У Житомирі відзначили 142 роки з дня народження Івана Огієнка — науковця, патріота та духовного лідера.
Про це розповідає Житомирська міська рада.
Іван Огієнко переклав Біблію українською мовою, склав словники, керував міністерством освіти УНР, українізовував середні школи та відкривав українські гімназії.
Фото: Житомирська міська рада
Саме Огієнко аргументував необхідність казати «в Україні», а не «на Україні».
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) народився 14 січня 1882 року у Брусилові. Рішення постригтися у чернецтво та взяти собі ім'я Іларіон Іван приймає після смерті дружини у 1937 році.
«Упродовж 1940-1941 рр. під керівництвом єпископа Іларіона у лоно православної церкви повертаються храми, відновлюються та започатковуються православні парафії, мовою богослужінь у місцевих православних церквах стає УКРАЇНСЬКА. 1943 року його посвячено у сан митрополита Української автокефальної православної церкви», — зазначають у міській раді Житомира.
Біля Михайлівського собору можна побачити пам'ятник митрополиту Іларіону (професору Івану Огієнку). Сьогодні там вшанували пам’ять українізатора освіти, церкви та, як казав сам Огієнко, «постійного богомольця за кращу долю українського народу».
Фото: Житомирська міська рада
З нагоди дня народження Івана Огієнка міська рада запропонувала згадати мудрі висловлювання геніального українця:
- «Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності»;
- «Найголовніший і найміцніший цемент, що об'єднує етнографічний народ і перетворює його у свідому націю, — то соборна літературна мова»;
- «Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности»;
- «Пам'ятайте, що діти вважатимуть за рідну тільки ту мову, що панує в вашій родині»;
- «Я працював для цілого українського народу. Як я працював – судити не мені…».