.jpg)
Як це бути студентом в країні, де відбувається повномасштабне вторгнення, а загалом війна триває вже понад 10 років? Як вторгнення росії змінило їх студентське життя та ким вони бачать себе у майбутньому? Аби отримати відповіді на ці питання, Журнал Житомира поспілкувався з двома студентами: першокурсником Романом, який вступив до університету цього року, та четвертокурсником Андрієм, якому пощастило стати студентом ще до 24 лютого 2022 року.
ФОТО: Роман Мураховський, надано для ЖЖ
«Іди на психолога, це — твоє»: історія першокурсника
Роман Мураховський навчається на першому курсі Поліського національного університету за фахом «Психологія». У свої 23 роки він — ветеран російсько-української війни. Хлопець пішов стопами батька-військового і після закінчення школи підписав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Уже під час повномасштабного вторгнення росіян отримав поранення і тепер має інвалідність, через що демобілізувався.
ФОТО: Роман Мураховський, надано для ЖЖ
Свій майбутній фах Роман обрав не випадково.
«Є закон, що з моєю інвалідністю можна звільнятися з війська. І я почав думати, що далі робити — працювати? Навчатися? А на кого навчатися — я не знаю. І якось після наряда сідаю в автобус, і бачу хлопця, військового, молодого. Років 24-25. Видно було, що за щось переживає. Я до нього підсів, поспілкувався з ним, ми вийшли разом. Він мені каже: треба зробити документи певні, потім відправити їх, а я не знаю як. Я його заспокоїв, допоміг. І він мені сказав: іди на психолога, це твоє. І все настільки склалося — і звільнення з війська, і роздуми про те, куди йти навчатися… Тож я обрав психологію», — розповідає Роман.
Хлопець прийшов до Центру зайнятості і розповів, що хоче вступати на психолога. Там йому порадили Поліський національний університет.
«Тут уже навчався мій знайомий військовослужбовець, який звільнився раніше, аніж я. Він також радив. І так я вирішив вступати сюди. Перші місяці навчання, скажу чесно, не розчарували. До нас приходять військові психологи, практичні психологи, ті, хто організовує арттерапію. Графік навчання у нас комфортний — з 8:15 або 9:15 і десь до 14-15 години. Якщо тривога, пари переносять або віддають якусь частину матеріалу на самостійне опрацювання. Стипендію отримую, але поєдную роботу з навчанням, бо в батьків гроші брати не хочу, а вони мають властивість закінчуватися», — жартує Роман.
Під час навчання хлопець розглядає для себе можливість проходити практику за кордоном, аби підвищувати кваліфікацію. Утім, працювати хоче в Україні і мріє про приватну психологічну практику. Говорить, що працюватиме з військовими безкоштовно.
«Я зрозумів, що психологія — це моя професія. Зрозуміло, що це складний фах, але є до чого прагнути. До того ж, він уже затребуваний і буде ще більш затребуваний у повоєнний час. У майбутньому хочу допомагати військовим, бо вони охочіше йдуть на контакт не з тими фахівцями, які мають багато стажу, а з тими, з ким мають схожий досвід. Тобто я військовий, і військовим буде простіше зі мною працювати», — говорить Роман.
День студента святкувати не планує. Припускає, що просто привітає одногрупників.
ФОТО: надано для ЖЖ
Спочатку коронавірус, а потім російське вторгнення: історія студента четвертого курсу
Четвертокурсник Андрій Козачук опановує майбутній фах на кафедрі технологій виробництва, переробки та якості продукції тваринництва. Обрав Поліський національний університет, бо тут навчались його батько, мама, брати і сестри.
«Так, як і всі, на першому курсі ми з одногрупниками ходили на пари, писали конспекти, з викладачами знайомилися, один з одним. І якраз, коли я був на першому курсі, почалась пандемія коронавірусу Covid-19. Ці всі маски, періоди дистанційного навчання. А потім — повномасштабне вторгнення. Я був на другому курсі, коли воно почалось. Теж певний час була “дистанційка”. Зараз знову вчимося очно. Так само є лекції, конспекти. Все за графіком. Змінилося те, що постійно, коли починається тривога, ми сидимо в укриттях або переносимо пари на інший день», — говорить Андрій.
ФОТО: Андрій Козачук з однокурсниками, надано для ЖЖ
Але, на думку хлопця, це не заважає навчатися.
«Це від людини залежить. Якщо студент цього не хоче, то він і не буде мати цих знань. Навчання є і на платформі нашій навчальній. Тобто якщо щось пропустили і студент хоче це знати, він відкриє її і візьме звідти матеріал, який йому потрібен. Звичайно, нам важливі і практичні навички. У нас є своя наукова лабораторія тваринництва. Там на ній знаходяться і кози, і кролі, і птахи різні, і коні, і поні, і корови. Повністю проходимо курс практики, відпрацьовуємо як на справжній фермі», — розповідає Андрій.
ФОТО: Андрій Козачук, надано для ЖЖ
Хлопець не вважає, що те, що на його студентські роки припали період пандемії та повномасштабне вторгнення, заважає йому відчути студентське життя на повну. Навпаки, тішиться, що нині студенти мають багато активностей, пов’язаних із благодійністю.
«Якщо раніше було більше розважальних заходів, то нині вони переформатувалися в благодійні. Був КВН, де кожен факультет готував свій номер. Було більше гумору, сміху. Тепер ми долучаємося до плетіння сіток, виготовляємо окопні свічки для військових. Хоча концерти теж бувають, але такі, помірні. Я в студентській профспілці, і до Дня студента ми теж готуємо невеличкий концерт, щоб усе таки створити настрій», — говорить Андрій.
Хлопець теж поєднує навчання з роботою. Отримує підвищену стипендію — три тисячі гривень, але не відмовляється і від допомоги батьків. Своє майбутнє бачить в Україні і про виїзд за кордон не думає. Раніше хотів закінчити військову кафедру, але тоді не мав фінансової можливості. Зараз мріє усе ж працювати за фахом — створити невеличку ферму, розводити на ній тварин та обробляти поля.
Журнал Житомира писав: ще на 16 професій та 15 спеціальностей можна отримати ваучер на навчання: перелік професій розширено.
625 жителів Житомирщини пройдуть навчання на підставі ваучерів.
Освіта для ВПО: можливості, пільги та ваучери на навчання.