Паліативна допомога є невід'ємною складовою сучасної системи охорони здоров'я, що фокусується на покращенні якості життя пацієнтів та їхніх родин, які зіткнулися з проблемами, пов’язаними з невиліковними, загрозливими для життя захворюваннями.
В Україні ця сфера пройшла значний шлях від поодиноких ініціатив до визнання на державному рівні, хоча й продовжує стикатися з низкою викликів. Ключовою фігурою в цьому процесі є лікар паліативної медицини, чия роль є багатогранною та надзвичайно важливою.
Історичні віхи становлення паліативної допомоги в Україні
Розвиток паліативної та хоспісної допомоги в Україні розпочався порівняно пізно, наприкінці XX століття, на тлі здобуття незалежності та появи нових викликів у системі охорони здоров'я.
Зародження та перші кроки (Кінець 90-х – початок 2000-х)
Справжнім початком стало створення перших спеціалізованих установ:
-
1996 рік: Відкриття першого українського хоспісу у Львові, а невдовзі і в Івано-Франківську та Коростені (Житомирська обл.). Ці заклади стали піонерами у наданні стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги.
-
1997-1999 роки: Створення перших відділень паліативного догляду, зокрема при Київському міському онкологічному центрі за ініціативи громадських діячів.
-
Об'єднання зусиль: На початку 2000-х років почали формуватися громадські та фахові асоціації, як-от Асоціація малоінвазійної та паліативної терапії (1999 р.) та Всеукраїнська благодійна організація «Асоціація паліативної допомоги» (2007 р.). Ці організації відіграли вирішальну роль у лобіюванні змін у нормативно-правовій базі та підвищенні обізнаності.
Етап інституціоналізації та нормативних змін (2006 – 2014)
Цей період відзначився активною взаємодією громадського сектору з державними структурами (МОЗ, Мінсоцполітики) для створення законодавчого підґрунтя. Здійснювалася зміна нормативно-правової бази, яка поступово інтегрувала поняття паліативної допомоги в офіційну медичну систему.
Сучасний етап та реформування (Після 2014 року)
Початок медичної реформи значно вплинув і на сферу паліативної допомоги:
-
Визнання потреби: Офіційно визнано, що щорічної паліативної допомоги потребують понад 600 тисяч пацієнтів (а з урахуванням родин – близько 1,5 млн осіб).
-
Гарантії та НСЗУ: Паліативна допомога була включена до Програми медичних гарантій, що дозволило пацієнтам отримувати безоплатну допомогу в закладах, які уклали договір з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Це включає стаціонарну та мобільну (вдома) паліативну допомогу.
-
Нормативні ініціативи: Прийняття наказів МОЗ та розробка проєкту Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року.
Роль та функції лікаря паліативної медицини
Лікар паліативної медицини – це фахівець, чия робота виходить далеко за межі традиційного лікування. Його головна мета – покращення якості життя пацієнта до самого кінця та забезпечення гідного відходу.
Shutterstock
Ключові аспекти роботи
-
Контроль симптомів (Особливо болю): Основне завдання – ефективне усунення больових відчуттів та інших тяжких симптомів (задишка, нудота, блювання, депресія). В Україні це часто пов'язано з питанням доступу до опіоїдних анальгетиків, який, попри спрощення, все ще залишається зарегульованим.
-
Комплексний догляд: Лікар працює в мультидисциплінарній команді (медсестри, психологи, соціальні працівники, духівники). Допомога включає:
-
Медикаментозна підтримка функцій організму.
-
Психологічна та духовна підтримка пацієнта та його родини.
-
Соціальний супровід та допомога у вирішенні юридичних питань.
-
-
Спілкування та етика: Паліативний лікар часто стає "другом" сім'ї. Він повинен володіти високим рівнем емпатії, навичками етичного спілкування, бути готовим обговорювати з пацієнтом та його родичами питання життєвих цінностей, вибору лікування та гідної смерті.
-
Координація догляду: Лікар координує надання допомоги – чи то в хоспісі, відділенні паліативної допомоги, чи вдома (мобільні служби).
Статус професії
У рамках реформи та удосконалення системи, в Україні планується (або вже відбувається) офіційне запровадження нової професії – лікар паліативної допомоги https://www.doctorpalliativ.com/ (або лікар паліативної медицини), що передбачає розробку відповідних навчально-методичних рекомендацій та підвищення кваліфікації.
Сучасна ситуація та виклики
Попри значний прогрес, сфера паліативної медицини в Україні перебуває на стадії активного становлення та зіштовхується з низкою системних проблем.
1. Недостатнє покриття та доступність
-
Розрив між потребою та наявністю: За рекомендаціями ВООЗ, країні потрібно близько 100 паліативних ліжок на 1 млн населення (для України — близько 4200). Наявна кількість стаціонарних ліжок (близько 1200-1500) та установ (центри, хоспіси, відділення) є явно недостатньою.
-
Географічний дисбаланс: Доступ до якісної паліативної допомоги, особливо мобільних служб на дому, залишається обмеженим у малих містах, селах та віддалених районах. За оцінками експертів, потреба в паліативній допомозі в країні задоволена лише на 15-20%.
2. Кадрові та освітні проблеми
-
Брак фахівців: Відчувається гостра нестача кваліфікованих лікарів, медсестер та соціальних працівників, спеціалізованих саме в паліативній допомозі.
-
Освіта: Незважаючи на необхідність, не всі лікарі мають належну підготовку з паліативної допомоги. Необхідне посилення навчальних програм у медичних закладах та розробка національних стандартів та протоколів.
-
Психоемоційне навантаження: Робота з невиліковно хворими пацієнтами вимагає високої стійкості та підтримки самих медичних працівників.
3. Нормативно-правові та фінансові бар'єри
-
Доступ до знеболення: Попри реформи, надмірна зарегульованість процедур виписування та обліку опіоїдних препаратів все ще обмежує доступ пацієнтів до адекватного знеболення.
-
Недосконалість стандартів: Залишається актуальною потреба у затвердженні національних стандартів паліативної та хоспісної допомоги, клінічних протоколів та інструкцій.
-
Фінансування: Хоча послуги включені до ПМГ, рівень фінансування та його розподіл не завжди покриває реальні потреби у комплексному медико-соціальному супроводі.
Перспективи розвитку
Розвиток паліативної медицини в Україні вимагає комплексного підходу:
-
Системність: Затвердження та реалізація державної Стратегії розвитку паліативної допомоги.
-
Розширення мережі: Збільшення кількості стаціонарних закладів (хоспісів, відділень) та, що особливо важливо, створення та фінансування мобільних служб паліативної допомоги, які надають послуги вдома.
-
Кадрова політика: Систематична підготовка та мотивація фахівців, запровадження нової лікарської спеціальності та забезпечення професійного "вигорання".
-
Співпраця: Посилення взаємодії між державними структурами, медичними закладами та громадськими/благодійними організаціями.
Лікар паліативної медицини в Україні – це не просто медичний працівник, це провідник для пацієнта та його родини у найскладніший період життя. Подальший розвиток цієї галузі є прямим індикатором гуманності та зрілості українського суспільства та його системи охорони здоров'я.