9 січня 2023 року загинув чудовий чоловік, улюблений вчитель та Герой своєї батьківщини Кондратюк Микола Павлович. Він віддав своє життя, захищаючи Україну під Бахмутом, хоча так хотів жити. Йому було всього 43 роки. Поховання Миколи Павловича відбулось 17 січня на Смолянському військовому кладовищі. Попрощатися з полеглим містянином прийшло близько 800 людей.
Журнал Житомира завітав до 23-го ліцею, в якому викладав Микола Павлович та поцікавився у колег, якою він був особистістю та чим запамʼятається назавжди.
Фото: Леонід Шевчук
«Це була дуже відповідальна людина, людина, яка хотіла жити. Він дуже любив всіх людей, дітей, свою роботу. Був трудолюбивий і талановитий. Він працював у нас і вчителем фізичної культури, та більше всього він любив ритміку. Танці — це було його життя. Він навчав і дітей цьому, і робив різні постановки для вчителів та батьків, різні флешмоби», — розповідає колега Миколи Єщенко Світлана Федорівна, вчителька з фізичної культури.
Кондратюк Микола приєднався до лав ЗСУ в березні 2022 року. Його викликали до військкомату і він пішов на військову службу. Він міг не йти служити, оскільки працював вчителем, проте Микола зробив свій вибір і пішов боронити країну.
За словами Світлани Федорівни, Миколи майже ніколи не було на робочому місці в кабінеті. Він завжди був з дітьми. Навіть коли він виходив до їдальні поїсти, за ним біг гурт дітей. Кожен робочий день Миколи Павловича був розписаний до девʼятої вечора. В нього було багато ідей та планів. Колеги відчувають страшний біль через втрату такоʼ світлої та позитивної людини.
«Це дійсно Герой. Він нам часто телефонував, розповідав про те, що він хоче зробити. Мріяв поставити багато різних постановок. Ми бачились у серпні місяці. Він розповідав про свої мрії, обіцяв вернутися.», — ділиться пані Світлана.
Перебуваючи на ротації у місті, Микола подумки не полишав своїх побратимів. Він завжди дуже переживав за них і поспішав повернутися на передову.
Миколу Павловича називали «вчитель-обіймашка». Він дуже любив обіймати дітей, колег та батьків. Він завжди посміхався і за роки своєї роботи ні разу ні з ким не посварився.
«Микола Павлович був дуже добрим вчителем, ми його всі дуже любили. Коли він пішов на війну, я за нього дуже переживав. І ми сумуємо за ним зараз. Після ритміки він завжди нас чимось пригощав — роздавав учням апельсини, цукерки і таке інше. Для нас ритміка була якимось чарівним уроком. Він завжди нам ставив дванадцятки, навіть якщо ми погано поводились. Микола Павлович завжди нас підтримував, ми могли з ним поділитися своїми секретами. Він був для нас як хороший друг», — розповідає один з учнів Миколи Мосійчук Тимур.
Для 23 ліцею Микола Павлович був особистим святим Миколаєм, тому що традиційно він в цей день одягав костюм і вітав кожного — учнів, педагогів, батьків. Він ніс в цей світ світло і добро.
«Це була надзвичайно щира людина, яка любила життя і насолоджувалась ним. Він йшов по цьому життю в танці і з посмішкою, заряджаючи всіх довкола», — ділиться Анна Тушак, заступник директора з виховної роботи.
«Нам дуже і дуже шкода. Ми втратили чудову людину, гарного друга, колегу, товариша. Це людина, яка була стовідсотково позитивна. Що б ми не організовували, які б у нас не виникали ідеї і бажання, Микола Павлович завжди був «за» і готовий був організувати», — розповідає Тетяна Миколаївна Паламарчук, заступник директора з навчально-виховної роботи.
Вчитель ритміки присвячував дуже багато часу підготовці дітей до випускних балів. Він окремо займався танцями з дітьми, окремо з батьками. Йому завжди вдавалось зробити заняття цікавими та веселими.
«Шкода, що так сталося. Я не знаю навіть як пережити цю трагедію, тому ця людина, якої не вистачає в школі, в спілкуванні, в організації заходів. Це як вирване серце з нашого ліцею», — додає пані Тетяна.
14 листопада Микола Павлович приїхав у відрядження. Він одразу поспішив завітати до рідного ліцею, провідати колег та дітей. Тетяна Миколаївна саме проводила онлайн урок, як відкрились двері й зайшов з усмішкою Микола Павлович. Діти його побачили, почали радіти, викрикувати його імʼя, вітатися.
Микола планував повернутися до ліцею в кінці грудня, щоб традиційно вдягти костюм Миколая та порадувати всіх навколо вітаннями та подарунками. Проте, більше він не повернувся…
«Мені пощастило познайомитись з Миколою Павловичем ще до того, як я став керівником школи. Коля з тих людей, про якого можна сказати «та це ж Коля», і всі зрозуміють хто це і посміхнуться. Багато про нього можна казати. Це людина свято, людина вибух. Він був справжнім, що дуже важливо в роботі з дітьми», — розповідає директор 23 ліцею Баранов Ігор Олегович.
Рішення приєднатись до лав ЗСУ не було спонтанним. Це був його свідомий вибір. Про загибель Миколи Кондратюка Ігор Олегович дізнався від близької людини Миколи. Він загинув під Бахмутом внаслідок артилерійського обстрілу.
Вічна памʼять світлій людині та справжньому Герою!