На вулиці Пушкінський (незабаром Віктора Косенка) височіє архітектурна візитівка Житомира — водонапірна вежа. Будівля в неоготичному стилі була створена більше століття тому й досі вражає красою містян та гостей міста.
Журнал Житомира вирішив розповісти про історію, архітектуру та цікаві факти одного з головних туристичних місць. Також журналісти проведуть читача всередину будівлі та розкажуть більше про її майбутню реконструкцію.
Фото: Журнал Житомира
Історія появи водонапірної вежі в Житомирі
Навесні 1894 року житомирська міська рада прийняла проєкт водозабезпечення міста. Він передбачав: спорудження насосної станції на березі річки Тетерів, водопровідної мережі і, нарешті, водонапірної вежі на Пушкінській вулиці біля міського театру.
«На той час у місті були переважно деревʼяні будинки і коли відбувалась пожежа, то вони палали як сірники. Отож, однією з функцій водонапірної вежі стала робота пожежної каланчі. Раніше на верхівці цілодобово перебував черговий, який під час пожежі вмикав величезну дугову лампу та сирену», — розповідає громадська активістка Аліна Кундіч, яка провела журналістці ЖЖ екскурсію вежею.
Фото: Журнал Житомира
Включений прожектор сигналізував жителям про пожежу в місті і забороняв, доки він не виключиться, набирати воду з кранів, аби вся вода використовувалася для гасіння вогню.
Ще однією передумовою зведення вежі стало розростання міста та його потреба у якісній воді зі швидшою доставкою до домівки.
Вежу потрібно було розташувати на високій точці, адже чим вище вона відносно інших споруд, тим кращий тиск води в мережі. Саме тому водонапірну вежу було розташовано в одній з найвищих точок міста — на Петрівській горі, де знаходиться вулиця Пушкінська. На момент зведення водонапірна вежа була справжнім «хмарочосом».
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській"
8 серпня 1895 року губернська газета «Волинь» повідомила про початок побудови давно очікуваного житомирянами водопроводу, проте будівництво стримувалось браком коштів.
«Роботами по будівництву вежі керували відомі житомирські зодчі, інженери Арнольд Карлович Єнш та Мечислав Адамович Лібрович», — зазначає житомирський історик Георгій Мокрицький.
Спорудження вежі тривало більше двох років. Загалом на роботи з міського бюджету було витрачено 24 тисячі 749 рублів і 55 копійок. Основне будівництво було завершено навесні 1898 року.
Все літо 1898 року будівельники займались встановленням двох накопичувальних баків у верхній частині вежі. Кожен з баків вміщав по 100 кубометрів води, а їх вага становила не менше 221 тонни.
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській"
Житомирська вежа — родичка Пізанської вежі
4 листопада 1898 року головний обʼєкт водопроводу було прийнято комісією міської управи. В акті вказувалось, що будівля споруджена згідно планів, з міцних та надійних матеріалів. Проте, виявили і невеличкий нюанс…
«Вимірювання спеціалістів показали, що вежа «киває» в бік заходу (тобто в напрямку Мальованки). Центральна вісь споруди вгорі відхиляється від вертикалі на 7 сантиметрів», — йдеться у книзі Георгія Мокрицького.
Громадська діячка Аліна Кундіч розповідає:
«Під час однієї з екскурсій спеціалісти у питаннях архітектури сказали що ця похибка зараз при будівництві високоповерхівок припускається у 15 сантиметрів. Тобто, ми можемо стверджувати, що на той час фаховість та професіоналізм будівельників та інженерів були дуже високі».
Фото: ukrinform.ua
Офіційне відкриття та відлік занепаду водонапірної вежі
9 січня 1899 року вежа у комплексі інших споруд була введена в дію. Вона є однією з найвизначніших памʼяток промислової архітектури України другої половини 19 ст., що збереглися до сьогодні. Рішенням облдержадміністрації споруду в 1996 році було взято на облік як памʼятку архітектури місцевого значення.
Фото: Журнал Житомира
Після спорудження вежі вона стала символом міста. Її друкували на поштових листівках, візитівках, календарях, сувенірних виданнях. А одного разу вежа потрапила на етикетку житомирської горілки «Поліський сувенір».
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській"
“Вежа виконувала водонапірну функцію до 1964 року. На той момент кількість населення у місті зросла настільки, що вежа не могла впоратись із потрібними обсягами води. Тоді на Корбутівці побудували насосну станцію. На мою думку, для вежі почалась точка відліку занепаду”, – ділиться Аліна Кундіч.
Цікавий факт: робочий кінь вежі став актором
У часи функціонування на території навколо вежі знаходилась конюшня, де жив “водонапірний кінь”. Після припинення роботи вежі тварину ще використовували для підвозу людей чи оснащення, а часто він працював актором у сусідньому театрі.
За спогадами письменника Валерія Шевчука, кінь звик до сцени та поводив себе на виставах дуже виховано і відповідно режисерському задуму.
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській" (будівля театру поруч з водонапірною вежею)
Архітектура башти та різноманітність її функціоналу
Вежа поділялася на три технічних поверхи, що зʼєднувалися гвинтовими металевими сходами.
Горище у формі еліпсоподібного сферичного купола накривало приміщення з баками, а вище будівля завершувалася ажурною надбудовою: оглядовим майданчиком і куполом, що повторював форми основного купола.
Оглядовий майданчик знаходився на висоті 29 метрів, а над основною територією міста завдяки рельєфу, був ще в середньому на 10 метрів вище. Тобто всього над оточуючою забудовою здіймався на висоті 40 метрів або 13 поверхів.
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській" (будівля театру поруч з водонапірною вежею)
Як згадувалось вище, вежа використовувалась у якості пожежної каланчі. Наприкінці 1930 років, коли із заходу повіяло реальним вітром війни, а в Радянському Союзі роздмухувалася шпіономанія та насаджувалася зверхпильність, надбудову на вежі почали знову використовувати як пункт спостереження за можливими атаками уявного противника.
На даху вежі вдень і вночі цілодобово чергували спостерігачі. У разі появи ворожого літака вони мали увімкнути потужну сирену.
«Під час Першої та Другої Світової війни вежа виконувала функцію пункту спостереження», — розповідає Аліна.
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській"
«Знахідка архітектора Пасічника переконує в тому, що гид час війни окупанти теж використовували вежу як пункт спостереження, а, можливо, і як зенітну точку. Таке припущення підтверджується численними слідами від обстрілів вежі з кулеметів чи автоматів, які залишилися на стінах верхньої частини вежі», — зазначає історик Георгій Мокрицький.
Фото: книга Георгія Мокрицького "Вежа на Пушкінській"
В певний період існування вежі на її першому поверсі Житомирський водоканал приймав платіжки.
Сьогодні житомиряни мають змогу влаштувати у вежі романтичні вечері, весільні фотосесії. Все це проводиться на безкоштовній основі. Громадяни можуть за бажання надати кошти для підтримки ЗСУ чи розвитку вежі. Рахунок зазначений на вході у будівлю.
Фото: vandrivka.com.ua
Житомирська водонапірна вежа — престижне кафе
У 1977 році ще маловідомий архітектор Олександр Зеленський (згодом отримав Державну премію України в галузі архітектури за участь у розробці і реалізації проєкту реконструкції Старого бульвару в Житомирі) запропонував розширити нижню частину вежі, перетворивши на потужний двоповерховий стилобат з ресторанним комплексом, а верхні поверхи використовувати в якості невеличких кафе. Тоді його ідея лишилась без підтримки.
До неї повернулись лише через 10 років на 1100-річний ювілей Житомира. Ідею Зеленського розвинув та реалізував житомирський зодчий Андрій Пасічник.
«До вежі були прибудовані стилізовані під архітектуру основного обʼєму нові приміщення. Найбільш вдалим є визначення оптимальних розмірів і висоти та пластики прибудов, які настільки органічно вписалися в існуючий ансамбль, що, здається, були його невідʼємною частиною завжди», — йдеться у роботі Мокрицького.
За задумом автора проєкту, було влаштовано пʼять поверхів: три обладнали під кафе, два — під балкони. Для доставки їжі та посуду на поверхи встановили вантажний ліфт.
Фото: Журнал Житомира (вантажний ліфт вежі сьогодні)
Втрата панорамності будівлі
У 80-х роках навпроти водонапірної вежі побудували десятиповерховий багатоквартирний, що пригнітив своїм обсягом вежу, та частково перекрив панораму міста з верхніх поверхів вежі.
Фото: сторінка водонапірної вежі у Facebook
«Дуже шкода, що дали колись дозвіл на будівництво багатоповерхівки навпроти вежі. І ще більше шкода, що багатоповерхові новобудови продовжують зʼявлятися в парковій зоні», — наголошує Аліна Кундіч.
Фото: Журнал Житомира
Стан вежі зараз, проєкт реконструкції та фінансування
«Я до вежі випадково потрапила у 2020 році і не зрозуміла що відбувається. Там було дуже багато сміття, мертві голуби, вибиті вікна. Я почала питати у колег чому так відбувається і чому вежа зачинена», — розповідає громадська активістка Аліна Кундіч.
Після цього Аліна разом з іншими волонтерами прибрала у вежі. Активісти вивезли два трактори сміття з будівлі. Німецька організація GIZ Надала фінансову допомогу на проведення електрики у вежі.
Фото: Журнал Житомира
21 грудня 2020 року вперше за тривалий час вежу відвідали гості.
«Це було перед повним локдауном, всі були у масках. За допомогою проєктора на сусідню десятиповерхівку демонстрували світлове шоу, у вежі лунала гучна музика у виконанні діджея. Машини, що проїжджали повз зупинялись, люди заходили до вежі подивитись що ж тут відбувається», — ділиться громадська активістка.
Фото: сторінка водонапірної вежі у Facebook
Після цього вежа ожила: представники громадських організацій та діячі культури регулярно організовують у житомирській вежі цікаві заходи.
Фото: сторінка водонапірної вежі у Facebook
Одним із найактивніших є Ігор Шурпан.
«Разом з Гнатюк Арт Центром та музичним коледжем імені Огієнка ми проводимо вже шосту виставку у вежі. Починали зі світлописів житомирян 19-го століття. Виявилось що це дуже привабливе туристичне місце, яке цікаво гостям з усієї України. Це ідеальне місце для арт-центру, який буде показувати щось про Житомир», — розповідають громадські діячі Ігор Шурпан та Тетяна Пелех.
Фото: Журнал Житомира
Громадські активісти скаржаться на те, що навіть книги про житомирську вежу друкують харківські дизайнери. Вони не розуміють що робить управління культури та туризму для розвитку вежі.
Фото: Журнал Житомира
Наразі стан вежі бажає кращого. У деяких місцях обвалюється стеля, вибиті вікна від часу та вибухових хвиль, на вікнах ростуть дерева, у будівлі нема водо- та теплопостачання.
«На жаль до цієї архітектурної та історичної памʼятки нема належної уваги, зокрема з боку влади», — каже Аліна Кундіч.
Фото: Журнал Житомира
Згідно з проєктом реконструкції, наразі у вежі планується створення туристичної бази та музею Житомира. Він буде влаштований у формі інтерактиву, в якому учасники екскурсії зможуть ознайомитись із різними сферами життя міста у певний період його існування.
«На верхніх поверхах планується створення простору, де могли б зустрічатись молодь, мешканці міста, проводити виставки, конференції. Верхній поверх лишиться як оглядовий майданчик», — розповідає вона.
Фото: Журнал Житомира
У 2020 році мала початись реставрація. Журналістка ЖЖ поспілкувалась із директором комунальної установи «Агенція розвитку міста» Житомирської міської ради Борисом Пахолюком та дізналась більше про проєкт реставрації вежі.
Фото: zhytomyr.travel
«Проєктно-кошторисну документацію на реставрацію вежі розробили у 2018 році. На її розробку було виділено 182 тисячі гривень. Двічі проводили тендер, після чого було 2019 визначено переможця та укладено договір. Згідно експертизи вартість робіт мала складати 10 млн 500 тис. грн, а по факту вартість будівельних робіт компанією переможником було оцінено у 7,6 мільйонів грн», — розповідає Борис Пахолюк.
У 2020 році повинні були розпочатись будівельні роботи, проте пандемія та карантин внесли свої корективи і всі капітальні видатки у місті було заморожено. Через відсутність фінансування із компанією-забудовником було розірвано договір і проєкт реконструкції зупинився.
У 2022 році в бюджет було закладено 2,5 млн гривень на коригування проєктно-кошторисної документації, оскільки за кілька років «простою» ціни зросли. Втіленню проєкту завадило повномасштабне вторгнення росіян.
«У ньому передбачались реставраційні роботи: відбудова покрівлі, заміна всіх вікон, дверей, ремонт даху в прибудові, створення вуличної тераси, відновлення всіх інженерних мереж всередині будівлі», — розповідає Борис Пахолюк.
Фото: Valerii Klіmich
Наразі у міському бюджеті не закладено кошти на проведення реставраційних робіт у вежі. Агенція розвитку міста має благодійний рахунок і відвідувачам вежі ненавʼязливо пропонують робити благодійні внески.
«Періодично під час бомбардувань у вежі вилітають вікна і шибки. Є відшарування штукатурки і стеля сиплеться — це все наслідки поганого стану будівлі. Всі ці питання вирішуються силами волонтерів і на громадських засадах», — каже Борис.
Міська рада Житомира регулярно виділяє кошти на реконструкцію тротуарів, скверів, проте чомусь у бюджеті не закладають кошти на підтримку гарного стану архітектурної памʼятки та, без перебільшення, візитівки міста, яка після Перемоги матиме шанси позмагатись зі світовою архітектурою.
«Це обʼєкт, який має велику перспективу культурну і туристичну. Якби зробити реставрацію: зробити підсвітку, теплі і комфортні внутрішні простори, облаштувати виставкові зали, гнучкі майданички для презентацій…То вежа зажила б і створювала б додану культурну вартість місту», — зазначає Борис Пахолюк.
Дізнатися більше про життя водонапірної вежі можна на сторінках в соціальних мережах:
Фото: сторінка водонапірної вежі у Facebook