11 з 205 військовослужбовців, яких у День української піхоти повернули з російського полону, родом з Житомирщини. Їх повернули у рамках 64-го від початку повномасштабного вторгнення обміну.
Серед них — бойовий медик 5-ї окремої танкової бригади Артур Радомський, який потрапив у неволю зі складним пораненням.
«Я чекала на всі попередні обміни з надією побачити на фотографіях обличчя свого чоловіка. Вчора у мене теж була надія, але невелика. У якийсь момент мені зателефонували з Координаційного штабу і сказали, що Артур повернувся з полону. У мене земля пішла з-під ніг, я не могла в це повірити. Швиденько знайшла списки звільнених із полону і побачила, що в них є чоловік. Потім мені почали телефонувати рідні та друзі, а згодом і Артур. Перше, що він сказав: “Привіт! Я вдома”, а далі емоції взяли гору. Ми вже з чоловіком говорили вчора і сьогодні. Помітила, що він схуд і має стомлений вигляд», — поділилася його дружина Марина з Любарської громади Житомирської області в інтерв’ю кореспондентці Укрінформ.
За її словами, Артур Радомський народився 17 січня 2001 року в селі Стрілецький Кут Мамаївської громади на Буковині. За фахом він фельдшер і після медичного коледжу у 2020 році пішов на строкову службу. Потім підписав контракт із ЗСУ. Спочатку служив у медичній роті 14-ї бригади НГУ «Червона калина», а згодом перейшов у 5-ту окрему танкову бригаду на посаду бойового медика.
«Хлопець, якого звільнили раніше, повідомив мені, що Артур перебуває в колонії у Торезі на Донеччині. Він передав мені тими, хто виходив на волю, два листи. Писав, що живий, сумує за домом і просив, аби не хвилювалися», — додає дружина.
Зараз Артур проходить лікування та реабілітацію. Вдома на нього чекають тато, дружина та син.
Звільнили з російського полону і 21-річного Дениса Залізко з Головиного, який заспівав «Червону калину» після обміну полоненими.
У коментарі Суспільному мама воїна Марія Залізко розповіла, що її 21-річний син Денис 6 травня повернувся з російського полону. Вона не чула про нього нічого 1 рік і 2 місяці.
«Мені не дзвонив ні Координаційний штаб, на Червоний Хрест, а одразу подзвонив сам мій син. Він пам'ятає мій номер телефона. "Мам, я живий, я в Україні, я тебе наберу", — сказав Денис з незнайомого номера і відключився. А потім я знайшла його в списках. Затим мені сказали, що він ще пізніше набере, бо їх повезли покормити, помитися. А вже після цього він мене набрав. Біля нього стояло дуже багато військовополонених. Вони запитали, чи я його дівчина. А він відповів: "Ні, це моя мама рідна. Це моє сонечко, рибочка, пташечка, яка витримала біль, не менший за мене". І мене це торкнуло, до сліз торкнуло. Я вдячна долі, що він все те витримав. Він — моя гордість», — сказала Марія Залізко.
Мама воїна розповіла, що Денис Залізко підписав контракт, коли проходив строкову службу.
«На таке його рішення вплинула смерть чоловіка моєї рідної сестри. Він загинув на війні. Денис сприйняв це близько до серця і підписав у 2023 році контракт. Він у мене патріот. У мене два хлопці, два сини, вони двійнята. Народилися семимісячними. Денис — з вагою півтора кілограма, зростом 42 сантиметри, а його братик Артем важив 2 кілограми, був 52 сантиметри. Я їх виховувала сама, без чоловіка, допомагали батьки. І я пишаюся своїми дітьми. Вони — смисл мого життя. Денис з дитинства був дуже активний. Любив співати. Брав участь у різних конкурсах», — розповіла Марія Залізко.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Денис проходив строкову службу.
«Він прийняв присягу у Чернігові. А коли повномасштабне вторгнення почалося, то його перевели на Київ. Він "народився у сорочці", бо тоді, коли виїхав з Чернігова, то туди прилетіла ракета. А вже пізніше він підписав контракт і пішов захищати Україну», — повідомила мама воїна.
За словами Марії Залізко, у полон Денис потрапив у лютому 2023 року у селі Іванівське під Бахмутом.
«Коли він поїхав у Бахмут, то я ще з ним спілкувалася. Днів три-чотири спілкувалася. А 14 лютого у мене обірвався з дитиною мобільний зв'язок, коли він заспівав мені "Рідна мати моя". Я хотіла його розпитати, чи він щось поїв, як його справи, а були вибухи, зв'язок був дуже поганий. Ми не договорили. Я не спала декілька днів. А вже 23 лютого мені принесли сповіщення, що мій син зник безвісти. Через пів року після цього мені повідомили, що він у полоні. І я молилася, щоб він там все це витримав. І Бог мене почув», — розповіла Марія Залізко.
Денис Залізко брав участь у бойових діях у складі 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
З російської неволі повернувся і воїн зі Звягеля Геннадій Свірщук. Його дружина, Юлія Свірщук, у коментарі Суспільному розповіла, що Геннадій потрапив у полон 19 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Красногорівка на Авдіївському напрямку.
«І відтоді лише інколи ми отримували інформацію від хлопців, які виходили з полону. Вони розповідали, що Геннадій живий, що вони його бачили у полоні. І все на тому. Від Червоного Хреста ніякого підтвердження, жодної інформації ми не отримували», — розповіла дружина воїна.
За словами Юлії, 6 травня координаційний штаб повідомив, що Геннадія Свірщука звільнили з полону.
«Чоловік служив у 47-ій окремій механізованій бригаді "Магура", військова частина А4699. Він родом зі Звягеля. Через місяць йому виповниться 33 роки», — розповіла Юлія Свірщук.
Також повернувся і воїн з Овруча Василь Стаднік. Його дружина Оксана розповіла Суспільному, що він потрапив у полон 2 серпня 2023 року.
«Василя мобілізували восени 2022 року. Після навчання він потрапив на передову. 7 місяців був "на нулі". Потім у нас народився синочок. У липні чоловіка відпустили до сина, він побув з нами. А через місяць після цього потрапив у полон. Я дзвонила командуванню, мені сказали, що мій чоловік або в окопі, або в полоні, невідомо. Я одразу подала всі заявки на пошук. І тільки 7 вересня 2023 року з'явилося відео його допиту на російських каналах. Я зрозуміла, що чоловік в полоні, а до того взагалі нічого про нього не знала, де він і як», — розповіла Оксана Стаднік.
За словами дружини воїна, 6 травня вона побачила ім'я свого чоловіка у списках військових, яких повернули з полону.
«Я не повірила своїм очам, тому що це було неочікувано, несподівано. До мене спочатку не доходило, що насправді це сталося, бо я зовсім не очікувала. А потім мені передзвонили зі штабу і привітали з поверненням чоловіка додому. А десь о 18:00 годині Василю дали телефон і він подзвонив сам. Були сльози і радість від того, що він ступив на рідну землю, що нарешті він вдома і незабаром побачить мене і синочка. Він бачив сина, коли йому був місяць, а 1 червня дитині вже виповниться 2 роки. Сказав, як тільки зможе, спробує поговорити по відео, щоб побачити нас з дитиною. Що пережив, він мені не розказував. Ймовірно, тому, щоб я не хвилювалася. Але я по фотографії побачила, а потім і по відео, як він дзвонив, що він там пережив. Можливо, розповість потім, як оговтається, бо не хоче знову згадувати той жах», — сказала Оксана Стаднік.
За словами жінки, Василь Стаднік родом з Хмельниччини. Народився там у 1992 році. Потім переїхав на Житомирщину і одружився з Оксаною. Працював у Польщі, а затим в Україні на пилорамі.
Після мобілізації служив у Сухопутних військах, у 14-тій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.
Раніше Журнал Житомира писав, що 205 військових повернули з російського полону 6 травня.