Традиційне українське Різдво в період ссср тривалий час перебувало під забороною. Отож, до нас це свято повернулось в дещо видозміненому вигляді, втративши доволі багато звичаїв та традицій.
Цікаво, що наші далекі пращури називали цей день святом Корочуна і це було найбільшою подією зими, до якої готувались тривалий час. Походження такої, здавалося б, дивної назви, дуже просте – саме наприкінці грудня ночі починали скорочуватися.
Як і багато інших традиційних гулянь, свято Корочуна було анімістичним. В його основу лягло вірування про те, що жива і нежива природа має душу, а правильним ставленням до неї можна відвернути біду та задобрити світлі сили. Також це свято було хліборобське, так як наші предки мали культ врожаю.
Варто зазначити, що навіть до нашого часу дійшло багато ритуалів, пов’язаних зі вшануванням пращурів. Навіть сьогодні багато хто з нас продовжує вірити, що наші померлі близькі знаходяться поруч і мають змогу допомагати нам в житті.
Місяці підготовки до святкування
Святкуванню Корочуна передувала тривала підготовка. З косовиці відкладалось найкраще сіно, вгодовувався кабанчик, збивалась свіжа олія, готувалися крупи, варився мед (хмільний напій), в господі проводився ремонт, справлялось сукно на одяг. Цими справами займався господар.
Господиня ж купувала новий посуд, завершувала шиття та вишивання одягу для кожного члена родини, двічі білила хату, розмальовувала стіни та піч квітами й іншими сюжетами. Бабусі дерли вовну та навчали малечу колядувати. Очевидно, що підготовка до свята займала місяці.
Коли розпочинали святкування
Початок свята припадав на 24 грудня. Цей день називався вілія. З вечора 23 грудня замочувалась Кутя (вранці вона заливалась досхідньою водою), готувались паляниці. Господарі вставали з ліжка о 2-3-ій годині ночі, оскільки до сходу Кутю вже потрібно було приготувати.
Кутя та узвар головним чином були призначені для померлих предків. Після вшанування їх пам’яті, ті ж самі частування їли всі. Ще одним важливим елементом святкового стола були книші – хліб духів. Виготовлявся він звичним чином, а зверху клали ще одну маленьку хлібинку, яка і звалась «душею». Таким хлібом накривали кутю та узвар.
Урочисте вшанування дідуха
Дідух – важливий атрибут свята Різдва у наших предків, та й сьогодні. Це мав бути перший чи останній сніп пшениці або жита, зібраний за сезон. Він зберігався у клуні до 24 грудня, коли господар обходив двір, обсипаючи його маком проти злих сил та кликав старшого сина для внесення у хату дідуха.
Тоді господиня повинна була стрічати їх з книшем. Сніп сіна урочисто ставився на покуті, який завжди вважався святим місцем. Поряд із дідухом ставили божу їжу – кутю та узвар.
Дідух мав стояти в хаті від Святвечора до Нового року (іноді стояв до Водохреща). Наші пращури вірили, що в місці його розташування перебувають духи померлих предків. Крім того, дідух був символом врожаю та достатку. Після свят його спалювали.
Ритуали, які сприяли розмноженню худоби та хатньої птиці
Після процесу вшанування дідуха, сіно розстеляли на підлогу та стіл, після чого діти качалися по ньому та імітували звуки найрізноманітніших свійських тварин. Це робилося для того, щоб худоба в господарстві розмножувалась.
З куті знімався верхній сухий вершечок та віддавався хатній птиці, щоб вона неслася, множилася та була здорова. При цьому жінка повинна була квохкотати. За наявності в господарстві бджіл, ту ж саму процедуру виконував господар, зодягнувшись у шапку та рукавиці. Йому потрібно було імітувати гудіння рою бджіл.
Чому саме 12 страв
Всі ми знаємо про традицію вживання 12 страв на Святвечір. Варто зазначити, що з’явилася вона ще задовго до прийняття християнства на територіях сучасної України.
Рано-вранці готувалося 12 страв (в деяких регіонах це число сягало 17). Всі вони були пісні, адже саме так наші пращури приносили безкровну жертву Сонцю – богові врожаю.
12 страв, тому що за рік «місяць оббігає землю 12 разів». Отож, кожному місяцю присвячується окрема страва. Це показує багатство врожаю за весь та закликає до ще кращого врожаю наступного року.
В меню Святвечора знаходились такі страви:
- Кутя
- Узвар
- Капуснях
- Горох
- Борщ із карасями
- Риба смажена
- Риба холоджена
- Вареники зі сливами чи грушками
- Млинці до борщу
- Пісні голубці
- Гречана чи пшоняна каша
- Пироги.
Багата Кутя: підготовка та застілля
До Святвечора дорослі намагалися нічого не їсти. На вілію не можна було приймати гостей, позичати чи віддавати борг. Ввечері всі члени родини сідали за святковий стіл.
Стіл накривався скатертиною лише після того, як його притрушували соломою, а по краях розкладали часник. В деяких регіонах було прийнято ховати сокиру та інші господарські приладдя під стіл. Таким чином родину захищали від злих духів та негараздів.
Їжа для померлих та закликання морозу
Наші пращури вірили, що під час Різдва в хаті перебувають духи померлих родичів. Тому, у Святвечір в окрему миску насипалось по ложці кожної з 12 пісних страв. Ложку померлим не клали, оскільки вірили, що духи харчуються лише парою.
Ще однією цікавою традицією було «закликання морозу». Господар набирав в ложку куті, виходив надвір чи до вікна та проговорював наступні слова : «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю».
Обмін ритуальними стравами та коляда
Колись діти носили святкову вечерю до баби-повитухи, родичів та хрещених батьків. Ті, в свою чергу, частували діток різними гостинцями (горіхи, яблука, пиріжки, цукерки).
Колядувати починали, як і прийнято сьогодні, на Святвечір або на саме Різдво. Загалом коляда тривала тиждень, оскільки зайти потрібно було у кожну хату в селі.
