27 лютого 1861 року, під час патріотичної демонстрації у Варшаві, присвяченій 30-й річниці битви під Ольшинкою Гроховською, російські загарбники вкотре виявили свою справжню звірячу сутність. Військові та поліція відкрили вогонь по мирних демонстрантах, вбивши п’ятьох польських патріотів. Подібна жорстокість повторилася 8 квітня на Замковій площі, де російські війська знову обстріляли беззахисний натовп, убивши близько ста людей і поранивши кілька сотень. Ця брутальна розправа шокувала суспільство і спричинила значний резонанс серед поляків, які компактно проживали у західних губерніях Російської імперії. Це став переломним моментом, що викликав масове обурення жорстокістю царського режиму.
Звістка про злочини російських загарбників у Варшаві швидко досягла польських громад Волині, Поділля та Київщини, викликавши шок і обурення. Жорстокість режиму підштовхнула до активізації осередків опору та непокори. Патріоти закликали співвітчизників до всенародної скорботи та боротьби за свободу від гніту деспотичної імперії. Все більше людей відмовлялися визнавати владу царських намісників. Про сторінки історії Житомира пише Пам`ять історична.
Антиросійські збори в Житомирі
Російська адміністрація в Житомирі швидко зауважила зростання опозиційної активності. Волинський губернатор Друцький-Соколінський у своїй доповіді київському генерал-губернатору Васильчикову повідомляв, що жандарми виявили кілька антиросійських прокламацій. Він також висловлював занепокоєння тим, що, за інформацією агентів, місцеві поляки проводили таємні збори з революційними намірами.
Ці повідомлення відображали реальну ситуацію: антиросійські збори дійсно мали місце. Свідомі громадяни прагнули протистояти російському шовінізму. На початку березня 1861 року син Адама Міцкевича, Владислав Юзеф Міцкевич, прибув до Житомира, щоб взяти участь у засіданні Волинського комітету. Під час зустрічі обговорювалися різні форми суспільного спротиву, організація демонстрацій та шляхи збору коштів для створення підпільного літературного видавництва.
Невдовзі у соборі св. Софії в Житомирі відбулася урочиста меса, яка завершилася виконанням гімну Речі Посполитої та патріотичною маніфестацією. Наступного дня в костьолі св. Яна з Дуклі була проведена заупокійна літургія за загиблими у Варшаві, в якій взяли участь найвизначніші польські родини з Житомира. Серед учасників були: голова губернського дворянського зібрання Кароль Мікуліч, голова окружного зібрання Люціан Невмежицький, а також письменники Олександр Гроза, Антоній Пєткевич, Ян Прусиновський та Аполлон Корженьовський.
Усі демонстрації в Житомирі супроводжувалися акцією зі збору коштів «на потреби Церкви і країни». Одну з таких акцій очолив особисто єпископ Києво-Житомирської дієцезії Каспер Боровський. Зібрані кошти були спрямовані на потреби антиімперського повстання. Також у Житомирі організували збір коштів для родин загиблих у Варшаві. Не забули й про друк і розповсюдження патріотичних прокламацій. Особливої уваги заслуговують звернення «Віват Полонія» та вірш «Волання з Волині до Варшави».
Реакція імперської адміністрації була блискавичною
14 березня 1861 року київський генерал-губернатор повідомив російського міністра внутрішніх справ, що в Київській і Волинській губерніях регулярно відбуваються траурні літургії за загиблими у Варшаві. Волинський губернатор Друцький-Соколінський також зазначав у своїх звітах, що «рух місцевих поляків має суто революційний характер» і пропонував насильницьки придушити його.
Репресії та арешти змусили польських патріотів змінити свою тактику. Щоб уникнути арештів, найбільш активні учасники протестів змушені були залишити місто.
Восени 1861 року по Волині, Поділлі та Київщині прокотилася нова хвиля протестів, найбільше з яких відзначалося в Житомирі.
У ніч з 20 на 21 вересня на площі Соборовій, навпроти костелу св. Яна з Дуклі, було встановлено надгробний хрест, прикрашений гірляндами квітів, з написом «В пам’ять поляків, убитих у 1861 році». Однак виявилося, що російська адміністрація боялася навіть християнської символіки: патруль поліції демонтував хрест і сховав його у відділку.
Такі дії загарбників суперечили християнській моралі жителів Житомира.
Обурення місцевих поляків не знало меж. Звістка про демонтаж хреста швидко облетіла місто, і в другій половині дня тисячі розлючених житомирян рушили до собору Святої Софії, співаючи патріотичний гімн. Величезні маси людей заповнили Соборну площу, Київську вулицю та сад перед будинком губернатора (тепер на цьому місці розташований кінотеатр „Україна”). Люди вимагали повернення траурного хреста на колишнє місце.
Відповідь імперської влади була брутальною. Загарбники вдалися до застосування сили: проти демонстрантів виступили підрозділи Житомирського військового гарнізону та кінної поліції. До вечора вулиці міста були очищені від протестуючих. Тим часом волинський губернатор поінформував київську владу про ситуацію в Житомирі. У відповідь київський генерал-губернатор негайно надіслав телеграму, в якій дозволив введення воєнного стану в місті.
Воєнний стан у Житомирі
Через кілька днів цар Олександр ІІ видав наказ: «Прошу ввести воєнний стан у Житомирі з усією суворістю, щоб це стало прикладом для інших міст. Розмістіть війська в домівках поляків, щоб тягар розквартирування ліг на них. Заборонити демонстрації». 17 жовтня 1861 року губернатор запровадив заборону на виконання польського гімну, відправлення Святої Меси та жалобної Літургії без дозволу влади. Почалися масові арешти.
Згідно з неповними даними, у 1861 році в Україні було організовано 260 маніфестацій, з яких 142 проходили у Волинській губернії, з центром у Житомирі. На жаль, мирні демонстрації не дали жодних результатів. Окупанти відмовлялися йти на поступки і не бажали вести діалог. Будь-який компроміс виявився неможливим, і це стало зрозуміло навіть найпоміркованішим патріотам. У стосунках із царською адміністрацією залишився лише один аргумент — груба сила. У відповідь на цю ситуацію незабаром почалася підготовка до збройної боротьби, а навесні 1863 року поблизу Житомира спалахнуло друге у ХІХ столітті польське антиімперське повстання…
Події 1861 - 1864 років (в тому числі польське Січневе Повстання 1863-64 рр.) стали причиною тотальної русифікації Житомира.
Саме тоді росіяни почали будувати церкви, підконтрольні російському православ'ю. Головний центр освіти на Правобережній Україні - Кременецький ліцей був закритий, на противагу йому було створено російський імперський Університет ім. Святого Володимира в Києві (нині КНУ ім. Т.Шевченка). Саме ці події призвели до того, що наприкінці ХІХ століття в Житомирі почала насаджуватися, до того майже незнана і невживана у нашому місті, російська мова.
Володимир Іщук