95 окрема десантно-штурмова бригада розповідає про бійця 13-го батальйону Дениса. Юний хлопець ще недавно працював на СТО, а тепер служить командиром десантно-штурмового відділення на передовій.
«До перемоги буде довго йти, якщо до побратимів ставитися як до підлеглих, а не членів команди! Ми тут родина, один одного підтримуємо. Тільки так можна все витримати!» - зазначає Сергій.
Хлопець до війни працював на СТО, це був його з батьком спільний бізнес. Від початку повномасштабного вторгнення вони ремонтували волонтерські машини. Знаходили автівки, приводили їх до ладу та відправляли на фронт.
«Але вирішив, що маю бути тут, щоб власноруч гнати з нашої землі цю наволоч!» - говорить Сергій.
Хлопець прагнув потрапити у бойову бригаду - ту, яка завжди на найгарячіших напрямках воює. Так, доля його закинула в 13-й окремий десантно-штурмовий батальйон 95-ї бригади ДШВ. До речі, з 10 чоловіків, які приходили разом з ним відбір, тільки Сергій став десантником.
«Після навчання відправився на схід, моєю зброєю став кулемет, - згадує Сергій. - Тут бої точилися не на життя, а на смерть. Але мені пощастило, я мав двох вчителів, які добре мене навчили кулеметної справи».
Сам десантник каже, що не вдовольнявся навичками, які отримав під час підготовки, а постійно намагався навчитися чомусь новому у більш досвідчених побратимів, шліфував навички і зрештою його поставили командиром відділення. На новій посаді він проявив себе гідним чином - за проведення вдалих операцій на полі бою хлопця нагородили «Хрестом пошани».
«Усі ці знання та досвід прийшли до мене з кров’ю і потом. І ними я ділюсь зі своєю командою. Багато часу приділяємо підготовці, паралельно зі штурмами ми тренуємося. Організм повинний бути в тонусі, щоб виконувати різні завдання, завжди потрібно розвиватися. Адже тактика війни змінюється дуже швидко, і якщо не слідкувати за цим та не розвиватися, то можна стати «потенційним 200», - зазначає десантник.