Микола Дмитрович працює під брендом «Mitrich „crazy-teacher from Ukraine“». Він придумав його сам, оскільки на рівних спілкується з учнями, вчить їх самостійності та виховує десятки переможців міжнародних технологічних конкурсів. На уроках це менеджер, партнер, друг, фасилітатор. А вчитель — вже на перерві.
«Для мене по приколу знаходити дітей, що навіть у не найкращій школі можуть реалізуватися як в елітному навчальному закладі», — каже він, додаючи, що його 17 школа в Житомирі — далеко не в лідерах у рейтингу ЗНО. До речі, його учні ще зі школи працюють в IT-компаніях.
dev.ua поспілкувався з унікальним IT-педагогом, який, попри великі перспективи й високі зарплати в IT не полишає вчительську ниву, прагнучи робити наступні покоління кращими.
Фото — з особистого архіву
Як все починалось
Мама й тітка Миколи Дмитровича — вчителі. «Я ніколи не уявляв себе вчителем, оскільки бачив, як багато вони працювали, і як складно нам було зводити кінці з кінцями», — розповідає чоловік.
Він зізнається, що ріс у тяжкі 90-ті, займався спортом, дозволяв собі багато чого, розвиваючись на вулиці. Спочатку хотів стати військовим, наслідуючи приклад батька і дідуся, а ще мріяв працювати з технікою.
Коли у 2000 році настав час визначатись з майбутньою спеціальністю, обирати довелось із того, що є довкола дому.
«Батьки не хотіли мене далеко відпускати, я не був спокійною дитиною, і завжди міг вляпатися у якусь халепу», — каже він.
Саме у той час у Житомирському державному університеті ім. І. Франка відкрилась нова «комп’ютерна» спеціальність. Так Тарасюк став студентом фізико-математичного факультету та отримав спеціальність вчителя математики та основ інформатики.
Викладати він почав ще зі студентської лави. Спочатку це була практика — студенти спостерігали за процесом навчання не в рідних, а нейтральних школах.
Фото — з особистого архіву
«Саме тоді я відчув, що не шпана вулична, а вчитель. Я сам себе ідентифікував як педагог саме тоді, це був мій третій курс», — каже чоловік.
Повноцінно викладати Тарасюк почав у своїй рідній 17-й школі вже маючи ступінь бакалавра у 2004 році. Спочатку набивав руку, працюючи вчителем інформатики один день на тиждень: п`ять уроків — 300 грн заробітної плати.
Перші учні Тарасюка — фактично абітурієнти, які готувались до вступу у виші. «Тоді такої комп’ютерної забезпеченості не було, і у дітей був інтерес працювати у комп’ютерному класі», — розповідає Тарасюк. Та вчителем він був суворим — часто учні здавали йому заліки з п’ятого разу, так само як він колись в університеті.
«Мені було дуже приємно, коли вони приїжджали через кілька років до школи й розповідали, що перший екзамен з інформатики здавали без проблем», — згадує Микола Дмитрович.
Згодом Тарасюк став чи не найулюбленішим вчителем для житомирських школярів — він допомагав реалізуватися не тільки учням 17-ї школи, а й іншим талановитим підліткам.
Уроки — життя
Всі свої уроки Микола Дмитрович поєднує з життям, розповідаючи про практичне застосування інструментів, які дітям дає.
«Я відразу кажу, де, як і на чому вони могли б із цим заробляти», — зізнається педагог.
Кожен урок — це кейс з маленької IT-компанії, яка щоразу отримує якесь нове замовлення. Наприклад, дев’ятикласники наразі розробляють стартапи. Вчаться презентувати свої ідеі для інвестора. А ще — він читає учням правила життя видатних людей, зокрема, Ілона Маска, Біла Гейтса, Стіва Джобса.
Фото — з особистого архіву
На уроках Тарасюка є таблиця емоцій — кожен учень за допомогою магнітика може виразити свій стан. Це допомагає і педагогу, і самим дітям знаходити підхід один до одного. Вчитель може оцінити емоційний стан своїх учнів перед уроком та після нього. Така форма спілкування дає можливість підбирати потрібні слова, мотивуючі вислови та спонукання до роботи. До речі, самих персонажів на магнітах намалювали учні. А ще Микола опікується кількома соціальними проєктами, розробниками яких є його учні.
«Вся технічна підтримка, розробка — це діти. Я тільки даю ідею і магічні копняки», — жартує «крейзі»-вчитель.
Свої розробки він поки що не патентував, проте вже над цим замислюється.
Навчання в Instagram
Фото — з особистого архіву
Коли вдарила пандемія і школи перейшли на дистанційний формат навчання, виявилось — ані учні, ані вчителі не готові до нової реальності. Микола Дмитрович взяв ситуацію у свої руки й створив сайт на google, який допомагав спілкуватися вчителям з учнями.
Проте така система виявилась не дуже ефективною: вчителі давали завдання, але мало хто їх виконував. Тоді Тарасюк вирішив зацікавити молодь інакше — через Instagram.
«Я маю свою сторінку в Instagram, і багато учнів на мене підписані. То я вирішив час від часу проводити ефіри там, бо до уроків долучались до цього близько 30% учнів», — розповідає Микола.
Дітям це сподобалось, і Instagram став основним майданчиком для спілкування між вчителем та учнями.
«Ми отримували фідбек щодо нашого сайту, форматів навчання, і намагалися це покращувати», — каже Тарасюк.
Крім того, «крейзі"-вчитель регулярно записує відеокурси для своїх учнів на YouTube та в будь-який час готовий допомагати талановитим дітям реалізовувати їхні задуми.
Зі школи в IT не хоче
Фото — з особистого архіву
У «крейзі»-вчителя було безліч як проєктних, так і штатних пропозицій про роботу у реальному секторі. Та про зміну роботи він наразі навіть не думає.
«Чомусь мені більше подобається робота в педагогіці. І всі проєкти, якими я сьогодні займаюсь, пов’язані з педагогічною діяльністю», — зізнається Микола.
Сьогодні, крім викладання у 17-й школі, він працює у приватній дистанційній школі «Меридіан» — розробляє мультимедійний контент для цього закладу.
«Для мене це авантюрний новий виклик», — каже він.
Окрім цього, Микола веде гурток з веброзробки, стоп моушену, кінематографу у науковому ліцеї при університеті «Житомирська політехніка».
«Я разом зі своїми студентами теж навчаюсь. В університет я пішов саме для того, щоб мати доступ до лабораторії, розвиватися, експериментувати», — каже він.
Наразі чоловік має посаду старшого викладача кафедри інженерії та програмування Державного університету «Житомирська політехніка».
Цього літа «крейзі"-вчитель також працював ментором Code Club Україна на волонтерських засадах у всеукраїнській мережі безкоштовних клубів кодування для дітей та підлітків віком 8-17 років.
«Мене запрошували продовжувати співпрацю, але я зі своєю завантаженістю не можу, окрім літа, запропонувати іншого часу», — каже він.
Діти-переможці
Фото — з особистого архіву
Працювати в бізнесі Тарасюк не хоче, але з радістю демонструє своїм учням, як працюють IT-компанії. Крім імітації роботи в IT-компанії, учні Тарасюка добре знають, як працюють реальні айтішники.
«Ми ходимо на екскурсії в IT-компанії. Якось один з моїх кращих учнів Паша Шкаєв сказав, прийшовши в житомирський офіс Infopulse, що хоче в них працювати, а потім він відвідав столичний офіс і захотів працювати там. Наразі має свій проєкт і виконує замовлення для клієнта з США», — розповідає Тарасюк.
За рік із джуна хлопець став мідлом і наразі є порадником свого вчителя щодо новітніх IT-інструментів та технологій.
Серед вихованців «крейзі»-вчителя — кілька десятків переможців всеукраїнських конкурсів, олімпіад і не тільки. З 2017 по 2021 рік його учні привезли додому з міжнародних змагань 8 нагород різного ґатунку.
Нещодавно один із вихованців Тарасюка, а нині студент університету Денис Пирогов виборов срібну медаль на світовому чемпіонаті Infomatrix.
«Я досі не розумію, чому не золото. На GitHub стоїть найвища оцінка — A+, тобто там ідеальний код», — каже Тарасюк.
Хлопець розробив віртуальний комп’ютер, який дозволяє не перевантажувати систему і все залізо, що є в комп’ютері, а працювати спокійно. Наразі тандем в складі учня та вчителя працює над тим, щоб мінімізувати використання відеокарти й запускати на старих комп’ютерах щось цікаве.
«Ми хочемо створити конкуренцію GeForce, Nvidia, щоб їм було не так комфортно», — жартома каже вчитель.
Денис пройшов курси від Linux, і мріє за допомогою своєї розробки виховувати нове покоління кодерів. Попереду у вчителя з хлопцем — iTalent та Innovatika.
Серед шкільних учнів Миколи є й такі, що вже з 10 класу працювали в IT-компаніях. Зокрема, Тарасюк разом із десятикласником ще у 2012 році розробив систему для дистанційного навчання. В той час, як школярі «залипали» у ВКонтакте, десятикласник вирішив застосувати це для навчальних цілей. За словами Миколи, вже у 10-му класі його учень заснував власну IT-компанію, працював з американськими замовниками.
«На той час він винайняв офіс, найняв працівників, повністю оплачував оренду. Чистими хлопець заробляв $1500 на місяць», — каже Микола Дмитрович.
Свій бізнес хлопець продовжував до закінчення школи, але наразі зв’язків із вчителем він не підтримує.
Житомирський школяр Артур Василенко, який вчиться у Тарасюка, із задоволенням займається фронтендом і проходить стажування в IT-компанії, каже Тарасюк.
А учениця Миколи Дмитровича Ліза Малиновська виграла третє місце на світовій першості з UX дизайну, займає призові місця у конкурсах з комп’ютерної графіки в українських та міжнародних конкурсах. Наразі дівчина готується до вступу за кордон.
Ще один учень «крейзі»-вчителя здобув золото на міжнародному конкурсі із фільмом про булінг. В основі фільма — реальні події з життя сирійця в Житомирі.
«Також хочеться сказати і про Світлану Новицьку, яка також отримала золоту нагороду в міжнародному фіналі з концептом коміксу, присвяченого житомирським спортсменам-міжнародникам, збірникам. Задум спрямований на залучення молоді до занять спортом і популяризації олімпійських видів спорту», — розповідає Тарасюк.
Ще один вихованець Миколи презентував нейронну мережу з розпізнавання електронних підписів в Абу-Дабі, та за сумою міжнародних перемог, участі в різних конкурсах і конференціях отримав можливість навчатися в США по грантовій програмі.
Не відстають від старших і молодші. Наприклад, восьмикласники, яких навчає Тарасюк, запустили в школі мережеву game-лігу, і тепер змагаються у власному турнірі. Хоча це був перший досвід, але 20 команд зібрати вдалось дуже швидко. Тепер діти ставлять собі за мету розвивати власну ігрову лігу по всім школам.
Фото — з особистого архіву
Перераховувати розкриті Миколою Дмитровичем таланти можна безкінечно. Цьогоріч Тарасюк випустить свого останнього учня, що розробляє сайти. Наразі, каже вчитель, інтереси дітей трохи змінилися, і вони активно вчаться знімати й монтувати відеоконтент, вчаться комп’ютерній графіці.
«Ми знімаємо рекламу, генеруємо безліч креативних ідей», — каже він.
Не тільки інформатика
В доробку Тарасюка ще й кілька соціальних проєктів. Зокрема, він є ініціатором та розробником програми для навчання дітей з синдромом Дауна. Наразі Микола консультує вже шість регіонів, які впроваджують у себе цю систему.
Тарасюк розповідає, що технічна реалізація проєкту повністю лежить на його учнях.
«Я не можу виконкувати проєкти за дітей, бо моя основна задача — розвивати їх», — каже вчитель.
Наразі чоловік розмірковує про те, аби створити власну школу з підготовки кадрів для роботи в IT, якщо будуть замовники.
«Наразі мої учні кидають навчання в університеті, розповідаючи, що їх там не вчать працювати в галузі IT, кажуть, що у школі вони знали більше», — резюмує він.
Текст: Марія Бровінська