У реабілітаційному центрі Міжнародного благодійного фонду «Місія в Україну» надають послуги для дітей, які мають фізичні, психічні захворювання, поведінкові розлади, а також генетичні особливості. Це діти переважно з населених пунктів Житомирської області, де немає програм відновлення, а також переселенці.
«Нині ми обслуговуємо понад 500 дітей і плануємо збільшувати їх кількість», — розповідає медична директорка центру Олександра Башек.
Приміщення центру добудували нещодавно. 15 листопада відбулось його офіційне відкриття, а загалом з моменту виділення земельної ділянки за адресою проїзд Шпаковського, 15, де розташований центр, минуло вісім років.
У одній з чотирьох кімнат, призначених для соціальної реабілітації, працює Лариса Бібко, вихователька із соціальної реабілітації. Двічі на тиждень по півтори години вона займається з дітьми від півтора до чотирьох років.
«Ми працюємо з дітьми, які мають інвалідність, формуючи у них навички самообслуговування і поводження в соціумі. Лише з початку 2024 року ми адаптували 20 дітей, які пішли після цього в звичайні або спеціалізовані дитячі садочки. Майже всі діти, які тут займаються, не міські. Вони приїжджають з районів двічі на тиждень, бо у них в населених пунктах таких послуг не надають», — розповідає Лариса Бібко.
Марія Шевченко, вчителька-дефектологиня і поведінкова терапевтка працює в класі програми «Поруч з тобою». Ця програма відкрилася під час повномасштабної війни і спрямована на роботу з дітьми з небажаною поведінкою.
«Зараз багато дітей народжуються з розладами аутичного спектру, і багато батьків не знає як допомагати своїм дітям. І насправді такі послуги дуже дороговартісні. Ми займаємося з дітьми з небажаною поведінкою, агресивною, схильними до самоушкоджень і завдяки поведінковій програмі стабілізуємо їх поведінку. Того року ми взяли трьох таких дітей, двох із них уже успішно випустили в навчальний спецзаклад. Цього року ми взяли 5 таких дітей, і за два місяці вже маємо успіхи, зміни в їх навичках самообслуговування, харчування і в поведінці загалом», — розповідає Марія Шевченко.
«У цій кімнаті, де ми працюємо, є м’які панелі, аби діти з небажаною поведінко собі не нашкодили, а також полички розташовані зверху, аби діти до них не дотягнулись, а терапевти водночас могли давати дітям завдання, не відходячи від них», — розповідає Марія Шевченко.
Також у кімнатах соціальної реабілітації працюють психологи, логопеди та інші фахівці.
Це — зал сенсорної інтеграції. Він є частиною фізичної терапії і дає можливість опановувати дітям ті рухові навички, які в майбутньому діти зможуть використовувати у повсякденному житті. Тут є різні м’які платформи, валики, батути, балансири, шведська стінка, канатна доріжка. Тут працюють з дітьми різного віку — від наймолодших до найстарших.
«Тут ми із дітьми розвиваємо фізичні навички. На початку курсу ставимо ціль, яку бачимо в кінці. Вона довгострокова, але ми ділимо її на короткострокові. Наприклад, дитина могла біля стіни пройти чотири метри, а ми навчили її йти шість метрів, спираючись однією рукою, і при цьому підняти 5 іграшок. Адже дитина має звідси вийти з якимось результатом, якого не було раніше», — розповідає Дмитро Бондарчук, фахівець з фізичної терапії.
А це — зал фізичної терапії. Тут займаються з дітьми, які мають різні неврологічні патології, такі як ДЦП, гідроцефалія, мікроцефалія, різні види м’язової дистрофії, різні генетичні синдроми, певні післяоперативні стани.
«Ми навчаємо цих діток основним руховим навичкам, тобто усьому, чому дитина має сама навчатися з народження, але не може за рахунок ушкодження центральної нервової системи або через якісь інші патології. Тобто утримувати голову, перевертатися, повзати і так далі. Працюємо над найпростішими опорними навичками і над складними — стрибками, бігом і так далі», — розповідає Максим Максимчук, старший фізичний терапевт.
У залі фізичної терапії також є скеледром, там займаються високофункціональні дітки, бо ця вправа потребує гарного моторного планування.
«Основні принципи, якими ми керуємось — це використання доказових методів реабілітації, індивідуальний підхід до кожної родини, комплексний підхід, адже ми маємо різні програми залежно від потреб дітей. Особливу увагу приділяємо навчанню батьків, аби вони закріпляли той результат, який діти здобувають тут. Також у нас є послуга домашнього відвідування, коли ми відвідуємо родину, переконуємось, що вони все правильно виконують в подальшому, щось коригуємо, підказуємо, додаємо. Також допомагаємо підбирати допоміжні засоби реабілітації, такі як ходунки, крісла колісні, вертикалізатори, аби родина могла повноцінно займатися вдома з дитиною і їх якість життя поліпшувалася», — розповідає Максим Максимчук.
«Якось до нас потрапив трирічний хлопчик з важкою формою ДЦП, він майже нічого не вмів. Його мама дуже перейнялася, всьому навчилася і зараз в нього вдома є свій тренажерний зал. Це не та історія, де хлопчик взяв і побіг, але зараз він може ходити за допомогою ходунків. Для нього це гігантський результат, бо йому спочатку було навіть голову тримати важко», — розповідає Максим Максимчук.
Загалом у Центрі нині працюють 50 фахівців, з них 25 надають саме реабілітаційні послуги. Він є безбар’єрним. Також на його території планують відкрити соціальне кафе, де працюватимуть люди з інвалідністю.
