Більше ста років посеред Старого бульвару стоїть помпезна будівля, яка приваблює своєю красою містян та гостей міста. За свій вік вона пережила чимало цікавих подій, її стіни бачили світил науки, витримали німецьку окупацію та радянський занепад.
Зазирнути у минуле цієї будівлі пропонує історик Георгій Мокрицький у своїй книзі «Будинок на Старому бульварі, 7».
Зелена перлина Житомира: Старий бульвар
На плані міста 1852 року Старий бульвар був лише окресленим пунктиром. Він мав стати частиною великого бульварного кільця, починаючи від Камʼянки та закінчуючи Тетеревом. Проєкт не вдалось реалізувати, тому кільце почалось та скінчилось на Старому бульварі.
За спогадами польського публіциста та поета Леонарда Совінського, у 1847 році на одній з найпопулярніших на сьогодні в Житомирі локацій було звичайне міське сміттєзвалище.
Володимир Короленко також писав про глибоку борозну посередині пустиря, що нагадувала давню міську межу.
«I от, у середині 70-х років 19 ст. губернський предводитель дворянства Аполло Коженьовський (Korzyeniowski) з метою набуття популярності серед виборців фінансував розчистку смітника та посадку дерев. Це й стало основою майбутнього чудового бульвару», — розповідає у своєму архітектурно-краєзнавчому нарисі Георгій Мокрицький.
З документів стає очевидно, що миловидності бульвар набув не одразу. Вже тоді житомиряни обурювались роботою місцевої влади. У 1899 році містяни написали заяву про збір коштів на впорядкування скверів, що свідчить про затримку будівництва бульвара на кілька десятків років.
Серед тих, хто погодився пожертвувати кошти на устрій Старого бульвару, можна відзначити лікаря Леонтія Леонтійовича Лятошинського, дідуся видатного композитора Бориса Лятошинського.
Фото: familychronicle.wixsite.com (Леонтій Лятошинський)
У другій половині 19 ст. бульвар поступово починають забудовувати, формується мережа довколишніх вулиць (Пушкінська, Червоного Хреста, Фещенка-Чопівського).
Фото: foto.zt.ua (Старий бульвар у період до 1917 року)
Зведення будівлі Житомирського окружного суду
В 1893 році створюється проєкт величної будівлі Житомирського окружного суду. Його автором став відомий український архітектор В.А. Безсмертний (1861-1940). Ця будівля – найвизначніша з його робіт.
«Будинок спроектований архітектором у стилі модернізованого бароко. Для цього стилю характерні експресивність композиції, використання параболи та інших криволінійних обрисів у віконних і дверних прорізах, що добре відтворено в проекті Безсмертного. В ньому знайшли також своє відображення усі відмінності бароко - динамізм та пишність форм, переважання криволінійних площин, велика кількість рельєфних прикрас, підкресленими ефектами світлотіні і кольору, поєднанням архтектурних форм з декоративним мистецтвом і скульптурою. В той же час на зовнішній вигляд будинку вплинули нові тенденці модерну: певна спрощеність ліній, форм, геометричність обʼємів», — йдеться у книзі історика Мокрицького.
Фото: Вікіпедія (Володимир Адріанович Безсмертний, архітектор)
Спорудження будинку почалось у 1894 році з урочистої церемонії за участі генерал-губернатора О.П. Ігнатьєва і волинського губернатора С.П. Суходольського, міських начальників та духовенства.
Завершили спорудження будівлі у 1897 році. Після відʼїзду до Києва В.А. Безсмертного будівництвом суду займався Володимир Миколайович Пальшау (1860-1906). Житомирський скульптор Померанець виготовив статую богині справедливості Феміди, яку встановили згодом у фойє суду.
Фото: книга Георгія Мокрицького «Будинок на Старому бульварі, 7»
Споруда суду відрізнялась тоді (та й зараз) від оточуючої забудови розкішшю та масштабом. Вона являє собою замкнений триповерховий чотирикутник із внутрішнім подвірʼям-«колодязем».
Описуючи будівлю Житомирського окружного суду, Георгій Мокрицький розповідає про рослинний орнамент на її фасаді, використання пілястр та карнизів складного профілю.
Завдяки вдало використаним архітекторами формам, величезне за обʼємом приміщення виглядає пропорційно та гармонічно поєднується з будівлями навколо.
Фото: книга Георгія Мокрицького «Будинок на Старому бульварі, 7»
Загальна площа двох основних, цокольного та четвертого поверхів (його площа дорівнює 420 м кв.) сягає 7920 м кв. Отож, за обʼємом будинок Поліського національного університету (колись Державної агроекологічної академії України) є одним з найбільших серед подібних в Житомирі.
Всередині будинок має центрично-кільцеве планування. У південному (правому) ризоліті влаштовано двоярусний актовий зал з балконом, що має багате оформлення і відмінну акустику.
Фото: Поліський національний університет (актова зала)
Вхідний портал будівлі оформлений також у стилі модернізованого бароко. Між пілонами, які підкреслюють портал, на рівні додаткового третього поверху заглиблення у стіні прикрашені листяними гірляндами. До порталу ведуть сходи з червоного граніту.
Під час святкування 75-річчя з часу відкриття в будинку колишнього окружного суду (Державної агроекологічної академії України) архітрав порталу було прикрашено меморіальним написом: "Non scholae, sed vitae discimus" ("Не заради школи, заради життя навчаємося").
Двостулкові двері порталу виконані у традиціях модернізованого бароко з твердих порід дерева. Їх висота сягає майже чотирьох метрів. Цікаво, що ручка дверей збереглась з часів побудови.
На думку Георгія Мокрицького, через те, що будівля збереглась майже у своєму первозданному вигляді, є сенс внести її до реєстру памʼяток архітектури державного значення.
Фото: agroelita.info
Фото: соціальні мережі
Історія будівлі: від міського окружного суду до агроекологічної академії
У травні 1897 року будівлю освятили і до неї переїхав Житомирський окружний суд. Суд діяв у будівлі до 1918 року, після чого почалась громадянська війна, під час якої влада змінювалася 14 разів. В ті часи будівлею суду користувались всі, хто цього хотів.
Фото: foto.zt.ua (Старий бульвар у період до 1917 року, справа - будівля Житомирського окружного суду)
По закінченню громадянської війни у Житомирі встановилась радянська влада, тож у 1921 році будівлю суду було передано до губернської влади профспілок. Бульвар назвали «Вулицею ІІІ інтернаціоналу», а будинок суду – «№11».
Наступного року головний фасад будівлі спотворили одним з перших прижиттєвих в срср памʼятників Лєніну. Його створив скульптор Г. Олішкевич, той самий, котрий згодом відлив погруддя Пушкіна, якого встановили на початку Старого бульвару, а у 2022 році благополучно відправили на спочин до інших проросійських символів.
В ті часи портал будівлі колишнього окружного суду використовували для публічних виступів керівництва. У «Палаці праці», як було перейменовано цю будівлю, у 1920-ті роки відбувались всеможливі революційні свята. Історик Георгій Мокрицький припускає, що саме через це в «Палаці праці» було встановлено перший міський радіовузол, – щоб транслювати на гучномовці пропагандистські промови учасникам свят.
Фото: Поліський національний університет
Фото: книга Георгія Мокрицького «Будинок на Старому бульварі, 7»
«1929 рік стає поворотним в подальшій долі будівлі колишнього окружного суду. В жовтні цього року до Житомира переводять Волинський агрономічний технікум і обʼєднують його з Житомирським технікумом землевпорядкування», — йдеться у книзі Георгія Мокрицького.
З того часу історія будівлі повʼязана з навчальним закладом, який згодом перейменували в Житомирський сільськогосподарський інститут, потім у Державну агроекологічну академію України, ще пізніше – у Житомирський агроекологічний університет, а сьогодні заклад носить назву Поліський національний університет.
Роки Другої світової війни
В період Другої світової війни Старий бульвар, звичайно, називався проспектом Сталіна. В ті часи Житомирський сільськогосподарський інститут не функціонував, приміщення зайняла німецька окупаційна влада.
Група оперативного штабу Розенберга почала вивозити з Житомира культурні цінності. Саме в будівлі закладу вищої освіти і збирали безцінні полотна.
«Це були шедеври образотворчого мистецтва, що належать пензлю Рубенса, Веронезе, Тіціана, Тома... Такій колекції позаздрила б будь-яка європейська галерея. Картини опинилися в приміщенні сільськогосподарського інституту під пильним оком генерала Клемма. Але тут вони знаходились тимчасово – до відправки у Німеччину. І хто знає, як склалася б доля цих унікальних полотен, якби не справжній подвиг правника музею, вІдомого житомирського краєзнавця і природознавця В.І. Бруховського, який ризикуючи життям врятував картини», — розповідає історик Мокрицький.
В листопаді 1943 року німці залишили Житомир після несподіваного удару радянських сил. Оцінюючи нестабільність фронту, Бруховський розумів, що окупанти можуть повернутись до міста знову будь-якого дня.
Він мерщій кинувся до Старого бульвару, знайшов картини і міцно забив цвяхами двері до тих кімнат, де вони зберігались. Найцінніші полотна краєзнавець відніс до Преображенського собору. Так і врятував Бруховський відому у всій Європі колекцію Житомирської картинної галереї (краєзнавчий музей).
Фото: vandrivka.com.ua (Житомирський краєзнавчий музей)
Відновлення роботи інституту по завершенню Другої світової
Після перемоги інститут відновив роботу, проте його матеріальна база лишалась доволі слабкою. Довгий час працював лише агрономічний факультет.
Завдяки ректору М.С. Чернілєвському у 1968 році до основного корпуса з півдня (з Боку Фещенка-Чопівського) було прибудовано ще один навчальний корпус на 40 аудиторій та кабінетів. На рівні другого поверху його звʼязали з головним корпусом, створивши перехідну галерею. У дворі інститут звели двоповерхове приміщення наукової лабораторії, пристосували ряд старих будинків під аудиторії кафедри механізації.
У 80-х роках ХХ ст. розпочалося спорудження висотного навчального корпусу. В ті часи в інституті відкривається декілька нових факультетів: економічний, зооінженерний, інженерний та ветеринарна медицина. Проте, будівництво не поспішали завершувати воно опинилось під загрозою «замороження»
Згодом на посаду ректора прийшов В.П. Славов. Його численні поїздки до москви дозволило лишити фінансування на будівництво і у 1987 році новий корпус завершили.
Згідно проєкту (за словами Мокрицького не дуже вдалого з точки зору інтерʼєру та планування) московським «Дніпровузом» передбачалось спорудження ще одного корпусу. Його планували звести на місці історичної будівлі, старовинної бібліотеки, що розташована поруч із закладом вищої освіти.
«Але членам містобудівної ради (в числі їх і авторові цих рядків), на щастя, вдалось відстояти на засіданні Ради цю старовинну споруду. Вона продовжує бути скромною але дуже гарною сусідкою нинішньої академії», — зазначає Георгій Мокрицький.
(будівництво нового висотного корпусу)
Фото: книга Георгія Мокрицького «Будинок на Старому бульварі, 7»
«Зі стін вузу вийшли тисячі висококваліфікованих фахівців, багато з яких удостоєні високих державних нагород та почесних звань. Чимало випускників сам стали викладачами, науковцями, відомими державними і громадськими діячами», — наголошує історик.
Сьогодні ж, у час повномасштабного протистояння України проти жорстокого російського окупанта, сотні випускників та велика кількість викладачів Поліського національного університету боронить наші землі. Студенти та викладачі приймають активну участь у волонтерському русі і разом з іншими закладами вищої освіти працюють на спільну Перемогу.
Раніше Журнал Житомира розповідав історію та ділився цікавими фактами про житомирську водонапірну вежу.