Це Андрій, позивний «Шульга». Штурмовик 2 десантно-штурмовий батальйон 95 ОДШБр 95 бригади ДШВ. Він стріляє з лівого плеча. Воює з гарячим серцем, але холодною головою.
Його шлях до ЗСУ не був випадковим. Андрій готував себе морально ще з 2022 року, розуміючи, що момент, коли потрібно прийняти це важливе рішення, неминуче настане.
Усе починалося не з атак, а з виснажливої оборонної роботи в Серебрянському лісі. Саме там, після кількох виходів, відібрали найстійкіших і сформували штурмове відділення. Там і почався «реальний двіж».
Андрій згадує дивні моменти перед боєм.
«Напередодні контакту чули, як ворог рубає дрова, співає пісні... Ніби якийсь каламбур. А вже о п'ятій ранку почався бій. Стрілкотня, прильоти РПГ. Спершу є нервозність, але щойно спускаєш гачок – і вона зникає. Ти включаєшся в роботу, в комунікацію з побратимами, і нервувати вже просто немає коли», – згадує «Шульга».
Для Андрія успіх є не кількістю трофеїв, а збережені життя. Навіть вихід, де він отримав поранення, вважає одним із кращих завдяки професійності групи.
«Міна прилетіла, за 20 метрів від ворога. Нас врятувала лише чітка комунікація. Ми відкочувалися так щільно прострілюючи їхні позиції, що вони не могли навіть голову підняти, щоб стріляти нам у спини», – говорить десантник.
До війни Андрій працював у дизайні, де часто говорять про «творче вигорання». У війську, каже він, такого поняття не існує, якщо є дисципліна: «Мотивація є мінливою. Вона може тримати місяць-два, а потім згасати. Дисципліна загартовує характер і тримає в тонусі постійно».
«Шульга» додає, що люди є найкращими мотиваторами. Гідні, надійні, до яких відчуваєш лише безмежну повагу.
За матеріалами Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України