На честь ювілею десять незвичних образів Лесі Українки представив у Житомирі Олександр Грехов - київський художник-ілюстратор, відомий серією робіт «Квантовий стрибок Шевченка».
Цього разу він вирішив пофантазувати з образом Лесі та показати, як поетеса могла б виглядати на полотнах відомих художників минулого: Ван Гога, Казимира Малевича, Піта Мондріана, Василя Кандинського, Сандро Боттічеллі, Соні Делоне, Роя Ліхтенштейна, Фріди Кало, Пікассо.
«Маємо навчитися розмовляти з митцями не як з пам’ятниками, а як зі звичайними людьми, а образи їх можна використовувати не тільки на вишиванці, а зробити популярними у соціальних мережах», – каже автор.
Національний герой, за переконанням Грехова, має бути «живим» та вплетеним у сучасний світ.
«Я намагаюся зробити Лесю більш сучасною та продвинутою, аби моє покоління та покоління після мене могло переосмислити саму поетесу та її творчість», – зазначив художник.
Виставка «Десять обличь Лесі» експонується у Будинку української культури (вул. Велика Бердичівська, 61/18). Її переглянути можна до 24 березня.
Ексклюзивний конверт і марка із зображенням Лесі Українки
Сьогодні, 25 лютого, до 150-річчя від дня народження Лесі Українки Укрпошта випустила ексклюзивний художній немаркований конверт і власну марку з її зображенням.
«До 150-річчя від дня народження Лесі Українки національний поштовий оператор створив та випустив новий ексклюзивний конверт із зображенням української поетеси. Портрет Лесі Українки зроблений у патріотичних блакитно-жовтих кольорах та сучасній техніці постеризація, що нагадує поп-арт і роботи Енді Воргола. Автор малюнку поєднав традиційні патріотичні мотиви та сучасне мистецтво», – зазначив Міністр інфраструктури Владислав Криклій.
На конверті також зображені найвідоміші рядки з віршів поетеси.
Влада вшанувала пам’ять Лесі Українки
Керівництво Житомирської обласної ради вшанувало пам'ять у Літературно-меморіальному музеї та біля пам'ятника Лесі Українки у місті Новоград-Волинський.
«У День народження Лесі Українки завітав на Батьківщину нашої геніальної землячки у Новоград-Волинський. Неймовірно сильна та талановита жінка, письменниця, поетеса, драматург, перекладачка, фольклористка, культурна й громадська діячка та євроінтегратор України. Все це про нашу Лесю. Твори Українки визнано шедеврами світової літератури», – повідомив у Facebook голова облради Володимир Федоренко.
Від імені президента Володимира Зеленського встановлено кошик квітів до пам’ятника письменниці у Києві. Також від глави держави встановлено квіткову композицію на могилі Лесі Українки на Байковому кладовищі у столиці.
Лариса Петрівна Косач
Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.
Навчання отримала переважно домашнє. Спочатку навчалася за програмою матері (Олена Пчілка взагалі принципово до 5-го класу вчила своїх дітей вдома, українською мовою, остерігаючись, щоб російська школа їх не зіпсувала), пізніше окремі вчителі приходили до неї додому, бо через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка.
Попри це, Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська, болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера. У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів», Інформує Український інститут національної пам'яті.
Через хворобу (а точніше – через потребу постійного лікування) Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями. Критикувала «народництво» і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі.
Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах Російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.
У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші.
Леся не лише писала власні твори, але й активно займалася перекладами, адаптуючи європейську класику до українського читача. На той час українська література, яка була переважно сконцентрована на зображенні села, зіткнулася з проблемою нестачі слів для збільшення образності. Тому українська інтелігенція взялася за модернізацію української мови. Зокрема, Лесі Українці ми завдячуємо слів «промінь», «напровесні», Олена Пчілка ввела в лексикон українців слова «палкий», «мистецтво», «переможець», «нестяма», а Михайло Старицький подарував нам такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «страдниця» та ін.
Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві».
Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.
