Ігор – професійний військовий, боєць 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ. Військову долю чоловік обрав сам. 11 років служив в прикордонній службі, згодом в ЗСУ, а з початком великої війни – в житомирській бригаді. Про бойовий шлях воїна розповіли в пресслужбі 95-ї ОДШБр.
Ігор після школи призвався строковиком до прикордонної служби й так потрапив на Закарпаття, де охороняв кордон України.
«Там під час служби зрозумів, що я знайшов себе. Я робив дуже потрібну справу, тож вирішив підписати контракт. Прослужив чимало років у мобільних військах Держприкордонної служби. Щоб там працювати, треба було постійно тренуватися, бо служити на кордоні робота не з легких, – згадує Ігор. – Кого тільки ми не ловили на кордоні – і іноземців, які намагалися через Україну потрапити до Європи, і контрабандистів, які чи то до нас намагались провести нелегально товар, чи навпаки – вивезти».
Після 11 років служби Ігор перейшов до ЗСУ. Каже, що хотів нарешті бути поряд з родиною, але почалася війна у 2014-му році.
«Тож я знову більше часу проводив на завданнях у складі піхоти. Де воював? Та де тільки не воював! І під Донецьком, в боях за Мар’янку, і в Луганській області – всюди били «асвабадітєлєй», – говорить десантник.
У 2022 році Ігор звільнився з армії. Як він каже сам, кілька місяців побув вдома, погрався з маленькою донечкою і знову на фронт – почалася повномасштабна війна.
«Але цього разу я пішов в ДШВ, бо саме десантники завжди перші, завжди на найтяжчих напрямках. Я ж хотів максимально застосувати свої навички. Ось так потрапив до штурмового підрозділу, – розповідає чоловік. – Задачі у нас різні бувають, зазвичай маємо розвідати та взяти якусь ворожу позицію. Наша група працює точково – прийшли, побачили, знищили».
Так, нещодавно він з побратимами захопили рубіж, який тримали окупанти. Це вдалося зробити силами до взводу без залучення техніки і головне, що серед наших воїнів не було втрат.
«Ми кожну операцію ретельно плануємо. Задача не тільки захопити якусь ділянку, але й не втратити під час бою нікого зі своїх. Завдяки такій підготовці вдається виконувати завдання успішно. Коли вибиваємо окупанта з якогось рубежу, потім закріплюємося і передаємо позицію вже піхоті, а самі повертаємося готуватися до іншого завдання», – пояснює роботу штурмовика десантник.
Завдяки таким задачам штурмовики нерідко беруть у полон ворогів.
«Чмобіків майже не було, були професійні військові, як от російські ВДВ-шники. Усі вони, як один, кажуть, що бідні нещасні, взагалі не знали куди йдуть воювати чи їх відправили насильно. Але на таке ми вже навіть не звертаємо уваги. Зрештою, всі вони починають розповідати про кількість особового складу та яку зброю мають тощо, бо налякані страшилками про українських військових, нам і робити нічого не треба. Вони такі перелякані, що бували випадки, коли «доблєстниє солдати» плакали та дзюрили в штани», – сміється Ігор.
Як говорить десантник, він планує в армії служити не тільки до Перемоги, а до пенсії.
«Це моя робота захищати країну. Я зроблю все, щоб моя донечка жила в мирі та безпеці», – говорить Ігор.