У Домі української культури відкрилася виставка картин "Поза тяжінням." Твори належать військовим, що зазнали поранень. Вони знайшли відновлення у фарбах, пензлях, матеріалах.
Про це інформує ЖМР.
Пензль у руках Воїна — це особливе мистецтво. Кожен мазок — це зцілення, кожна лінія — надія. За кожною картиною — особиста історія. Всього їх 40 — 40 історій про мужність і віру в новий день. Це світло, що проривається крізь темряву. Світ, де є місце для радості і спокою.
Для військового капелана Павла Ядчишина таким світом є будиночок серед природи, а в ньому сім'я, ще ставочок, вудочка і багаття, що зігріває, друзі та душевне спілкування.
"І це все обов'язково буде після нашої спільної Перемоги", — глибокий зміст у свою картину вкладає капелан. Каже, автори цих робіт пройшли справжнє пекло, і саме бажання Воїна відновитися через мистецтво є найбільшою цінністю цієї виставки. Ба більше, картини, створені бійцями, продовжують боротьбу, позаяк кошти від їхньго продажу спрямують на підтримку ЗСУ. Придбати ці роботи, задонативши від 500 грн у скриньку "Для ЗСУ", можна до 30 листопада, доки виставка експонуватиметься в Дому української культури.
Ініціативу на підтримку наших бійців вкотре реалізовує ГС "Дім Ветерана". Її керівниця Юлія Толмачова на відкриття виставки прийти не змогла: військова волонтерка перебуває наразі на фронті. До такої важливої ініціативи доєдналися і відвідувачі «Прозорого»: донатили в «Прозорому» кошти на мольберти, фарби та пензлі для військових...
Арттерапія емоційно зцілює захисників, розвантажує їх. Художники-волонтери згадують, як під час занять атмосфера настільки розряджалася, що з'являвся гумор, а біль залишався за межами простору, де творили воїни.
"Арттерапія творить чудеса. Бійці радіють, як діти, і це — найцінніше", — говорить художниця Інна Лібович, одна із тих, хто допомагають розкритися творчим талантам військових. Дехто з них довго вагається, зізнається художниця-волонтерка. Мовляв, востаннє малював у школі. Та коли пензль таки бере до рук, супротив перетворювався на задоволення, опір стає натхненням. Так і народилися образи, що промовляють голосом пережитого болю з надією на зцілення…
А потім — "Сфоткайте мене з картиною, я мамі вишлю і дружині" або "А можна, я цю петриківку собі залишу, потім дівчині своїй подарую?"
Фото: ЖМР