Журнал Житомир інфо
Сьогодні: Четвер, 21 Березня 2019    02:07:08
Журнал » Новини Житомира » Суспільство » 2019 » Березень » 4 » 12:53:40

«Житомир зовсім не сірий. Це стереотип!». Актор команди «30+» про гумор, місто та плани на майбутнє. ЛОНГРІД

04 Березня 2019, 12:53:40 1251 Коментарі 0 Читать на русском языке
«Житомир зовсім не сірий. Це стереотип!». Актор команди «30+» про гумор, місто та плани на майбутнє. ЛОНГРІД
«Ліга сміху» - популярне в Україні телевізійне гумористичне шоу. У житомирян з'явилось більше причин його дивитись, адже у минулому році вперше у проект потрапила та достойно виступила житомирська команда «30+». 

«Яке воно, зіркове життя?» розповів сайту Zhytomyr.Travel один з акторів команди «30+» Дмитро Сліпаченко.
 
«Я не дуже публічна людина. Тут взагалі треба знати міру. Дехто хоч чесно говорить, що заробляє цим: «Я блогерка, й усім своїм підписникам несу інформацію». Ну видно ж, коли людина створює просто дурне шоу, яке одразу можна розпізнати. Я не хотів би безглуздо виглядати – краще менше, але краще».

«Колись я приїхав в Житомир на навчання, потім тут зустрів свою дружину. У нас багато спільного було: університет, КВН. Причому ми довго були знайомі, близько п’яти років. Потім зрозумів, що ось поруч людина, про яку ти майже все знаєш. І все зійшлось».

«Свого часу ми з дружиною працювали в «Артеку», знаємо як до дітей ставитись (Сміється). Але у нас ніколи не було такого, що мама тільки дитиною займається, а батько тільки заробляє. У нас єдина проблема – брак часу. У мене мало вільного часу й багато ненормованих всіляких штук, але за можливості ми завжди проводимо дозвілля разом. У нас є ролики, є ігри «Ліги сміху» команди «30+». Син однокласників своїх агітує на канал підписуватись й дивитись на You Toube» (Сміється).



«В принципі, я не набожна людина, але бувають знакові історії. Колись давно з друзями працював у Данії, мав їхати у відпустку в Україну і по дорозі потрапив у аварію. Хлопці, котрі в іншому авто їхали позаду, сказали, що фільм «Форсаж» відпочиває: нас крутонуло конкретно. Мені сказали , що дивом все нормально закінчилось. А потім біля керма я побачив дві іконки. Вони лежали у бардачку, а викинуло їх на кермо якимсь дивним чином. От такі «знаки».
 

«Цього року після закінчення сезону нас запросили взяти участь у турах. Ми їздили по містах України – близько 20 університетів й 16 міст. Який я висновок для себе зробив? Треба припинити говорити, а тим більше вірити у те, що Житомир – місто, гірше за будь-яке інше в Україні. Це неправда! Ми поїздили по всім обласним центрам, і я вам скажу, що більшість міст «нєрвно курять у сторонці». Ми дуже гарні, у нас все непогано, є цікаві зміни у місті, є активні люди».


«30+» – така категорія людей, яким в принципі байдуже, чи поправився ти після свят або ні»


«У нашої команди аполітичні жарти, але це не можна вважати принциповою позицією. Це просто органічність того гумору, який ми придумуємо і який нам подобається. Наш гумор так і називається – «Жизня». До того ж редактори «Ліги сміху» нас направляють саме в цю сторону. Іноді ми готуємо номер, приносимо редактору, а нам кажуть: «Ні, чуваки, вам повірять, якщо ви будете у своїй темі». Дитина, мамка, лайфхаки життєві – це наше».

«Наша аудиторія – «30+». Цей проект цікавий, бо зачіпає багато соціальних верств: і молодь, і батьки. Навіть ті, хто раніше не дивився «Лігу сміху» тепер дивляться – себе у наших жартах впізнають».

«Класна історія сталася з нами на новорічному ярмарку. Ми з дітьми та друзями пішли прогулятись, а там якісь солодощі продавали. Ми підійшли, замовили дітям. А продавчиня дає нам наше замовлення, потім ще одне додатково й говорить: «Хлопці, «30+», це вам. Дякую вам за ваші жарти. У нас точно таке у сім’ї робиться, коли його мамка приїздить». Нам сподобалось, відмінний початок! Ми пішли до шашликів зі сподіваннями, що схема й там спрацює (Сміється). Але ні, там мене вже не впізнали» (Сміється).
 

«Насправді гумор – це дуже серйозно»

 

«Я дуже люблю свою роботу, кайфую від віддачі, коли жарт заходить, коли є емоції. Специфіка у тому, що завжди треба шукати щось нове. Причому треба шукати у щоденному житті, треба бути спостережливим, більше занурюватись у тему, адаптуючи її до подачі. Іноді жарт сам «стелеться», а іноді його складно знайти. Особливо,якщо хочеш зробити краще, ніж було. Тому є багато процесів, над якими треба працювати. Насправді гумор – це дуже серйозно».


«У мене є чітке правило: на роботі алкоголь я не вживаю ніколи, навіть із найкращими друзями. Це табу. Я знаю багатьох талановитих хлопців, які, на жаль, пішли з цієї сфери саме через алкоголь».

«Коли ти любиш свою роботу – а я її дуже люблю, ти хочеш робити її краще. Фішка проста! І якщо ти починаєш думати про те, як зробити краще, уходить багато часу. А це означає, що менше часу ти витратиш на себе, на сім’ю. Іноді мої вечори проходять так, що я у своїй кімнаті готуюсь до виступів. Так може бути впродовж тижня, щоб у вихідний я нормально міг відпрацювати».
 

«Чого гріха таїти: для багатьох з нас виступити у вищій лізі і «попасти у тєлєк» – заповітна мрія. Вадік Новицький дуже часто любить повторювати, що наша мрія здійснилась. Але коли ми відіграли сезон, то зрозуміли, як то насправді важко. Ми у роз’їздах, не живемо вдома. У студентських команд все ж таки інший ступінь відповідальності, ніж у нас. У нас же дзвінки: «Коли ти будеш? Ти виніс сміття? У нас немає води». Умовно кажучи, «битовуха». І ми не припиняємо дякувати нашим дружинам за розуміння! За те, що вони дають нам можливість реалізувати себе після «тридцяточки», що допомагають робити ті речі, які ми не встигли зробити раніше. А після тридцяти вже дуже важко вириватись з зони комфорту: розумієш, що є сім’я, дитина, усталений щоденний маршрут, план на рік, місяць. А тут з’являється «Ліга сміху», і ти маєш себе повністю переформатувати, приділяти менше часу проекту під назвою «Сім’я». Ще тури! Ми й не думали, що будемо їздити у тури, виступати у кайф, отримувати задоволення. А наші дружини будуть це приймати й говорити: «Давайте, вам же це подобається».


«Зараз дуже багато роботи – ми пройшли у новий сезон. Треба готувати матеріал, щось думати, створювати номери, підшукувати різні варіанти. Мабуть, треба на базар сходити – пошукати натхнення».
 

«Житомир зовсім не сірий. Це стереотип!»


«Наші дружини «в темі» – вони ходили на заходи, майже всі самі грали у КВН. Складно сказати, що у шлюбі найважливіше – все головне, у сукупності. Важливо, щоб було відчуття щастя, спокій у душі. Завжди треба розмовляти, висловлювати власну точку зору, розуміти, що кожний по-своєму правий. Десь чув твердження, що людина з віком втрачає почуття гнучкості, здатності до компромісу. Тому складно переконувати людину, коли вона стає старшою, коли світогляд фіксується на чомусь конкретному. Мені здається, що запорука щасливого життя – у гнучкості, у вмінні розуміти й сприймати те, що робить інша людина».
 

«Ми брали участь у створенні ролику до Дня міста. Автор ідеї – Дмитро Косіщев. Вона проста, але в Житомирі виглядала дуже прикольно. Мова йшла про заводи, фабрики або стартапи, які для пересічних житомирян видаються незвичними. Ми знімали «Євроголд», де роблять дошки для серфінгу та продаються «за океан» – Америка, Австралія. Ми знімали про яхти, які теж роблять в Житомирі. І це чиста правда! Яхти морські, не для Тетерева ж, може десь для Монако (Сміється). Житомир зовсім не сірий. Це стереотип!».




«Мені дуже подобається вислів вокаліста групи «Aerosmith» Стівена Тайлора, який стверджував, що коли ти скромний, завжди даєш можливість іншим людям бачити тебе новим. Я б від себе додав, що «зіркове» мерехтіння дуже швидкоплинне, а тому краще залишатись простим і скромним. Те, що ми робимо, не претендує на «зірковість». Це швидше вдала реалізація можливості займатись улюбленою справою, творчістю. Завжди хотілось, щоб це хтось побачив, визнав. І мабуть, «Ліга сміху» – втілення саме таких речей».
 

«Мене дивує, коли зі мною хтось хоче сфотографуватись. Звичайно, це дуже приємно, але завжди шуткую: «Ні, я просто схожий на того хлопця». До речі, у команді я не центральний актор, у мене трохи інше амплуа – «роздаткове». Але якщо пізнають, це приємно».


«Не знаю, як би склалося моє життя без КВН, треба згадувати часи, коли я тільки починав. Якби у вчителів була гарна платня, швидше за все я міг би стати вчителем української мови та літератури. Мені після практики в «Артеці» прийшло направлення в одну з кримських шкіл. До речі, вона була на той час дуже прогресивна, з ультрасучасним обладнанням. Направлення прийшло на університет, і при врученні диплому ректор сказав: «А один сокіл від нас відлітає». (Сміється) Оскільки я навчався «на бюджеті», мав відпрацювати декілька років. Пропрацював там деякий час, а потім зателефонував Вадим. От якби він мене колись не покликав із собою, я б працював у школі».

«У студентські роки я підробляв барменом, але точно знав, що це не мій «флагманський» стиль. Потім декілька свят провів у друзів, мені сподобалось. Важливо, щоб людям, яким ти довіряєш, теж сподобалось і вони сказали: «Чувак, у тебе це класно виходить». З часом я почав ставитись до проведення святкових заходів професійно. Причому переломним був 2009, коли керівниця ресторану «Анна» Ольга Станіславівна в мене повірила. Я можу їй подякувати, бо вона дала мені майданчик, дозволила працювати, а я отримав можливість заробляти гроші. При цьому рекомендувала гоять і говорила: «Хлопчик хороший». Це дало можливість повірити в себе і хобі переросло в улюблену роботу».



«Фастів – ковбойське місто. Тому батьки раділи, що я поїхав з міста й почав працювати. Вони позитивно поставились до мого рішення не повертатись, розуміли, що у мене в оточенні цікаві люди. Я познайомився з Наташею (прим. ред. – тепер це дружина), з’явився КВН, й батьки побачили, що у мене все добре. Хоч класичну фразу «КВН тебе не нагодує» я також від них чув».

«Я не знаю, чи готовий я зараз займатись з молоддю, передавати якійсь досвід. Напевно, людина, котра цим займатиметься, має бути певною, що вже всього досягла професійно. Це не про мене: мені ще є куди зростати і чому навчатись. Можливо, це просто страх відповідальності, не знаю. Принаймні поки що я про це не думав».
 

«Якби у кіно покликали, пішов би. Фішка у досвіді: будь-який досвід – крутий. Головне, щоб він був усвідомленим і зрозумілим. Якщо під час знімання ти отримуєш знання, які допомагатимуть надалі, – ок. Ми часто знімаємо невеличкі відео про наш колектив, й під час знімання пригадуємо різні історії, які відбувались на майданчиках, епізоди з «Ліги сміху», те, як інші люди працюють, як правильно розподіляють ролі, як організовують роботу. Маючи досвід, значно легше втілювати заплановане. Тому у кіно я б знімався»


«Яким буду через п’ять років? Без «животика» (Сміється) Вже почав ходити у спортзал і навіть бачу, який стрункий вигляд скоро матиму. Ще я бачу себе із закінченим ремонтом. І з якимось стартапом. Я думаю, що організую щось таке, що буде функціонувати без моєї безпосередньої участі. Мені здається, це мрія будь-якої людини».

«Можливо це банально, але коли все заходить у глухий кут або багато чого навалюється, ми з дружиною просто збираємось та їдемо у ресторан, щоб смачно поїсти. Важливо, щоб смачно. Ми годинку спілкуємось, вечеряємо, і я розумію, що все добре, все окей. Якихось незвичайних речей, типу медитацій або усамітнення для зняття стресу, я не роблю – все банально. Якби можна було ще сказати, що стресу немає… Бо він стає настільки звичним, що ти навіть не відчуваєш де стрес, а де – ні».
 

«Головне – позитивне сприйняття світу»




«Головне – позитивне сприйняття світу. Дуже близька зараз тема про зміну парадигм і просто про важливість позитивного мислення. Важливе розуміння того, що у порівняльному ряду у тебе все «офігенно». Якщо ти відчуваєш, що у тебе проблеми, треба просто згадати інші приклади, які, на жаль, існують, і тоді все повертається на свої місця».

«Я з Фастова, але Житомир я люблю більше. Досить швидко зрозумів, наскільки мені тут комфортно, скількох людей я знаю. І тепер навіть не уявляю, як би жив у маленькому Фастові».



Текст: Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька
Коментарів: 0
avatar

Новини Житомира: