Відкритий гей із Житомира 31-річний Юрій Довжан розповідає про суспільні настрої серед містян, ставлення до ЛГБТ та свій камінг-аут перед близькими.
123 випадки злочинів на ґрунті ненависті, скоєні за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної самоідентифікації задокументували представники Правозахисного ЛГБТ Центру Наш світ у 2019 році. Це злочини, вчинені через гомофобію або трансфобію у різних регіонах України.
Минулого року в Житомирі представники «традиційних сімейних цінностей» напали на двох неповнолітніх дівчат, які тримали в руках веселковий прапор. Цьогоріч через насильство на ґрунті ненависті постраждав 19-річний трансгендерний хлопець.
Розповідь Юрія про те, що відбувається в місті, у вигляді монологу.
Я — відкритий представник ЛГБТ. Але не є активістом або членом якоїсь громадської організації.
Камінг-аут я зробив минулого року якраз на свій день народження. Мені потрібен був деякий час, аби себе зрозуміти. Я знав, що ті, хто і так є моїми близькими людьми, ті залишаться і нікуди не підуть. А ті, з ким мені не по дорозі, відсіюються. В принципі, десь так і вийшло. Всі мої близькі зреагували на мою відкритість, дехто це навіть привітав. Пару людей, які й раніше до мене ставилися прискіпливо, одсіялися.
За освітою я — психолог, але мало працював за спеціальністю. Зараз використовую карантинний час для того, аби змінити профіль. Ще коли працював на попередній роботі, так, мої колеги знали про мою сексуальну орієнтацію. Але, в цілому, ставилися до цього нормально. Тобто, на цю тему в принципі ніяк не дискутували. Все було по принципу, як у американській армії: Don’t ask — don’t tell [Якщо не питають — не розповідай].
Я маю стандартний [у стереотипному розумінні] вигляд, не вирізняюся нічим специфічним, типу там фарбоване волосся чи якийсь незвичайний одяг. Тому на вулиці ніяких таких поглядів на свою адресу не помічаю. Але розумію, що якби зараз був із кимось у стосунках і йшов із цією людиною по вулиці, тримаючись за руки, поза сумнівами, зустрівся би із агресією у свій бік — як мінімум, вербальною.
Ходили по Житомиру із кольоровими прапорами
Минулого року в нас у Житомирі проходила акція Всі люди — рівні. Двоє дівчат ходили по вулицях із кольоровими прапорами, і дорослі чоловіки захотіли «повчити їх життю», вирвали той прапор, довели дівчат до істерики.
19 серпня 2019 року кілька чоловіків відібрали у 13-річних дівчат на Михайлівській площі Житомира веселковий прапор, заявляли, що воювали на фронті, виступають за збереження «сімейних цінностей». Відео з публічними цькуваннями дівчат один із чоловіків, Роман Фещенко виклав у себе на сторінці у фейсбуці. Згодом видалив.
Наступного дня місцеві активісти разом із деякими депутатами міськради організували акцію на підтримку цих дівчат. Я дізнався про цю акцію за дві години до її проведення, але вирішив, що маю бути там. Туди стягнулося багато людей, серед яких і гомофоби — деякі представлялися, в тому числі, учасниками АТО. Але я би сказав, що це представники місцевого криміналітету, які дістали собі корочки АТО, аби мати собі такий козир і ними хизуватися.
Тож були намагання перешкоджати акції, вирвати той прапор. Я навіть отримав там ляпаса, але серйозних сутичок не було — дякуючи поліції, яка перебувала на місці. Цей захід був доволі публічним і анонсовувався теж публічно.
Після цього розгорілася дискусія, зокрема, і у соціальних мережах. Так дізнався про справжнє ставлення деяких людей [до ЛГБТ]. Наприклад, одна моя колишня однокласниця, яка в школі до мене ставилася прихильно, коли дізналася, що я — гей, почала казати, мовляв, та ви би знали, який він був у школі, не дивно, що він «таким» став зараз. У мене це, звісно, нічого окрім посмішки не викликало.
В Житомирі побили трансгендерного хлопця
Цього року наприкінці травня був випадок, коли в Житомирі жорстоко побили 19-річного трансгендерного хлопця. Це було нібито підставне побачення [хлопці познайомилися на популярному сайті знайомств Badoo].
Побитий хлопець стверджує, що домовився із іншим [17-річним] хлопцем про побачення, і той знав, що йде на зустріч із трансгендерним хлопцем. Інша сторона ж, в свою чергу, стверджувала, що про трансгендерність їй не було відомо, і що це була несподіванка.
Побитий хлопець прийшов на побачення у жіночому вбранні та перуці, в процесі знайомства інший фігурант справи став схиляти його до статевого акту, а згодом нібито запідозрив, що має справу не з дівчиною, а з хлопцем. І той подзвонив своїм друзям і вони разом, вп’ятьох [четверо хлопців і одна дівчина] побили його, знущалися над ним.
Тільки завдяки одній локальній організації — Правозахисному центру ЛГБТ Наш світ — був задіяний адвокат, і поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 161 [Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії] Кримінального кодексу України.
Чи існує дискримінація всередині самої гей-спільноти? Складно сказати. Але так, дійсно, є певний відсоток токсичних особистостей, які знайомляться тільки заради вигоди, аби видурити грошей чи щось таке. Хоча, в принципі, це не залежить від сексуальної орієнтації людини — це просто характеристика, яка може бути в будь-кого.
Взагалі в Житомирі не так багато відкритих представників ЛГБТ, як, наприклад, у тому ж Києві. Я це пов’язую із тим, що в Житомирі інший менталітет, також це менше за розмірами місто. Навіть якщо ми говоримо про менші міста десь під Києвом, вони все одно більше тяжіють до Києва [в плані суспільних настроїв]. Та варто також розуміти, що всі ці представники праворадикальних рухів — це на 99% приїжджі з інших міст люди, які навіть не постійно проживають в Києві, а так, з сільської місцевості, чи звідки там. Тобто несуть в собі ще той менталітет, консервативний.
Житомир консервативний — в плані тюремних понять
Житомир же більш консервативний — не в плані релігійному, а, скоріше, в плані пострадянських тюремних понять. У нас в Житомирі є четверта виправна колонія, яка вважається однією із найбільш суворих в Україні. Крім того, Житомир — це таке індустріальне місто. Раніше тут було багато промислових підприємств, і, хоча більшість з них уже зупинили свою роботу з розпадом СРСР. Але ті покоління, які є дітьми робітничого класу, я вважаю, і досі несуть такі собі пролетарські настрої.
Щодо локальних житомирських медіа — в принципі, тему ЛГБТ намагаються висвітлювати доволі адекватно. Я особисто знаю, зокрема, і представників ЛГБТ серед них, тому вони, можна сказати, сприяють тому, аби ця тема висвітлювалася адекватно і всебічно.
Я вважаю, що коли ти себе сам усвідомлюєш, не варто боятися публічності в будь-якому випадку. Єдине, що буває насправді складно — це зберегти стосунки з батьками, бо іноді їм важко прийняти все це. А от щодо колег, однокласників і таке інше — я вважаю, що це взагалі останні люди, думкою яких потрібно керуватися. Якщо з їхнього боку прозвучали якісь підозрілі висловлювання, точно не варто робити кроки назад. Наступ — це найкраща оборона.
Автор: Олександра Горчинська, NV.ua