28 травня, 2022
Ми в соцмережах

Житомирські матусі-блогерки за кордоном: адаптація та життя «по-новому»

  • 10 травня, 2022 12:13

Вранці 24 лютого росія розпочала широкомасштабне вторгнення в нашу країну. Українські матусі, заради порятунку своїх дітей, були змушені залишити рідні міста та власні домівки.

"Журнал Житомира" поспілкувався з відомими житомирянками, які наразі з дітьми проживають за кордоном.

Матусі поділились своїми історіями евакуації та розповіли, як розпочинали фактично нове життя на чужій землі.

Людмила Кучин (Грищенко) переможниця конкурсу "Мама року 2011", відома блогерка та організатор семінарів для батьків дітей з аутизмом, учасниця проєкту "Холостяк" 2016 року. На своїй сторінці в інстаграмі (нікнейм Мама на Миллион), Людмила має більше ніж 55 тисяч підписників.

"Виїхала з Житомира закордон, адже свого синочка Марка захищаю всіма силами та методами. Він у мене особлива дитина, і світ сприймає в рази гірше, ніж інші діти. У нього аутизм. Тому вирішила їхати до Чернівців, а через тиждень до кордону з Польщею. Тяжко було переходити кордон пізно вночі з дитиною. Проте небайдужі люди допомогли мені з візочком для сина. Після перетину пункту пропуску я була знесилена. На диво, Марк переніс довгу поїздку добре. Через 12 годин приїхали до Німеччини.

Тут все не так, як в Україні: закони, штрафи, мова. Щодо мови то потроху вчу. У місті Гамбург проходять постійні мітинги на підтримку України. Також є центр допомоги для українців. Ми полюбили одне місце – Ратуша, де часто гуляємо. Наразі з сином проживаємо в готелі, для нього важливо, щоб була змога готувати їжу, через те, що у Марка дуже вузький круг продуктів, які він вживає. У Житомирі залишилися: мама, племінник та чоловік. Саме в Житомирі лишається і моє серце та душа", – говорить Людмила.

 

Татьяна Кузнецова (нікнейм tata_photo_com) відомий фотограф. Щоб потрапити до неї на фотосесію, житомиряни стають в черги та чекають понад пів року. До того, ж вона активно веде свій блог.

"На початку повномасштабного вторгнення в Україну виїхала за межі області. Розумію, що потрібно зберегти психічний стан моєї дитини, адже ночі були важкі. Їй всього лише 3 рочки. Постійний ризик обстрілів. І ти не знаєш, що тебе чекає сьогодні, завтра або через 5 хвилин. Спочатку виїхали до Польщі. Там чекали півтора місяця на візу до Великобританії. Я добре знаю англійську, тому спілкування було не проблематичним. Чесно кажучи в Лондоні безпечніше. Коли жили в Польщі, то тимчасово оселилися біля аеропорту, де постійно було чути гуркіт від літаків, які привозити допомогу для України. І це лякало, бо хто знає, що буде далі?

Зараз живемо за 20 хвилин від Лондона. Дитину вже влаштовую у садок. А сама буду працювати фотографом, як із земляками, так із місцевими жителями. Тут спонсорська підтримка для українців, зокрема, місцеві надають окреме житло чи кімнату в будинку. Я привезла з собою прапор України й вивісила його зовні. Загалом у Лондоні все в українських прапорах. Сидіти склавши руки, поки в моїй державі війна, не про мене. Тут досить популярне заняття серед місцевих – перегони на конях. От вони й організовують благодійний кінний забіг. Я зв'язалася з організаторами й буду фотографувати. Частину коштів з цього забігу підуть місцевим дітям, які хворі на епілепсію, а інша половина – на допомогу українкам, а саме мамам з дітьми. Тут є урядові програми, які організовують зустрічі для українців за кавою чи солодощами, там можна поспілкуватися та познайомитися. Важливо, що поруч є українці. Ми ще поки в процесі адаптації. Країна спокійна, не схожа на жодну, в якій я була. Вдома залишилися вся родина. Не знаю чи б змогла в Лондоні залишитися жити назавжди", – розповіла Тетяна.

 

Ольга Окомелко (нікнейм Оkomelkoolivka) молода матуся, має двох донечок. У Житомирі працювала інструктором з йоги. Вже декілька років веде свій блог в інстаграмі. Художниця, нещодавно провела виставку картин в Італії.

"Моя сім’я живе недалеко від смт Озерне, з якого часто було чути звуки вибухів. Тому ми виїхали з Житомира ще 24 лютого. Спочатку в Закарпаття, а потім в Італію до моєї мами. У мене дві доньки: старшій чотири роки, молодшій два рочки. Плакала всю дорогу, адже не знала, як самій їхати через чужі країни. Мама вирішила підтримати мене, тому на зустріч відправила українця Сергія, який жив довгий час в Італії. Частину дороги їхала сама, а вже з міста Будапешту за кермом був Сергій. Ми два місяці живемо в селищі, що неподалік від Мілану. У мене на сумці висіла жовто-блакитна стрічка, і коли це побачили місцеві: співчували, купували дітям солодощі.

Ми живемо в селищі недалеко від гір, у ньому тихо й спокійно. Тут дуже гарна природа, безліч озер. Нам тут з дітьми комфортно. Єдине, тут по-своєму живуть. Наприклад магазини працюють з 8 до 12, а вже з 12 до 16 – все закрито на обід. І коли дітей треба погодувати десь на вулиці, не вдома, то це цілий квест. Ми були в Мілані та приймали участь в мітингу на підтримку України. Моя сім’я разом з місцевим жителями нашого селища вирішили зібрати гуманітарну допомогу в місто Житомир, а саме речі першої необхідності. Моє серце та душа в Житомирі, але поки не буде максимально безпечно для дітей – не повернуся", – розказує Ольга.

 

Анна Яцкова (Корягіна) – майстер спорту міжнародного класу з  карате в Україні. Керівник та головний тренер у спортивному клубі "ДОДЗЕ". Також активно веде свою сторінку у фейсбук Anna Yatskova.

"У мене двоє дітей сину вже десять років, а донечці один рік. Коли почалася війна, то часто бігали до бомбосховищ вдень та вночі. Тому задля безпеки дітей прийняли рішення поїхати до Варшави. Перший варіант тимчасового житла було селище, але оскільки у мене син, то йому потрібне спілкування і друзі. Тому змінили рішення та поїхали жити до польської столиці. Нас прийняла хороша родина ми проживали у них місяць та потім вирішили шукати житло. Спортивний клуб карате "ДОДЗЕ" організував безкоштовне тренування онлайн. Ми з дітками під кінець тренувать слухаємо українські популярні пісні.

Я з моєю сестрою Олександрою на базі нашого клубу карате створили гуманітарний штаб. Все почалося з того, що ми побачили, як наші хлопці мерзнуть та сидять на холодних сходах взимку. І ми організували збір коштів й потім придбали їм каримати за 60 тисяч гривень та безпілотний літальний апарат "Фурія" за 20 тисяч євро. Купували й пікапи за 4000 євро. Я та моя сестра Олександра створили гуманітарний коридор з Польщею, щоб передавати для житомирських матусь та їх діток речі першої необхідності (продукти, одяг)", – розповіла Анна.

 

Поділитись

Новини по темі: