“Це був найщасливіший день мого життя”, – так житомирянка Діана Криницька згадує 18 жовтня 2024 року. Цього дня її нареченого, оборонця Азовсталі Івана “Відьмака” Бочкарьова, повернули в Україну з російського полону. В неволі він пробув 29 місяців.
“Я мріяла, аби це був не сон”
Представник координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими зателефонував Діані близько опівночі. Сказав, що Іван уже в Україні та скоро зателефонує.
“Те, що я відчувала тоді, неможливо описати. Я була неймовірно щаслива, що це пекло для нього нарешті закінчилось, я вся тремтіла і не вірила, що це насправді. Невже він в Україні, невже він тепер буде поруч? Я мріяла, аби це був не сон”, – згадує Діана Криницька.
Дівчині вдалося побачити Івана того ж дня. На зустріч вона поїхала разом із побратимом чоловіка, його командиром та дружиною.
“З автобуса виходили багато хлопців, ми кричали позивний Івана – “Відьмак”, і коли нарешті його знайшли, я бігла до нього на максимальній швидкості. Момент, коли я його обійняла, був найкращим у моєму житті. Ця дата відтепер для нас як другий день народження”, – розповідає Діана.
Зараз Іван Бочкарьов перебуває на реабілітації. Його наречена говорить: по завершенні курсу робитиме усе можливе, аби чоловікові стало легше. Дівчина вірить, що вони з усім упораються.
Іван перебував у Маріуполі, коли почалась повномасштабна війна
Іван та Діана знайомі з дитинства – проживали в сусідніх селах, згодом навчалися в одному коледжі. Коли Діані було 16 років, вони з Іваном спілкувалися в одній компанії друзів. Тоді дівчина ще не бачила в ньому майбутнього коханого.
“Чомусь здавалось, що то не моє, але то тільки здавалось, бо з часом він дійсно мене вразив своєю впертістю, наполегливістю і своїм ставленням до мене. Нам цікаво було один з одним, він був максимально веселий і дуже турботливий. Одного разу в мою сімʼю прийшла погана звістка, моя мама захворіла на рак. Це були максимально важкі часи для мене, але підтримка Вані давала мені сил триматись. З часом ми почали зустрічатися”, – розповідає Діана Криницька.
ФОТО: архівне, надано Діаною Криницькою
Пара пройшла не одне випробування відстанню – спочатку навчання в різних містах, потім робота Івана за кордоном. Час, коли вони спільно проживали в Житомирі, Діана згадує з теплом. Тоді Іван служив в Нацгвардії, займався спортом і навіть тренував дітей. Він захоплювався “Азовом”, де служив його друг. У березні 2021 року і він став до лав бригади спецпризначення.
ФОТО: архівне, надано Діаною Криницькою
Діана приїжджала до коханого за кожної можливості. Востаннє була в Маріуполі 21 лютого 2022 року, а вже через три дні о шостій ранку отримала телефонний дзвінок від Івана. Він сказав, що любить її й поклав слухавку. А потім дівчина дізналась, що почалось повномасштабне вторгнення росіян.
“З того моменту я рідко з ним розмовляла, адже він обороняв Маріуполь і всі знають, які там велись запеклі бої. Переважно ми переписувались і теж не часто. Я постійно намагалась підтримувати його, я вірила в нього, знала, що він надзвичайно сильний і боротиметься до останнього. У квітні 2022 року він приблизно тиждень не виходив на звʼязок. Це було дуже страшно, бо тоді був прорив на Азовсталь і дуже багато воїнів загинуло. Я не полишала надій, і коли він написав: “привіт. живий”, моєму щастю не було меж”, – пригадує Діана.
Тоді, попри брак зброї, їжі та ліків, попри цілодобові артобстріли та авіаудари, азовці продовжували боротися. Вони мали “старлінк”, тому іноді Діана та Іван переписувались.
“Ваня тримався, а я намагалась його підтримувати. Він писав як сумує і хоче миру, додому. Моє серце розривалось коли писав про те, що хоче їсти, адже вони їли раз в день дуже маленькими порціями”, – розповідає Діана Криницька.
“Почесний полон” і вирок на 29 років ув’язнення
18 травня 2022 року Іван Бочкарьов та інші азовці здалися в так званий “почесний полон”. Перед цим написав про це Діані й пообіцяв триматися, а також зробити все можливе, аби вижити.
За 29 місяців Іван двічі виходив на зв’язок з нареченою. Вперше написав, коли перебував в Оленівці, вдруге – в день великого обміну 22 вересня 2022 року. Писав, що живий, любить і що скоро вони зустрінуться.
“Це були 29 місяців пекла. Мій стан зрозуміють тільки ті, хто був у такій ситуації. Надзвичайно важко, коли люди досі не розуміють, що таке полон для азовців і чому наші воїни там взагалі”, – говорить дівчина.
А потім Діана дізналась, що Івана засудили до 29 років суворого режиму. Росіяни обвинувачували його у вбивствах цивільних.
“Одне питання було: за що йому це все? За те, що захищав свою країну? За те, що боровся за наше життя? Знаю, наскільки він хороша людина, справедлива. Я пригадувала, як ми жили своє щасливе життя і тут в нас це відібрали. Можливо, це неправильно, але іноді мені було соромно за те, що я тут, в безпеці, а він – у пеклі, позбавлений всього”, – розповідає Діана.
ФОТО: з полону, надано Діаною Криницькою
“Він був щасливий дізнатися, що люди виходили на акції в підтримку військовополонених”
Втім, увесь цей час дівчина відвідувала акції на підтримку військовополонених, зустрічі в координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, розповсюджувала інформацію про нареченого та його побратимів у соцмережах.
“Я не опускала руки й вірила, що його обов’язково повернуть. Так і сталося. Але в полоні досі перебувають ще понад 700 побратимів мого Івана. Вони також хочуть додому, до своїх рідних, і в жодному разі не мають бути забутими. Я буду і далі виходити на акції у підтримку військовополонених, адже це насамперед підтримка для їх рідних і нагадування самим бійцям, що вони не забуті. Мій наречений після повернення був щасливий, коли побачив як тут за них стояли, як кричали та боролися, йому аж не вірилось, що це все було заради них. Тому закликаю не зупинятися і продовжувати боротьбу за всіх полонених”, – говорить Діана Криницька.
ФОТО: архівне, надано Діаною Криницькою
ФОТО: архівне, надано Діаною Криницькою
Раніше Журнал Житомира писав, що 18 вересня з російського полону повернули 95 українських військовослужбовців. Серед них – старший лейтенант, морський піхотинець Іван Ярощук з Чуднова.