радянська влада визнала її неплатоспроможною та такою, що потребує капітального ремонту.
Лише у 1941 році, під час тимчасової окупації, церкві вдалось відновити службу. Михайлівська церква стала однією з культових споруд міста, яка постраждала від час Другої Світової війни.
На щастя, в епоху бульдозерної атаки атеїстів-архітекторів святині вдалось встояти. Проте, радянська влада постійно висувала ідеї створити на місці церкви бібліотеку, музей чи планетарій, буцімто через різке зменшення прихожан у церквах Житомира.
Згодом Товариству по розповсюдженню політичних і наукових знань все ж вдалось зайняти Михалівський собор, перенісши до нього театр ляльок. Задля розміщення кабінетів товариства було знесено дзвіницю храму та споруджено двоповерхову коробку.
Фото: соціальні мережі
Відродження Свято-Михайлівського кафедрального собору відбулось у жовтні 1991 року після здобуття Україною Незалежності.
«Архистратиг Михаїл не міг не перемогти! Адже Архистратиг — за візантійською термінологією головний воєначальник. Відомий український народознавець наш земляк Василь Скуратівський оповідає, що за народною уявою Архистратиг Михаїл на Україні створений для боротьби з войовничим сатанізмом, маючи силу, надану йому богом, знищує вогненним мечем, себто він — воєначальник небесних ангельських сил», — зазначають у Михайлівській церкві.
Фото: соціальні мережі