3 березня, 2024
Ми в соцмережах
  • Головна
  • Житомирська область
  • Похований під чужим ім'ям: у селі на Житомирщині рідні не можуть забрати тіло загиблого воїна через плутанину з документами

Похований під чужим ім'ям: у селі на Житомирщині рідні не можуть забрати тіло загиблого воїна через плутанину з документами

  • Фото: Факти
  • 24 листопада, 2023 20:04

Уже два тижні життя родини Богодвид з Житомирщини нагадує справжнє пекло, де щодня відчай, сльози та заспокійливі ліки. На початку листопада у невелике село Дриглів прийшла страшна звістка — на Бахмутському напрямку, де російські війська не припиняють штурмові дії, поліг 38-річний місцевий житель Роман Богодвид, який вивозив поранених з поля бою. 

Він боронив країну всього 11 днів, служив стрільцем-санітаром механізованого взводу 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Та коли 5 листопада бійця привезли на поховання й у морзі родичам захисника відкрили труну, то вони побачили зовсім іншого воїна. Церемонію прощання довелось скасувати. А рідні здали зразки для ДНК-експертизи.

«У „швидку“ з пораненими влетіла ворожа ракета»

 

— Роман — найстарший з дітей у родині, нас у батьків було троє, — розповіла «ФАКТАМ» сестра захисника Аліна Васін (на фото у заголовку). —  Він з дружиною жив у сусідньому селі Грем'яче, виховували двох діточок. Брат останні роки працював у лісництві робочим, мав золоті руки. Свого часу він проходив два роки строкову службу в Яворові на Львівщині, то ж був на обліку у військкоматі. У серпні 2023 року до будинку брата під'їхали військові та вручили вже видруковану повістку. Роман заявив, що ховатись не буде, якщо треба захищати країну — піде, бо це обов'язок кожного чоловіка. Мама дуже плакала, наче передчувало щось її серце.

1 вересня ми із чоловіком поїхали до брата, допомагали спаковувати речі. Романа забрали до навчального центру у Чернігівську область, проте через день повернули назад. А вже 6 вересня його знову викликали до «Десни», де він власне і залишився. 11 жовтня Романа відправили на передові позиції на Бахмутський напрямок. Він був стрільцем-санітаром другого механізованого відділення третього механізованого взводу сьомої механізованої роти третього механізованого батальйону.

Фото: Роман Богодвид служив стрільцем-санітаром у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького

— Щовечора по вайберу ми переписувались, — продовжує сестра бійця. — 28 жовтня ввечері брат повідомив, що вони їдуть на якусь позицію, зв’язку не буде 3−5 днів, як повернеться, то сам напише. Всі ті дні я жила очікуванням. 1 листопада вже збиралася сама набрати брата, бо він так і не вийшов на зв'язок. Та зателефонували мені з Чуднівського військкомату й сільської ради, бо побоялись турбувати дружину та матір. Як вони мені повідомили, Роман з побратимами везли поранених у «швидкій» і в автівку влетіла ворожа ракета. Від бійців практично нічого не залишилось. Сталось це ще 28 жовтня, тобто того дня, коли я востаннє й чула Романа…

У витязі з моргу Дніпра вказано, що тіло брата доставило до них 1 листопада. У військкоматі підтвердили, що Романа вже везуть й 5 листопада зможемо його провести в останню путь. Ми стали готуватись до найстрашнішого дня — похорону. Домовились зі священником, придбали поминальну атрибутику, на кладовищі викопали яму. А перед тим нам сказали приїхати в морг у Чуднів на упізнання...

— І що ви побачили там?

— То був не мій брат. Поруч зі мною знаходився мій чоловік, який повністю підтримав таку думку. 16 жовтня Роман постригся наголо, а у труні лежав воїн, в якого волосся понад п’ять сантиметрів, з вусами. У брата щетина була світлою, із сивиною, в цього бійця вона чорна. І нігті у мого брата були інші — круглі. Коли Ромі було 14 років, його покусав собака і залишився шрам на обличчі, а у цієї людини шрамів не було. У Романа завжди було волосся на грудях, а у небіжчика ні.

«Жінка все повторювала: «Як я поховала не свого чоловіка?»

 

— Я намагалась переконати працівників моргу, що сталась якась помилка, — продовжує Аліна. — За 15 днів до виряджання на війну ми зробили вдома світлини з братом. Я їх показувала у морзі, де він стоїть на весь зріст. Збільшувала їх й питала у працівників: «Ви бачите схожість з моїм Романом?» Ніхто нічого не бачив. Але, щоб відбілити себе та колег, вони стали запевняти, що Роман загинув ще наприкінці жовтня, тому тіло могло зазнати змін. Згодна, але ж не могли так змінитись риси його обличчя. Я не могла з ними погодитись. Тим паче у документах вказано, що у машину влетіла ракета. А тут лежала ціла людина, хоча ми очікували, що буде закрита домовина.

Також мені віддали начебто речі брата — обручку, ланцюжок та годинник. Мій Рома такого не мав та не носив. Єдине, що збіглося — у кишені захисника лежали документи мого брата. Наприкінці мені додали, що якщо не заберемо тіло, то бійця поховають як безіменного. Це мене ще більше обурило. Адже людина з обручкою, в нього ж є десь дружина, діти, батьки, які його чекають та люблять. Й ми таки забрали тіло додому, щоб його побачила ще мама, яка через важкий стан не змогла приїхати до моргу. Та й хотілось розібратись у цій ситуації, щоби знайшлись родичі захисника, якого переплутали з нашим Романом. На похорон зійшлось понад сто осіб. Коли гроб відкрили, ніхто не сказав, що то лежав мій брат.

Фото: Мати Романа сподівається знайти тіло сина, щоб провести його в останню путь

— То ви поховали цього бійця?

— Ні. Ми відмовились це робити та сказали забрати його назад до моргу. Військком дуже обурився, хоча я намагалась йому пояснити: як мені прощатись з цим бійцем, я ж не знаю, як його навіть звати?! Зрештою, похорон таки скасували, а ми самотужки стали з'ясовувати, що сталось.

З'ясувалось, що причина — в плутанині з документами. Нашого Романа відправили на Хмельниччину і там поховали. Тоді ми поїхали у Славуту, де в останню путь 5 листопада провели чоловіка і батька двох дітей Івана Стасюка. Він служив з моїм братом. Вийшла його дружина Марина, біля неї тулилось дитя, інше лежало у візочку, нещодавно лиш народилось. Її стало трусити. Вона все повторювала: «Як я поховала не свого чоловіка?» У деяких речах, які передали їй, жінка впізнала речі свого чоловіка. Зараз я вже розумію, що могло статись. У машині було вісім бійців, Іван — водій «швидкої». Й коли вдарила ракета, то його вибуховою хвилею викинуло з карети. Ось так тіло вціліло. Інші обгоріли. Коли тіла виймали, їхні документи порозлітались…

Фото: Водій "швидкої" Іван Стасюк, який загинув разом з Романом Богодвидом

— Що тепер будете робити, щоби повернути Романа?

— Зараз син Романа здав ДНК й аналіз має встановити, що чоловік, який знаходиться у морзі у Житомирі й має статус невпізнаного, — не його тато. Так само експертизу пройде родина зі Славути, щоби підтвердити, що то їхній родич. Потім ми вже будемо готувати документи на ексгумацію у Славуті й знову робити ДНК. Процедура дуже довга… Ми сьогодні їздимо, збираємо дані, документи, постійно на телефоні. Та хіба це не у військкоматі мають робити?! Тому можна тільки уявити, скільки бюрократії та безсонних ночей ще попереду в нас через чиюсь недбалість.

Поділитись

Новини по темі: