Чимало людей змінили свою професію на службу в ЗСУ, приєднавшись до захисту країни.
Одним з таких є службовець 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади ЗСУ Олексій.
«До армії я пропрацював понад 10 років на кухні в ресторанах, на яхтах, був су-шефом, в основному в столиці. Проте з дитинства я марив армією, дуже хотів стати військовим, але за сімейних обставин про військову службу, на деякий час, довелося забути», — ділиться командир розвідувального взводу Олексій.
У 2020 році він зрозумів, що настав його час будувати карʼєру військового. Він звільнився з роботи і підписав контракт з 95-ю бригадою.
Чоловік одразу потрапив до розвідувальної роти і зайняв посаду розвідника-далекомірника. Пройшов навчальний центр і жовтні 2021 року поїхав в ООС. Він тримав разом із побратимами оборону між містами Горлівка та Торецьк. Там же Олексій і зустрів повномасштабне вторгнення.
«Поблизу населеного пункту Курульки, Ізюмського району наша група вела спостереження з краю лісу в бік яру. Противник був достатньо далеко – на дистанції двох кілометрів, ми постійно за ним спостерігали, корегували вогонь артилерії, виявляли техніку та особовий склад. В один момент окупанти на двох БМП-2 з десантом, перевдягнуті в нашу форму почали рухатися в наш бік. Це були або спецпризначенці, або розвідники», — ділиться військовий.
БМП-2 доволі швидко подолав два кілометри, отож Олексій ледве встиг передати по рації про наближення ворога.
Разом із колегою снайпером Олексій побіг назустріч ворогу, прихопивши із собою кулемет та міномет.
«Коли ми наблизилися до них метрів на 200, я сказав напарнику, що можливо ми погарячкували, бо ж їх там 15 осіб і дві бойові машини. Проте треба було вже діяти! Ми добре відпрацював по росіянах «Васильком». Ми чули їхні крики, як вони благають про допомогу. Чужинці на бойових машинах евакуювали поранених і загиблих. Ми чули як вони лаялися між собою: «Я дальше нє пойду туда, я нє хочу умірать»» — розповідає Олексій.
Олексій та побратим вичікували нового наступу ворога і через дві години їхня зустріч відбулась на відстані кілометра. Тоді військові дістали кулемет та гвинтівку і знешкодили половину ворожої групи.
Військовий розповідає, що в людях цінує щирість, відвертість та почуття гумору:
«Наші розмови в окопах з якихось звичайних побутових тем, переростають в гумористичне шоу, таким чином ми підіймаємо один одному настрій та бойовий дух. Завжди краще бути з позитивним настроєм і вірити в краще, а ніж думати, що всі скоро помремо. Коли людина зациклюється на ситуації чи обставинах, вона починає накручувати себе та своє оточення. Ми намагаємося навіть до негативних ситуацій ставитися з гумором, так легше переносити стрес».
Олексій радить молоді не витрачати дарма час, готуватися, тренуватися, записуватися до патріотичних клубів, читати літературу, тому що війна не закінчиться швидко — вона зачепить ще багато людей. Наступні покоління українців мають бути готові до цього, адже з таким сусідом Україна завжди під загрозою.
«Перемога для мене болюча тема. Однозначно це має бути вихід на кордони 1991 року, і зачищення всієї нашої землі від погані, тоді це буде перемога, але не свято, як хтось собі мріє. Для мене це буде День Пам’яті. Недоцільно буде влаштовувати свято, знаючи скільки загинуло цивільних та військових», — зазначає Олексій.
Фото: 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ЗСУ