Олег Сіміков знав, що буде кардіохірургом. Не мав залізобетонної мети, а внутрішнє відчуття, що йде правильним шляхом.
«Я вірю в людей», — каже лікар. А вперше повірив тоді, коли найкращий друг його покійного батька сплатив за його навчання у Луганському державному медичному університеті. І, попри складні фінансові труднощі його сім’ї, Олег Сіміков таки зумів вивчитися а лікаря. А в судинну ввійшов хірургію поступово. Про його шлях розповідає Житомирська міськрада.
Родом він з Рубіжного Луганської області. До 2014 року працював у Луганській міській лікарні №9. Під час окупації він тут залишився ледь не останнім судинним хірургом у місті.
«Були я і завідувач відділення. Я був молодим лікарем, щойно отримав категорію, але надавав допомогу всім, хто її потребував: пораненим, цивільним, тим, у кого просто не було до кого звернутися. Інших фахівців уже не було: всі виїхали».
Та якось завідувач відділення сказав: «Їдь. Переїжджай кудись».
Вагітну дружину з донькою він вивіз на початку червня 2014 року, а сам виїжджав наприкінці липня, коли ситуація в місті була критичною: без води, газу, стабільної електрики.
«Коли після блокпостів я нарешті побачив українські прапори і наших військових, відчув те, що складно передати словами. Щастя, полегшення. Я майже цілував асфальт».
Харків, Суми, Хмельницький, Рівне, Чернігів, Кропивницький, Миколаїв, Херсон…З документами і рюкзаком лікар заходив у лікарні .
«Добрий день. Я суддиний хірург з Луганська!»
Та пошуки роботи не увінчувалися успіхами: судинна хірургія — вузька спеціалізація, і в більшості лікарень команди вже були сформовані.
Та якось — дзвінок із чернігівського кардіоцентру: запросили на співбесіду. Олегу Сімікову було тоді 34 роки. За плечима — шість років університету, три роки інтернатури і майже рік спеціалізації з судинної хірургії.
З ендоваскулярною хірургією він познайомився під час стажування в Інституті серця в Києві.
«Це був справжній космос. Операції через прокол, без великих розрізів. Робота з найтоншими судинами, з клапанами, навіть із немовлятами. І я зрозумів: хочу цим займатися», — каже він.
З восьмої ранку до десятої вечора майже без вихідних упродовж трьох місяців він стажувався.
«Тоді народилася моя молодша донька. Мої доньки та моя дружина — це найкраще, що є в моєму житті».
У 2015 році родина остаточно переїхала до Чернігова. Робота була інтенсивною — іноді по 10–15 операцій на день. Це була сильна командна медицина, у якій кожен знав свою роль.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, кардіоцентр Чернігова зазнав значних руйнувань через влучання ворожого ФАБу. Лікар знов у пошуках місця роботи… Доля привела його до Житомира — випадково, але вчасно. В КП «Лікарня№1» Житомирської міської ради саме відкривали операційну з новим ангіографом і шукали фахівців.
Родина залишалася в Чернігові, між яким і Житомиром — сотні кілометрів дороги… Він щотижня їздив до сім’ї.
А потім Сімікову запропонували очолити відділення, і після семи років життя в Чернігові родина лікаря переїхала до Житомира.
Чотири роки, як він очолює відділення інтервенційної кардіології, реперфузійної терапії та інтервенційної радіології КП «Лікарня №1» Житомирської міської ради. За минулий рік тут провели близько 800 операцій на серці, а від початку цього року – 70.
У відділенні є ангіограф — медичне рентгенівське обладнання для детальної діагностики та проведення мінімально інвазивних операцій на кровоносних судинах (серця, мозку, нирок). Він дозволяє візуалізувати їхній стан, виявляти патології — тромби, аневризми, звуження — та усувати їх.
«Це не класична операція з великими розрізами. Ми заходимо через пункцію артерії — в руку або в ногу. Для пацієнта це мінімальний дискомфорт. Далі — катетери, мікроінструменти, судини серця. Дивимося, чи є порушення кровотоку. Якщо бачимо проблему — можемо одразу допомогти: встановити стент, відновити прохідність артерії. Найчастіше йдеться про ішемічну хворобу серця — те, що люди відчувають як тиск у грудях, задишку, біль під час навантаження. У більшості випадків ми реально можемо покращити якість життя людини, — говорить лікар. — Люди мало звертають увагу на сигнали організму. Терплять. Відкладають. А серце говорить — просто його треба почути. Це може бути дискомфорт у грудях, задишка під час ходьби. Кожна людина після сорока має проходити профілактичні огляди. Навіть якщо нічого не болить. Це про повагу до себе і до свого життя».
У його кабінеті багато світла і життя. На підвіконні — фіалки, а поруч — акваріум із рибками. Ці захоплення він привіз із Луганська. Каже, що вони «пережили разом із ним усе».
