Лікар паліативної медицини в Україні: історія розвитку та сучасна ситуація

Паліативна допомога є невід'ємною складовою сучасної системи охорони здоров'я, що фокусується на покращенні якості життя пацієнтів та їхніх родин, які зіткнулися з проблемами, пов’язаними з невиліковними, загрозливими для життя захворюваннями.

В Україні ця сфера пройшла значний шлях від поодиноких ініціатив до визнання на державному рівні, хоча й продовжує стикатися з низкою викликів. Ключовою фігурою в цьому процесі є лікар паліативної медицини, чия роль є багатогранною та надзвичайно важливою.

Історичні віхи становлення паліативної допомоги в Україні

Розвиток паліативної та хоспісної допомоги в Україні розпочався порівняно пізно, наприкінці XX століття, на тлі здобуття незалежності та появи нових викликів у системі охорони здоров'я.

Зародження та перші кроки (Кінець 90-х – початок 2000-х)

Справжнім початком стало створення перших спеціалізованих установ:

• 1996 рік: Відкриття першого українського хоспісу у Львові, а невдовзі і в Івано-Франківську та Коростені (Житомирська обл.). Ці заклади стали піонерами у наданні стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги.

• 1997-1999 роки: Створення перших відділень паліативного догляду, зокрема при Київському міському онкологічному центрі за ініціативи громадських діячів.

• Об'єднання зусиль: На початку 2000-х років почали формуватися громадські та фахові асоціації, як-от Асоціація малоінвазійної та паліативної терапії (1999 р.) та Всеукраїнська благодійна організація «Асоціація паліативної допомоги» (2007 р.). Ці організації відіграли вирішальну роль у лобіюванні змін у нормативно-правовій базі та підвищенні обізнаності.

Етап інституціоналізації та нормативних змін (2006 – 2014)

Цей період відзначився активною взаємодією громадського сектору з державними структурами (МОЗ, Мінсоцполітики) для створення законодавчого підґрунтя. Здійснювалася зміна нормативно-правової бази, яка поступово інтегрувала поняття паліативної допомоги в офіційну медичну систему.

Сучасний етап та реформування (Після 2014 року)

Початок медичної реформи значно вплинув і на сферу паліативної допомоги:

• Визнання потреби: Офіційно визнано, що щорічної паліативної допомоги потребують понад 600 тисяч пацієнтів (а з урахуванням родин – близько 1,5 млн осіб).

• Гарантії та НСЗУ: Паліативна допомога була включена до Програми медичних гарантій, що дозволило пацієнтам отримувати безоплатну допомогу в закладах, які уклали договір з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Це включає стаціонарну та мобільну (вдома) паліативну допомогу.

• Нормативні ініціативи: Прийняття наказів МОЗ та розробка проєкту Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року.

Роль та функції лікаря паліативної медицини

Лікар паліативної медицини – це фахівець, чия робота виходить далеко за межі традиційного лікування. Його головна мета – покращення якості життя пацієнта до самого кінця та забезпечення гідного відходу.

Shutterstock

 

Ключові аспекти роботи

• Контроль симптомів (Особливо болю): Основне завдання – ефективне усунення больових відчуттів та інших тяжких симптомів (задишка, нудота, блювання, депресія). В Україні це часто пов'язано з питанням доступу до опіоїдних анальгетиків, який, попри спрощення, все ще залишається зарегульованим.

• Комплексний догляд: Лікар працює в мультидисциплінарній команді (медсестри, психологи, соціальні працівники, духівники). Допомога включає:

  • Медикаментозна підтримка функцій організму.

  • Психологічна та духовна підтримка пацієнта та його родини.

  • Соціальний супровід та допомога у вирішенні юридичних питань.

• Спілкування та етика: Паліативний лікар часто стає "другом" сім'ї. Він повинен володіти високим рівнем емпатії, навичками етичного спілкування, бути готовим обговорювати з пацієнтом та його родичами питання життєвих цінностей, вибору лікування та гідної смерті.

• Координація догляду: Лікар координує надання допомоги – чи то в хоспісі, відділенні паліативної допомоги, чи вдома (мобільні служби).

Статус професії

У рамках реформи та удосконалення системи, в Україні планується (або вже відбувається) офіційне запровадження нової професії – лікар паліативної допомоги https://www.doctorpalliativ.com/ (або лікар паліативної медицини), що передбачає розробку відповідних навчально-методичних рекомендацій та підвищення кваліфікації.

Сучасна ситуація та виклики

Попри значний прогрес, сфера паліативної медицини в Україні перебуває на стадії активного становлення та зіштовхується з низкою системних проблем.

1. Недостатнє покриття та доступність

• Розрив між потребою та наявністю: За рекомендаціями ВООЗ, країні потрібно близько 100 паліативних ліжок на 1 млн населення (для України — близько 4200). Наявна кількість стаціонарних ліжок (близько 1200-1500) та установ (центри, хоспіси, відділення) є явно недостатньою.

• Географічний дисбаланс: Доступ до якісної паліативної допомоги, особливо мобільних служб на дому, залишається обмеженим у малих містах, селах та віддалених районах. За оцінками експертів, потреба в паліативній допомозі в країні задоволена лише на 15-20%.

2. Кадрові та освітні проблеми

• Брак фахівців: Відчувається гостра нестача кваліфікованих лікарів, медсестер та соціальних працівників, спеціалізованих саме в паліативній допомозі.

• Освіта: Незважаючи на необхідність, не всі лікарі мають належну підготовку з паліативної допомоги. Необхідне посилення навчальних програм у медичних закладах та розробка національних стандартів та протоколів.

• Психоемоційне навантаження: Робота з невиліковно хворими пацієнтами вимагає високої стійкості та підтримки самих медичних працівників.

3. Нормативно-правові та фінансові бар'єри

• Доступ до знеболення: Попри реформи, надмірна зарегульованість процедур виписування та обліку опіоїдних препаратів все ще обмежує доступ пацієнтів до адекватного знеболення.

• Недосконалість стандартів: Залишається актуальною потреба у затвердженні національних стандартів паліативної та хоспісної допомоги, клінічних протоколів та інструкцій.

• Фінансування: Хоча послуги включені до ПМГ, рівень фінансування та його розподіл не завжди покриває реальні потреби у комплексному медико-соціальному супроводі.

Перспективи розвитку

Розвиток паліативної медицини в Україні вимагає комплексного підходу:

• Системність: Затвердження та реалізація державної Стратегії розвитку паліативної допомоги.

• Розширення мережі: Збільшення кількості стаціонарних закладів (хоспісів, відділень) та, що особливо важливо, створення та фінансування мобільних служб паліативної допомоги, які надають послуги вдома.

• Кадрова політика: Систематична підготовка та мотивація фахівців, запровадження нової лікарської спеціальності та забезпечення професійного "вигорання".

• Співпраця: Посилення взаємодії між державними структурами, медичними закладами та громадськими/благодійними організаціями.

Лікар паліативної медицини в Україні – це не просто медичний працівник, це провідник для пацієнта та його родини у найскладніший період життя. Подальший розвиток цієї галузі є прямим індикатором гуманності та зрілості українського суспільства та його системи охорони здоров'я.