Житомирські рятувальники з другої пожежно-рятувальної частини виїжджали на всі виклики, що стосувалися ліквідації ударів по місту.
Рятувальники зізнаються, що не бачили подібного за десятки років роботи та вперше у житті після виклику приймали заспокійливі засоби, розповідає "Суспільне Житомир".
"Там був один будинок зруйнований вщент, лише один коридор залишився цілим, – каже Артем Задерейко, начальник караулу другої пожежно-рятувальної частини. – Якраз ціла родина з маленькими дітьми сиділа у цьому коридорі і вони змогли спокійно вийти, хоча будинку як такого не було. Насправді цих людей було дуже шкода. Бабуся, дідусь – вони плачуть, у них повністю зруйнований будинок, куди їм зараз йти? Це ж ні в чому не винні мирні люди".
За тиждень внаслідок удару по гуртожитку знову загинули мирні люди. Внаслідок авіаобстрілу багатоповерхівку було зруйновано. Рятувальники працювали там всю ніч, аби врятувати людей з-під завалів. Розбирати залишки будинку доводилося під час повітряної тривоги.
Рятувальник другої пожежно-рятувальної частини Житомира Юрій Кожемякін зізнається, що було страшно, що могло "прилетіти" знову, але, в першу чергу, тоді думали про порятунок людей з-під завалів.
"Було і передчуття, і страх, що воно знову десь зараз впаде близько, що, не дай Боже, буде повторний обстріл, – каже Юрій Кожемякін. – Страх був, але ми працювали, бо це наша робота".
За більш як 20 років роботи рятувальником вперше після виклику був змушений приймати заспокійливе Михайло Нарубалюк. Його підрозділ сьомого березня виїхав на гасіння нафтобази, по якій нанесли авіаудар – одразу загорілися резервуари з паливом, а згодом ємність вибухнула. За кілька годин рятувальники зуміли локалізувати пожежу та не допустили подальших вибухів і руйнувань.
"Я підняв голову і подивився на землю, земля стала біла, біла від того, що почало вибухати паливо, – розповідає Михайло Нарубалюк. – Ми покидали своє оснащення і почали тікати, тому що вибухом могло накрити нас всіх, ми б просто там заживо згоріли б".
Попри небезпеку та складність гасіння нафтобази, рятувальники змогли знайти місце і для гумору. Коли небезпеку подальших вибухів ліквідували, дозволили собі і пожартувати.
"Ми спочатку подали стволи на гасіння і в тому місці вилили дуже багато води, а туди треба було протягнути рукав для подальшого гасіння пожежі, – розповідає Михайло Нарубалюк. – Нашому молодому співробітнику видали екіпірування новеньке біле. Коли він звідти вже вийшов, то був повністю з голови до ніг чорний у багнюці. Ми його спочатку навіть і не впізнали. Вже коли він вийшов, то я йому кажу: "Синку, бачу, що ти точно не москаль", бо він був геть чорний, як багнюка".
