Фінансова консультантка Оксана Желєзко родом з Іршанська займається персональними фінансами з 9-го класу. Саме тоді вона відкрила свій перший депозит. Потім дівчина здобула вищу освіту за спеціальністю економіка підприємства. Після цього працювала фінансовою менеджеркою у бізнесах із різними фінансовими моделями — від виробництва одягу до продажу автомобілів, а також створювала смартконтракти у криптовалютах.
Три роки тому стала фінансовою консультанткою, як пояснює сама — через великий запит.
Також Оксана проводить лекції та навчання, має власний подкаст «Заплати собі сама», куди запрошує жінок поговорити про гроші, карʼєру та життя.
Журнал Житомира поспілкувався із Оксаною в телефонному інтерв’ю та дізнався більше про її професію, інвестиції, а також чи очікувати пенсій молодому поколінню та як забезпечити собі безбідну старість.
Чому ви стали фінансовою консультанткою?
Тому що я відчуваю, що в цьому зараз є велика потреба саме для українців і є великий запит. Якщо фінансових менеджерів на підприємствах багато, то спеціалістів з фінграмотності, які на цьому розуміються, паралельно інвестують, мають вищу освіту і постійно навчаються, у нас не вистачає.
От якраз про українців. З вашого робочого досвіду, або навіть з того що ви спостерігаєте у своїх знайомих — як в українців узагалі з фінансовою грамотністю?
По-різному. Але більшість, на жаль, мають прогалини у знаннях. Наприклад, в них не було предмету фінансова грамотність у школі або їм це не передали в родині. І вони, дорослішаючи й отримуючи певний життєвий досвід, розуміють, що мають прогалини у фінграмотності. Але класно, що дорослі люди навчаються під власний запит. Вони йдуть і вирішують що з цим робити і як це можна змінювати.
Якщо говорити про запити, з якими до вас звертаються люди, то які є найчастішими?
Закрити борги, почати заощаджувати для того, щоб сформувати в майбутньому перший інвестиційний портфель, зробити перші інвестиції.
А якщо говорити про планування свого бюджету і взяти родину з середнім доходом: як правильно їм розпланувати гроші «на життя» і на заощадження?
Я завжди говорю, що основний недолік нашої фінансової грамотності — це те, що українці мислять категоріями доходів і витрат, але взагалі не мислять категоріями активів фінансового добробуту. Тобто в першу чергу треба почати мислити категорією фіндобробуту. Це різниця між активами і пасивами. Якщо вона плюсова, то добре. Якщо нуль, то фактично людина на сьогодні нічого не заробила. Якщо мінус, то людина знаходиться в боргах. Зафіксувати точку А, розмір цих активів. Зрозуміти, що наш бюджет — це доходи мінус витрати, що дорівнює вільним грошам. Це фактично карта, яка допоможе людині прийти з точки А в активах до точки Б, куди вона хоче прийти. До фінансової свободи, заможної старості чи інших результатів.
Заощаджувати потрібно в перший день отримання доходу. Більшість людей заощаджує в останній день, а в останній день вже нічого не залишається. Саме тому потрібно заощаджувати в перший день. Якщо ніколи не заощаджували, починайте з п'яти відсотків. Головне почати! З маленької суми, але дисципліновано, дуже важливо не пропускати двічі. І постійно повторювати. Якщо це увійде у звичку, потім можна змінити цей відсоток з 5 на 10. Крок за кроком, головне починати з таких маленьких кроків.
Стосовно пенсій. Це дуже популярне питання — у людей нині є обґрунтовані побоювання, що їх у молодшого покоління може просто не бути. Що з цим робити і як забезпечити свою старість?
Це дійсно правда, що в українців, яким 30-40 років, з великою долею ймовірності, державної пенсії не буде. Це було зрозуміло і до повномасштабного вторгнення, а з повномасштабним вторгненням, коли кількість українців, які виїхали за кордон, оцінюють приблизно в 6 мільйонів… І це люди молодого віку переважно або взагалі підлітки, які могли б скласти частку населення, що працює. Плюс смертність на полі бою. Пенсії не буде. А якщо хтось думає, що вона буде, то нехай зайдуть на сайт Державного пенсійного фонду і розрахують калькулятором, якою саме вона буде. Цифри там демотивують. Що робити? Якщо, наприклад, є борги, то потрібно зробити аудит зобов’язань та закрити їх. Потім скласти персональний бюджет, забезпечити собі фінансову подушку на 6-9 місяців життя. Наступним кроком — накопичити перший інвестиційний капітал, який можна буде інвестувати. Звучить досить серйозно, але це спочатку можуть бути зовсім невеликі цифри. Все залежить від персональних можливостей людини або домогосподарства.
Якщо, наприклад, це маленька сума грошей, то можна звернути увагу на недержавний пенсійний фонд. Якщо можливість у людини є більше інвестувати, то можна звернути увагу на фондовий ринок. Тобто варіантів є багато, але все дуже залежить від можливостей.
Щодо недержавних пенсійних фондів, ви про українські фонди?
Так.
Щодо них у людей є побоювання, що вони можуть закритися, збанкрутувати або ще щось. Наскільки вони мають підставу, на вашу думку?
У першу чергу, завжди пам'ятаємо, що інвестиції — це завжди про ризик. І якщо хтось каже, що ризику не існує, то, скоріше за все, вони на вас хочуть заробити. Ці побоювання викликані негативним досвідом, отриманим в перші роки відновлення незалежності України. Коли збанкрутів той “збірбанк”, куди люди вкладали по “збіркнижкам” гроші. У нас ціле покоління отримало травму і зрозуміло, чому в людей є ці побоювання.
Потім у нас був вивід недобросовісних, якщо так можна сказати, банків з ринку у 2014-2015 роках, де люди втрачали на курсах із введенням тимчасової адміністрації. Тобто, українці мають негативний досвід. І всі, хто живе сьогодні, не звикли взагалі до такого поняття, як інвестиція в фондовий ринок і накопичення собі на пенсію. В цьому випадку потрібно освічуватися, дізнаватися, читати, вивчати цю тему і, звісно, диверсифікувати ризики.
У зв'язку з тим, що ви назвали декілька поколінь наших, травмованих цими подіями. Хто звертається найчастіше до вас? Яка це вікова група?
Рідше 22-28, частіше 29-40 років. Але останнім часом стало більше і дорослих, 45-50 навіть є.
А от є ж та частина людей, можливо трошки старше покоління, можливо і молодшому це передалося, коли люди складають готівку у валюті «у шухлядку», тобто нікуди їх не задіюють. Що із таким підходом, чи він правильний?
Якщо вибір між тим, щоб нічого не робити або тим, щоб робити хоча б так — то це вже щось. Але в цілому неправильний, бо гроші знецінюються під дією інфляції навіть у валюті, вони не працюють самі на себе, а та сума капіталу, яку людина накопичить, не зростає протягом цього періоду. А це реально може бути 5-10-20 років. І від цього людина втрачає і позбавляється капіталу.
А якщо, наприклад, людина роздумує про те, щоб відкрити депозитний рахунок чи інвестувати в якийсь іноземний банк? Чи є така можливість і чи є сенс це робити?
Зазвичай в іноземні банки не можна просто інвестувати. Щоб відкрити та рахунки треба мати для цього підставу. Далеко не всі банки відкривають рахунки, але можна відкрити рахунок у брокерів для інвестицій в фондовий ринок. Це для більшості українців, які зараз живуть на тимчасово окупованих територіях або не мають прописки абсолютно реальна історія.
Чи можна розібратися самостійно в питанні куди, як і скільки інвестувати? І можливо, куди би порадили інвестувати українцям зараз?
Я нічого не раджу не знаючи персональної стратегії, тому що це буде інвестиційна порада, а це непрофесійно і помилково. В українців є варіанти інвестицій навіть при умові платежів в межах Україні. Як варіант, це можуть бути військові облігації. Тобто є велика кількість інструментів, але інвестиційний інструмент потрібно обирати від цілі. Для чого мені ці гроші? Чи я хочу купити квартиру? Чи мені потрібно накопичити капітал до повноліття дитини? Чи я прагну фінансової свободи? Відповідно, для цих цілей будуть дуже різні інструменти, тому що термін планування і накопичення для цих цілей різний.
Окремо хочеться поговорити про дітей. З ними не працюєте? Хто має закладати їм поняття про фінансову грамотність?
З 8-9 класу починаючи з 2025 року у них буде курс фінансової грамотності обов'язковим предметом. Тобто це тепер викладається в школах. Проте, особисто я переконана, що 70-80% упереджень, мислення і патернів поведінки дитина виносять з родини. Тобто що вона в родині бачить з дитинства, то вона в молодому і дорослому віці до 30 років дуже часто може копіювати. Тому це має бути робота в родині. А щоб ця робота відбулася, родина має замислитися над цим, поставити для себе в пріоритет персональні фінанси. Разом з тим зараз є дуже класні підлітки, які завдяки доступу до інтернету самостійно шукають інформацію, розбирають. Так, часто вони заходять у високоризикові інструменти, криптовалюти, втрачають гроші, але вони так само набувають досвід. І, відповідно до дослідження Нацбанку за 2023-й рік, діти довіряють школі. Тобто вони вважають, що, наприклад, про фінграмотність їм мають розповідати в школі.
Ви сказали, що діти копіюють те, що бачили в батьків. А чи є сенс батькам окремо займатися з ними з дитинства, пояснювати якісь основні принципи фінграмотності абощо?
Так, від 5 до 7 років у дитини з’являється запит на це, бажання отримати відповіді на питання про те, де ти працюєш, за що тобі платять гроші. Саме тоді у вигляді історій та казок вже можна з дітьми розмовляти про гроші, розповідати, що ми ходимо на роботу, ми обмінюємо свій час на гроші. Обов'язково розповідати про три основні правила: Заробив — витрачай, заощаджуй, і ділилися тими грошима, які заробив. Тобто витрачай на себе, заощаджуй для примноження в майбутньому і займайся благодійністю. Неправильно говорити, що благодійність може бути безоплатна.
Треба відповідно до віку обирати, інструменти, книги, слова. Тому що з дитиною від 5 до 7 років це буде одна розмова, а з дитиною 12 років — зовсім інша.
А потім даємо кишенькові гроші. Я переконана в тому, що кишенькові гроші — це домовленість між батьками та дітьми. Не потрібно кишеньковими грошима винагороджувати дитину за оцінки чи домашню працю, або карати дитину, позбавляючи їх. Було б класно якби про кишенькові гроші дитина просто звітувала батькам. Це база, яка допоможе дитині в майбутньому.
Ще я хотіла попросити декілька загальних порад від вас для людей, які тільки починають свій шлях у фінансовому плануванні, або взагалі шлях до фінансової грамотності, які ніколи цим не цікавилися, але бачать у цьому потребу.
Якщо вони бачать в цьому потребу, то робимо аудит свого фінансового добробуту, фіксуємо точку А, закладаємо у бюджет суму хоча б на два місяці свого життя. План-факт. Паралельно починаємо обліковувати власні доходи і витрати. Доходи мінус витрати. Обов'язково в перший день отримання будь-якого доходу, пенсії, винагороди, премій, заощаджуємо комфортний відсоток 5, 10, 15, 20%. Якщо є кредити, то паралельно погашайте кредити, сплачуйте та нотуйте по всім кредитам відсотки обслуговування. Водночас відкладайте хоча б на один місяць життя фінансову подушку, щоб перестрахувати себе. Потім аналіз. Тому що немає сенсу, планувати, якщо в кінці місяця ви не внесете фактичну суму ваших витрат. Коли заповнили фактичні витрати — проаналізуйте статті витрати, починаючи з тих, що складають понад 15%. Дайте собі чесну відповідь, чому саме вони займають так частину від ваших витрат. Чи ви об'єктивно погано запланували, чи ви емоційно витратили зайве.
Пам'ятаємо, що емоційна покупка існує в моменті. Ми всі живемо в стресі, людям часто хочеться емоційно винагородити, похвалити себе. Але емоційна покупка віддаляє вас від ваших довгострокових цілей. Щоразу, обираючи емоційну покупку, ви себе позбавляєте можливості швидше досягти хорошого майбутнього.
Тому чесно давайте собі відповідь, чи це емоційна покупка, чи це дійсно виважена витрата, річ, яку просто не запланувала в бюджеті. Але, скоріше за все, це емоційна покупка, бо річ, яку ви свідомо плануєте придбати, в бюджеті буде. А річ, яку ви просто хочете купити, вона є емоційна.
Дивіться на емоційність своїх покупок, проаналізувавши результати Проаналізуйте топ-3 ваших щомісячних витрат і дайте собі чесно відповідь, чи відповідають ці витрати основним пріоритетам вашого життя. Чи ваші витрати відрізняються від пріоритетів, які ви для себе визначаєте? Наприклад, коли людина приходить на співбесіду і каже, що вона любить вчитися, інвестувати в свої знання, то дуже класно буде в неї спитати скільки вона витратила грошей на власне навчання за останні пів року.
Якщо людина скаже, що нуль, то, скоріше за все, не настільки вона любить навчатися. Ось отака може бути перевірка. Так само дивіться на свої фактичні витрати, куди ви витратили найбільше, і як це корелюється з вашим життям.
Якщо це їжа to go або кава з собою, чи дійсно ви хочете витрачати свої гроші на це, чи можливо ви легко можете замінити каву з собою на каву вдома, а ці гроші просто переорієнтувати на фінансову свободу або капітал для власних дітей.
А дивіться, ще такий нюанс. Якщо людина має кредити, і не дуже великий дохід, вона виконує оці пункти, про які ви говорите і все одно розуміє, що їй не закрити при нинішньому заробітку свої кредити. Я до чого веду. Чи буває такий заробіток, при якому не має сенсу це все робити, а є сенс інвестувати в себе і збільшувати свій заробіток, свої фінансові можливості? Чи при будь-якому доході можна якось вирулювати?
По-перше, повернувшись до теми кредитів, я завжди кажу, що спочатку було б непогано, щоб всі люди, у яких є кредити, пішли і дізналися реальну відсоткову ставку по цім кредитам, скільки вони переплачують. Це дуже мотивує прокинутися і почати щось з цим робити. Інакше людина буде жити завжди в кредитах. Бо є кредити в банківських установах по кредитних картках зі 112%! І це реальність! По-друге, я говорю про те, що робота з персональними фінансами ідеально працює, коли людина працює над оптимізацією витрат і над збільшенням доходу.
Звісно, що буває критична межа доходу, коли дуже складно закривати кредит і заощаджувати. В такому випадку потрібно думати, що я ще можу зробити, щоб більше заробити. Якщо це, наприклад, молода людина, студент або після студентські роки, то відповідь на питання куди інвестувати, якщо у тебе є тисяча доларів — інвестуй в знання.
Але це також стало не дуже ґрунтовною порадою в Україні, бо зараз велика кількість навчань, де тобі кажуть: “Інвестуй в знання!”. Людина йде на навчання і думає, що якщо вона пішла, то це за замовчуванням розв'яже її питання. Але ні, знання потрібно не просто пройти, їх потрібно усвідомити, відрефлексувати, і найголовніше — впровадити в життя. Тоді це буде інвестиція. Якщо ти просто купиш навчання, витратиш на нього гроші, нічого не втілиш з того всього, то це витрати. І не потрібно себе обманювати, що це інвестиція.Тому коли говоримо про молодих-дорослих, то так, можливо краще інвестувати в знання, щоб почати заробляти більше. Але я стикаюсь з тим, що мені кажуть: а якщо ми звичайні українці і в нас немає можливості заробляти більше? Люди часто не готові розглядати варіанти, що працюючи на одній роботі, можна пошукати додаткову роботу, якісь додаткові навантаження. Так, це гарний метод почати заробляти більше. От людина починає заробляти більше, заробляла 10 тисяч, починає 15 тисяч. Дельту між 15 і 10 — 5000 грн множимо на 50 відсотків, та відкладаємо саме з додаткового заробітку. Дуже добре, коли людина відправляє їх на закриття боргів або заощадження. Тоді набагато швидше і кредити закрити і накопичити заощадження.
Скажіть, кому ви взагалі б порадили звертатися до фінансового консультанта? Буквально питання назад ви розповідали, як людині почати свій шлях, а як зрозуміти, що ти сам не вигрібаєш або, можливо, не вийде в тебе самого і треба якась допомога?
Скажу так, я в цілому проти навчання в кредит. Це моя парадигма. Але я маю кейс на сторінці, де людина 8 років жила в боргах, з кредитами. В неї зламався телефон, і не було за що його відремонтувати. В той момент вона зрозуміла, що більше так не хоче. Вона звернулася до консультанта, але консультант це не магічна палка. Консультант — це твій помічник, оновну роботу все одно робить доросла людина. Консультант не може закрити борги за людину. Він може підказувати які стратегії краще обирати, але роботу все одно робить людина. Іноді не варто звертатися до консультанта, а піти послухати щось у вільному доступі. Маю купу прикладів, коли люди послухали подкаст «Заплати собі сама» і почали закривати борги самостійно, без консультанта. Потім вони накопичать подушку і прийдуть із запитом до консультанта куди інвестувати. Коли він для них стане більш доступним. Тут є різні варіанти. Якщо людина розуміє, що вона вже купу років не справляється, вона може піти до консультанта. Але за умови, що цю суму грошей вона не буде розглядати як щось надзвичайно велике, велику втрату. Бо тоді вона не отримує результату. Це дуже психоемоційна поведінка, тому що персональні фінанси — це 80% психології, і решта — це табличка, бюджет і структура.
Зараз до мене найчастіше звертають люди, які заробляють 40+ тисяч. Досить непогано. Але ладу дати фінансам не можуть, бо з цим зростанням доходів автоматично зростають витрати. В декого з них немає боргів, в декого борги є. Оце точно непоганий варіант звернутися до консультанта, але в першу чергу у дорослої людини має бути розуміння, що їй це потрібно, а не хтось їй сказав чи порадив це.
Переглянути цей допис в Instagram
Ще за подкаст ви згадали, що даєте там багато інструментів для людей, так би мовити, безкоштовних і доступних, що можна розібратися. Які відгуки отримуєте на нього? Чи були такі випадки, коли люди, які його слухали, говорили, що щось вдалося імплементувати в своє життя?
Так, звісно. Станом на сьогодні вийшли два сезони подкасту і якби він не знайшов зворотного зв’язку і не був помічний людям, я б його не продовжувала створювати. А так, за бажання, людина може навіть самостійно почати покращувати свої стосунки з фінансами, просто слухаючи подкаст. На подкаст приходять жінки, які розповідають про фінанси на власному прикладі — хтось з боргами, хтось зі зростанням кар'єрних можливостей, хтось зі зростанням доходу. Він, в першу чергу, мотивує. Мотивує почати щось робити по-іншому, щоб отримати новий результат.
Слухати подкаст «Заплати собі сама» можна за цим посиланням.