10 листопада у віці 93 років перестало битися серце відомого поета-лірика, кандидата філологічних наук, лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, палкого патріота України, талановитого і досвідченого педагога, перекладача Михайла Олександровича Лєцкіна.
Про втрату повідомив Житомирський державний університет імені Івана Франка.
Михайло Олександрович Лєцкін народився 27 липня 1932 року у місті Орша Вітебської області (нині — Білорусь).
1950 року закінчив із золотою медаллю середню школу № 1 у м. Золотоноша на Черкащині, 1955 року – філологічний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Протягом 1955-1972 років працював у м. Тюмень вчителем-словесником, кореспондентом обласної газети «Тюменский комсомолец», викладачем кафедри російської мови педінституту.
1968 року у Московському держуніверситеті захистив кандидатську дисертацію з проблем російської діалектології, а 1970 року став доцентом. У 1972-1996 та 1999-2014 роках працював у Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка (нині – Житомирський державний університет імені Івана Франка):
- 1972-1977 та 1989-1996 роки – доцент кафедри російської мови (пізніше перетвореної в кафедру слов'янських і германських мов);
- 1973-1977 роки – заступник декана філологічного факультету (за сумісництвом);
- 1977-1988 роки – завідувач кафедри російської мови;
- 1999-2014 роки – доцент кафедри німецької мови факультету іноземних мов (Навчально-наукового інституту іноземної філології), де викладав латинську мову та загальне мовознавство.
Впродовж 1997-1999 років працював у Житомирській організації Національної спілки письменників України, де й відбулася його переорієнтація з російського філолога-лінгвіста на українського філолога-літератора.
Під керівництвом М. О. Лєцкіна багато випускників університету захистили дисертації і згодом стали відомими науковцями, зокрема, доктори філологічних наук – В. У. Махпіров, Л. П. Іванова, Є. В. Волощук, Б. Я. Бегун, заслуженими діячами мистецтв, поетами, зокрема – В. Ф. Шинкарук, М. П. Пасічник.
Вічна та світла пам'ять неперевершеному майстру слова.
Я п’ю небесну голубінь
І не нап’юсь ніколи.
З яких глобальних надглибин
Взялись ці видноколи?
Я серед Всесвіту стою –
Володар і піщинка,
Й дари Господні п’ю і п’ю –
Бездумно, мудро, дзвінко… (Михайло Лєцкін)
