Житомиряни Мокрицького називають літописцем і хронографом міста Житомира та околиць Волині, людиною-енциклопедією Житомирщини. Кажуть, полюбили його книжки ще з дитинства, тепер читають своїм дітям. Пропонують назвати одну із житомирських вулиць його ім'ям, бо завдяки йому вулицям повернули історичну правду.
Навіть ті, хто не знав особисто Георгія Павловича, кажуть йому «спасибі».
А відомий житомирський лялькар Сергій Соловйов написав: «Історія Житомира писалася ним. Він вписаний в історію Житомира і житиме доти, доки житиме Житомир».
Як повідомляв «Журнал Житомира», краєзнавець, історик, дослідник, видавець Георгій Мокрицький після перенесеного інсульту перебував у тяжкому стані. Він помер у лікарні 26 грудня.
За два дні до смерті, на сесії Житомирської міської ради 24 грудня 2021 року, Георгія Мокрицького нагородили відзнакою «За заслуги перед містом Житомиром І ступеня».
Поховали Георгія Павловича на міському кладовищі, на ділянці почесних і видатних житомирян.
Фото: ЖМР
Георгій Мокрицький
Народився 28 січня 1952 року у родині корінних житомирян. У 1974 році отримав вищу освіту. Спочатку працював лектором і референтом товариства «Знання», згодом — журналістом районної та обласної газет. У пострадянський час — відповідальний секретар обласної газети «Житомирський вісник».
З його ініціативи у міськвиконкомі створюється комісія з топоніміки, яку він очолює протягом багатьох років. На початку 90-х років інститут історії НАН України схвалює розроблену ним концепцію удосконалення топонімічного ландшафту Житомира. Журналіст і дослідник ініціює увічнення пам'яті видатних земляків: Івана Фещенка-Чопівського, Олександра Шумського, Олега Ольжича, В'ячеслава Липинського, Михайла Скорульського, Михайла Усановича та ін. На свій гонорар за архітектурно-краєзнавчий нарис «Житомир» Георгій Павлович встановлює пам'ятну дошку на будинку, у якому у 1918 році працювала Центральна Рада УНР на чолі з Михайлом Грушевським.
Видавнича діяльність Георгія Павловича почалась ще в товаристві «Знання». У 1994 р. він стає завідувачем видавничим відділом КП «Журфонд» Житомирської обласної організації Спілки журналістів України. У 1997 році дружина Мокрицького засновує приватне краєзнавче видавництво «Волинь», у якому він працює головним редактором, а згодом — і директором. Саме у цьому видавництві виходить у світ цікава краєзнавча література: «Історія трудових колективів Житомирщини», «Пам'ятки рідного міста», «На карті Житомира», «Видатні постаті Житомирщини».
Разом зі своїм давнім товаришем Сергієм Глабчуком краєзнавець випускає кольоровий фотоальбом «Житомир», у якому текст подається одразу на шести мовах. Ще є у Георгія Павловича книжки для маленьких житомирян: «Розповіді про Житомир» та «Абетка. Житомир». Науковий краєзнавчий доробок автора в цілому становить більш як 60 книг, біля тисячі статей і монографію про видатного ботаніка Володимира Липського (у співавторстві з ботаніком Д.М. Доброчаєвою).
Є членом редколегії Всеукраїнського науково-популярного журналу «Краєзнавство», членом Головної Ради Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, Віце-головою Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників «Волині».
Нагороджений Житомирською міською радою почесною відзнакою «За заслуги перед містом» ІІІ і ІІ ступеня, почесним знаком УМВС України «За заслуги перед міліцією»; Почесними грамотами Житомирської облдержадміністрації і обласної ради; Державного комітету України з радіомовлення і телебачення; правління Національної Спілки архітекторів України, Головною радою Українського Товариства охорони пам’яток історії і культури; міською радою; Патріархом Київським всія України-Русі Філаретом, Київським інститутом бізнесу і технологій тощо.
Заслужений журналіст України (1993), член Національної спілки журналістів України (1983), член Національної Спілки архітекторів України (1995), голова Житомирської організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури (з 2011 р.).
