27 липня в Україні відзначають День медичного працівника. В цей день варто згадати про більше ніж 500 медиків, які досі знаходяться в російському полоні. Серед них є житомирянин, який потрапив у полон ще на «Азовсталі».
Людмила Свобода розповіла про свого похресника, Андрія Наймана.
Фото: Людмила Свобода
«Андрій — сирота. Навчався у школі №24 міста Житомира. Вищу освіту здобув у Національному медичному університеті імені Богомольця. Потім навчався в Українській військово-медичній академії. Наразі має звання капітан медичної служби. В полон потрапив 18.05.2022 з заводу «Азовсталь». Має сина, який народився коли тато був на «Азовсталі», — розповідає Людмила.
Андрій Найман — син її рідної сестри, того вона називає його своєю дитиною.
До війни хлопець здобував освіту, займався спортом, будував плани на майбутнє та реалізовував їх. Жінка каже, що похресник завжди хотів бути лікарем. Він має талант до анатомії, біології, хімії. В нього добре розвинута памʼять та інтуїція.
«Він гарно робив свою роботу, пишався тим, що рятує життя людей», — каже Людмила.
Фото: Людмила Свобода
Служба в Маріуполі, початок повномасштабної війни, «Азовсталь»
Військові медики України розповідають, що з 2018 Андрій Найман служив у Маріуполі. Після створення 555 гарнізонного на базі 61-го мобільного шпиталю очолив неврологічне відділення. Надавав медичну допомогу військовим та цивільним.
«Всі дні, коли Андрій працював у Маріупольському шпиталі, були страшні, адже він знаходився у прифронтовому місті, рятував поранених. Я не памʼятаю такого часу, щоб не хвилювалась за нього», — каже Люда.
24 лютого Андрій перебував на базі шпиталю. Усвідомлення того, що відбувається прийшло одразу, і варіанту порушувати присягу він не розглядав. Чоловік виходив на звʼязок з рідними за будь-якої можливості, проте ніколи не казав наскільки важко. Рідним приходили короткі повідомлення: «Живий, працюємо».
Фото: military-medics-ua
Одного дня по шпиталю було нанесено авіаудар, будівля була зруйнована. Медики розділились на дві групи. Андрій був серед тих, хто приєднався до українських військових на «Азовсталі».
«Найстрашніші дні для мене були тоді, коли я дізналась що моя дитина перебуває на «Азовсталі». Після 24 лютого звʼязку майже не було. Я знала, що його шпиталь розбомблений, а медики з хворими евакуйовані», — ділиться Людмила.
До 18 травня разом з побратимами він знаходився під постійними авіаударами, артилерійськими обстрілами та штурмами в нелюдських умовах існування. На базі заводу було створено імпровізований шпиталь, де надавалась медична допомога пораненим.
«Їх намагались знищити з моря, з повітря і суші, а вони продовжували робити більше, ніж здається можливим», — розповідають Військові медики України.
Вихід з «Азовсталі». Полон
Після виходу за наказом командування з «Азовсталі» Андрій досі перебуває у російському полоні.
«Страшним ударом для мене став сюжет з «Азовсталі» на українському телебаченні, в якому я побачила свою дитину. Звʼязку не було, з кожним днем ставало все страшніше. Жінки та чоловіки, які рятували життя, стали заручниками», — каже Людмила.
Фото: скриншот із відеосюжету одного з телеканалів
На запити родини про Андрія відповідні структури відповідали, що роблять все можливе для його повернення додому.
Наступним ударом для родини став вибух на Оленівці, де загинули українські полонені. На той момент рідні не знали де саме знаходиться Андрій, тому той час був одним з найстрашніших.
«Кожен день є для нас справжнім жахом, тому що полонені не мають 100% гарантії безпеки», — каже Людмила.
Боротьба рідних полонених медиків: протест на День медичного працівника
Родини полонених українських медиків ведуть постійну боротьбу задля повернення близьких додому. Вони звертаються у всі можливі інстанції, проводять акції, не дають забути про полонених.
«Родичі полонених медиків об’єдналися в спільноту та стали розповсюджувати про них інформацію в мас-медіа, звертатись до журналістів, лідерів громадської думки, політиків. Писали запити до відповідних військових та громадських структур, намагались залучити Червоний Хрест та ООН. Відповіді, які ми отримувались зводились до того, що "робота щодо звільнення полонених ведеться".
Нещодавно відбулась зустріч родичів полонених медиків з Командуванням медичних сил та інших структур, які займаються поверненням полонених. Ми задавали питання і нам на них відповідали. Лише одне питання залишились без відповіді — чому медики, які є не комбатантами досі в полоні? Їх війна — це боротьба зі смертю заради порятунку людей», — зазначає Людмила.
18 червня родини полонених медиків обʼєднались для проведення мирної акції в столиці, яка мала на меті нагадати ще раз людям та відповідним органам про полонених медиків.
Вони були одягнуті у футболки з написом «Медики не комбатанти» та тримали в руках прапори «Військові медики України». В когось в руках було фото рідної людини, котра в полоні, в когось - заклики сприяти звільненню українських військовополонених медиків.
Фото: соціальні мережі
«Як мама полоненого лікаря, звертаюсь до всіх, від кого залежить порятунок мого сина та інших полонених медиків: згляньтесь над нашою бідою! Допоможіть визволити поранених медиків з полону», — каже Людмила.
Вона наголошує, що за Женевською конвенцією, медики не є комбатантами, а тому можуть бути визволені без обміну.
Сподіваємось, що світова спільнота все ж зможе вплинути на рішення російської сторони та звільнить українських медиків з полону. Вдома на них чекають рідні та близькі люди, для яких кожен день — це страшне випробування.
Фото: соціальні мережі