Як музейниця з Житомира віднаходить і повертає творчість всесвітньо відомих музикантів в Україну, аби вони знову звучали вдома.
Історією переможниці грантів Дарії Шміло ділиться The Ukrainians.
У Житомирі вона перетворює музей з «суворого простору» на місце, де хочеться бути. А ще повертає забуту музику додому, в Україну.
Дарія Шміло — краєзнавиця, членкиня наукової ради Музею Бориса Лятошинського в Житомирі. Дарія досліджує історію рідного міста, зокрема шукає забуті сторінки та важливі постаті, які варто повернути та зберегти на культурній карті України.
Музей, в якому вона працює, заснований на честь такої людини. Борис Лятошинський (1895–1968), який народився в Житомирі, — один з основоположників модернізму в українській класичній музиці. Він був композитором, диригентом і педагогом, котрий створив власну композиторську школу та виховав цілу плеяду українських композиторів, таких як Ігор Шамо, Валентин Сильвестров, Євген Станкович. Їхні твори й сьогодні звучать на концертних майданчиках України та світу. Зараз музей його імені став важливим осередком збереження та популяризації української музичної спадщини.
Одним із напрямів роботи Дарії стало відновлення пам'яті про видатних діячів культури, чиї імена були замовчувані радянською владою або забуті. Серед них — Юліуш Зарембський, польський композитор і піаніст, що народився в Житомирі, учень Ференца Ліста, для якого Ліст зробив оркестрування його твору «Галицькі танці».
У радянські часи творчість Зарембського, як і багато інших проявів європейської культури, визнали «буржуазною». Будинок у Житомирі, де народився композитор, знищили у 1960-ті роки. Його музику вважали «салонною», тобто непридатною для широкої публіки, яка мала насолоджуватися винятково ідеологічно правильними творами.
«Постаті, про які ми намагаємося говорити, підтверджують, що Україна — це Європа. Це показує зв'язок, який існує і який ми повинні відновлювати»
За словами дослідниці, лише після здобуття незалежності в Україні почали серйозно займатися вивченням його творчості. Проте інформації все ще бракувало: композитор помер рано, а архівні матеріали у Житомирі не збереглися. Відомо, що після революції 1918 року родина Юліуша Зарембського була змушена покинути батьківщину і перша біографія композитора була написана лише через багато років після його смерті. Більшість фактів та деталей про його життя були втрачені.
Так Дарія Шміло та її команда почали пошуки інформації про композитора. Поштовхом до цього стала інформація від житомирського поета Валентина Грабовського, який дізнався, що Ліст оркестрував твір Зарембського «Галицькі танці». Виявилося, що рукопис цього твору багато років вважали втраченим. Тож Грабовський передав цю інформацію директорці музею Ірині Копоть й дав своєрідний заповіт — знайти цей рукопис і розповісти про ці твори в Україні.
І Дарії це вдалося. Рукопис «Галицьких танців» дійсно зберігався у приватній колекції у Брюсселі. Дарія поїхала туди в межах гранту міжнародної мобільності House of Europe: «Програма House of Europe стала для нас важливою підтримкою, адже без її фінансування наші пошуки могли б залишитися тільки на рівні ідей. Завдяки гранту я поїхала до Брюсселю, де знайшла важливі архівні матеріали, адже ці документи потребують саме персонального вивчення».
Імперії роками переконували: всі найкращі зразки мистецтва зосереджені у центрі, у Москві чи Санкт-Петербурзі. Попри це, зараз у Європі навпаки помітний тренд інтересу до мистецтва периферії та локальної історії. В Україні Дарія разом з колегами із музею також намагається показати — в українських містах відбувалися значні культурні процеси і Україні є ким пишатися.
На жаль, наразі частина важливих архівів, зокрема документів, для українських науковців недоступна, оскільки їх зберігають на території Росії. Та завдяки європейським фондам, музеям і бібліотекам ми все ж маємо можливість досліджувати нашу історію.
Цей культурний аспект є важливим для дослідження, оскільки хоч багато уваги справедливо приділяють автентичній українській культурі — народним пісням, вишивці, — не менш важливими є й інші культурні надбання. Дарія вважає: «Через радянську політику та заборони багато таких постатей лишаються маловідомими. Тому важливо повертати ці імена».
Хай живе музей
Попри повномасштабну війну і всі труднощі, які вона несе, музей живе та виконує дуже важливу місію. За словами Дарії, Музей Бориса Лятошинського в Житомирі — це не той суворий простір, де заборонено чіпати застиглі у склі експонати. Це місце, яке намагається продовжувати працювати, аби звеличувати мистецтво і надихати людей.
Команда музею створює різноманітні проєкти, що допомагають громаді й тим, хто цього потребує: проводять сеанси музикотерапії для поранених військових, організовують екскурсії та інтерактивні зустрічі для внутрішньо переміщених осіб.
«Нещодавно з'явилася нова ідея, і поштовхом до її реалізації стала, зокрема, поїздка до Брюсселю. Підсумувавши всі наші знахідки, ми зрозуміли, що замовчувати їх неможливо і цю музику потрібно втілювати в практику, в тому числі навчальну. За згодою Музичної школи ім. Бориса Лятошинського ми започаткували проєкт зі створення зали історії волинської музики, де будуть представлені, зокрема, матеріали про національні спільноти. Ми знаємо, що Житомир — це багатонаціональне місто і чимало чехів, поляків та євреїв зробили свій внесок у розвиток музичного мистецтва».
Музей як щось більше за споглядання
Дарія і команда роблять усе можливе, аби їхній музей радував відвідувачів і ставав місцем психологічного розвантаження. Попри всі труднощі та відсутність вагомої підтримки з боку держави, вони знаходять ресурси, аби створювати інтерактивні простори, шукають гранти на підтримку та різноманітні поїздки для дослідження нового. Тепер музей — це місце для майстер-класів, лекцій та концертів.
Партитуру, копію якої Дарія привезла з поїздки, вже зіграли у Житомирі. 20 листопада у Житомирській філармонії відбувся концерт, присвячений Зарембському, де його твір «Галицькі танці» вперше прозвучав на батьківщині.
Журнал Житомира повідомляв про 130 років музичної геніальності: у Житомирі погасили марку та конверт на честь Бориса Лятошинського.