Днями журналісту Журнала Житомира пощастило поспілкуватись із людиною, яка зробила чималий вклад в українську Перемогу та продовжує цим займатись.
Олександр Роботько є волонтером та хорошим другом Володимира Котика. Від початку повномасштабного вторгнення він не зміг лишитися осторонь та став активно допомагати чим міг.
За його словами, вторгнення росіян у 2014 році було більш несподіваним, проте війна відбувалась десь далеко і не стосувалась особисто кожного. Події швидко стерлись з памʼяті через відсутність настільки широкомасштабних подій, як ми спостерігаємо сьогодні.
«Ця недокраїна застосовувала гібридну агресію, хоч насправді, мені здається, що війна почалась набагато раніше, тому що певний економічний і політичний тиск почався набагато раніше. Наразі ми можемо поглянути назад і зрозуміти, що багато дій проти України зі сторони росії було вчинено задовго до 2014 року», — каже Олександр.
«Після Майдану було якесь розчарування, що відбулась анексія Криму, потім бойові дії на Сході. Було якесь трішки безсилля, що все так відбувається і ти, ніби, не можеш на це вплинути. Був і невеликий страх за майбутнє», — додає він.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року не було настільки непередбачуваним, за словами волонтера, проте шокувала інтенсивність нападу та жорстокість ворога. Про початок повномасштабної війни Олександр дізнався близько восьмої ранку. Як і кожен чоловік, перш за все постарався забезпечити максимальний рівень безпеки своїм рідним.
«Я стрибнув до авто, заправився, забрав маму, скупив продуктів та домовлявся про те, щоб вивезти маму і брата в одну із західних областей. Але, вони відмовились виїжджати, тому, скупивши все необхідне в аптеці, лишились на місці. Перший день був стан шоку, паніки, було нерозуміння що робити, куди бігти, як допомагати, але вже було бажання чимось допомагати», — розповідає Олександр.
Вже на другий день Саша почав цікавитись як можливо потрапити до ТРО, проте всі місця вже були зайняті. Тож, він вирішив хоч якось допомагати по місцю: привозив покришки, робив «бандеросмузі», патрулював вулиці, шукав мітки. Згодом почали зʼявлятись запити від військових, на які Олександр активно відгукувався, що і переросло в організовану волонтерську діяльність.
Олександр спеціалізується на графічному дизайні та виготовленні зовнішньої реклами, поліграфії.
«Звичайно, що з початком широкомасштабного вторгнення декілька місяців майже не було замовлень, тому що всі очікували що буде, ніхто не розумів як працювати, що робити. Проте, тішить, що всі думали про майбутнє і не кидали свою справу, не бажали тікати», — ділиться Одександр.
Саме завдяки готовності українців боротись з ворогом та продовжувати життя, незважаючи ні на що, бізнеси, підприємства та звичайні робітники почали працювати.
«Навіть в умовах перебоїв електропостачання, нестачі впевненості в завтрашньому дні, наші люди абсолютно не здаються, в усіх сферах продовжують працювати, продовжують економічно підтримувати країну, і це, на мою думку, також одна із запорук нашої перемоги», — наголошує Олександр.
Як і велика кількість українців, Олександр вважає, що немає задач, котрі неможливо вирішити — потрібен лише час та певна кількість зусиль. Найважчим для волонтера, на думку Сашка, є адекватне опрацювання запиту. Наприклад, коли у військових зʼявляється запит на якесь складне оснащення, потрібно ретельно вивчити особливості його роботи, зрозуміти чи підходить воно до вже наявного, знайти якісну продукцію. Нерідко волонтерам доводиться читати багато технічної інформації, розбиратись у раніше невідомій сфері тощо. Олександр також зіштовхнувся з цим ускладненням.
«Та потім виявилось, що все не так страшно і зʼявились добрі люди, які готові були допомогти. Це були підприємці, які мали таке обладнання та не користувались ним. Вони передали нам його і ми закрили цю потребу. Напевно, саме перебороти себе є найскладнішим. Потрібно не думати, що це щось нереальне, а просто брати і робити», — каже Олександр.
Сильним поштовхом для волонтера стала діяльність його друга Володимира, про якого ЖЖ вже розповідали раніше. Саме Вова власними силами зібрав на перший «Бандеромобіль».
Одного разу до Олександра звернувся військовий капелан однієї із житомирських частин. Він надіслав фото понівеченого військового буса, який постраждав внаслідок потрапляння ракети неподалік нього. На щастя, обійшлось лише одним пораненим, проте авто відновленню вже не підлягало.
«Надихнувшись прикладом Вови та інших, я вирішив збирати кошти на авто і буквально за півтора тижні ми зібрали суму та придбали бус. Я зрозумів, що в цих автівках є величезна потреба, тому почали цим займатись», — розповідає Сашко.
Спочатку друзі просто розміщували пости про збори на автівки в соціальних мережах, розсилали їх серед знайомих. З часом вони вирішили звернутись по допомогу товаришів у творчих колах міста, на що ті із радістю відгукнулись. Серед них варто відзначити музикантів гурту «Зерно», особливо вокаліста Максима Козловця. Вони провели вже не один концерт, зібравши значні кошти. Активно бере участь у зборах коштів і Світлана Ніконорова, солістка Житомирської філармонії. З початку повномасштабного вторгнення вона постійно проводить концерти, як в Україні, так і за кордоном, збираючи значні суми.
Влітку у волонтерів зʼявилась ідея організувати картинний аукціон. В цьому хлопцям допомогли Gnatyuk Art Center та Тетяна Пелех.
«На аукціоні продавались картини житомирських художників, і ми, популяризуючи їх, зібрали значну суму коштів. Вийшла така хороша подія. Також днями театральна студія Аліни Зубової організувала виставу і зібрала більше 18 тисяч гривень. Всілякі такі події, концерти, творчі люди та наші айтівці допомагають нам», — розповідає Олександр.
Олександр та Володимир не лише самі активно займаються волонтерською діяльністю, але й надихають інших на цю добру справу. Як і розповідав раніше Володимир, до них активно долучився Іван Годзінський. Він створив цілий клуб айтівців, котрі щомісяця донатять доволі великі суми на автомобілі для ЗСУ.
Волонтерам доводиться власноруч переганяти більшість автівок до гарячих точок, що є доволі непростим завданням, проте Олександр вважає недоречним говорити про це, порівнюючи свої незручності з тою небезпекою, у якій перебувають українські військові.
«Величезна подяка людині з нашої команди, яка допомагає з підбором та приганяє нам авто з-за кордону. Побажала залишитися інкогніто», — зазначив він.
За словами Сашка, коли вони з Володимиром починали збори коштів на автівки, очікували більше недовіри та запитань зі сторони громадян. Проте, навіть незнайомі люди активно долучились до фінансової підтримки.
«Допомагає те, що ми все прозоро постимо. Люди можуть зайти переглянути звітність, пересвідчитись, що всі кошти йдуть у потрібне русло, тому питань не виникає», — наголошує Олександр.
«Для мене було певним подивом, наскільки в нас прекрасні люди живуть в країні, наскільки вони готові виручити та допомогти. Майже будь-яке складне питання вирішувалось завдяки іншим людям. Пофарбувати автівку за день — не проблема, знайти складне обладнання — не проблема, перевезти щось з-за кордону — не проблема, доставити пару бронежилетів терміново — не проблема. Була купа ситуацій, в яких я пересвідчувався які в нас чудові люди і це, мені здається, для мене є і відкриттям, і натхненням», — зізнається Сашко.
Він щиро вірить у нашу Перемогу, тому що коли українці обʼєднуються і допомагають один одному, то це стає неймовірною рушійною силою. Олександр захоплюється та надихається силою ЗСУ, роботою комунальних служб, енергетиків. За його словами, це не дає права складати руки та змушує робити все від себе залежне найкращим чином.
Наразі запити у військових різні, оскільки кожен підрозділ має різне завдання та працює в інших умовах. Поки одні потребують більше розвідувального оснащення, інші думають про достатню кількість набоїв. Проте, в холодний період року всі мають потребу у теплих речах, препаратах від застуди чи грипу, обігріваючому оснащенні. За словами Олександра, інколи не вистачає таких простих банальних речей.
«Звичайно, ми обрали за власною ініціативою такий напрям, як автомобілі, тому що це розхідіний матеріал, в якому є постійна потреба. На жаль, таких потреб є багато категорій і зараз волонтерські організації і держава стараються це закривати», — каже Олександр.
Він закликає волонтерити та донатити за такої можливості. Остерігаючись недобросовісних людей, можна переказувати кошти великим відомими фондам чи особисто знайомим людям.
«Потреб багато. Ні держава, ні волотнери, ні навіть західіні наші партнери не здатні закрити повністю всі потреби, тому я вважаю, що кожен повинен хоч трішки долучитись», — каже Олександр.
За його словами, українці вже показали, що їм нічого не страшно і вони впевнені у своїй перемозі, тому варто просто продовжувати працювати.
«А з такими людьми, яких я бачу навколо, я бачу дуже прекрасне і гарне майбутнє для нашої країни. Хотілося б побажати всім не здаватися, тому що немає нічого неможливого в цьому світі і наше майбутнє в наших руках», — каже Олександр.
Наразі хлопці продовжують збір на одинадцятий пікап для ЗСУ. Долучитись до нього можна, використовуючи наступні реквізити:
- Приватбанк: Роботько Олександр
- Картка Monobank Олександр Роботько
- PayPal
- Swift-переказ з-за кордону