Проєкту "УКРОПський борщик по-житомирськи" виповнюється 9 років. Він досі актуальний в замовленнях для наших військових на передову.
Про історію зародження виробництва сухих борщів розповіла ініціаторка проєкту Юлія Маєвська.
"У 2014, коли і розпочалася війна проти існування нашої нації, я була досить рішуче налаштована на боротьбу проти ворога, який століттями намагається перекрити наше дихання. У той час найбільшим бажанням було — взяти в руки зброю і стати пліч-о-пліч із добровольцями-захисниками (з мене вийшла б чудова снайперка, адже тир був постійним місцем, куди я щодня бігала після школи, економлячи гроші на обідах). Єдине, що мене стримало — маленька донька, якій не було і року на момент початку війни. Постійні думки про те, чим я можу бути корисна у протистоянні з'їдали мене. Я розуміла, є 2 варіанти, або я на передовій, або маю щось робити у тилу. Тільки що? І ось, я побачила у новинах про виготовлення сухих борщів у одному із міст нашої країни. У той вечір, розмовляючи з братом Юрою на балконі, я поділилася про захват від українців, що вигадали, як передавати військовим частинку домашньої страви, наповненої любов'ю. У відповідь почула: "То що ти просто говориш, давай роби, а ми підтримаємо". Вже наступного дня я закупила овочів, завантажила дитячий візок із 1,5 річною донею та поїхала у інший кінець міста до іншого брата - Руслана, який мав сушарку. А його дружина згодилася допомагати", - розповідає Юлія.
Фото: Facebook Юлія Маєвська
Розпочався процес — із 1 сушарки в однокімнатній квартирі...
"Наскільки ж великим стало розчарування від усушки овочей.... Потрібно було виправляти ситуацію. Наступного дня на маленькій кухні було вже 3 сушарки, які безперервно працювали упродовж тижня. Ми зі Світланою нафасували перші 4 пакети боршику по 5 літрів. Навіть не уявляли, які вони на смак. Тому, залишили свої контакти на етикетках із проханням про зворотній зв'язок). Скільки ж емоцій ми почули від захисників! Це був найважливіший поштовх для подальшої роботи".
Процес почав рухатись дуже швидко — Юлія щодня їздила з донею, Світлана цілодобово слідкувала за процесом сушіння. У той момент була задіяна уся родина волонтерки, тому початкову назву борщик мав "УКРОПський борщик від Маєвських".
Фото: Facebook Юлія Маєвська
"Про нашу страву почали говорити у місті, з'явилися бажаючі долучитися до сушіння. Виробництво запрацювало на повну! Кілька точок по усьому Житомиру, куди ми завозили свіжі овочі (не маючи авто нас виручав дитячий візок), а потім збирали висушені. Залучивши близько 10-ка помічників борщик "від Маєвських" перетворився на "по Житомирськи". Багато людей з'являлися, а потім зникали. Процес не такий вже і легкий та потребує чимало часу та сил", - ділиться спогадами волонтерка.
У 2018 році проєкт було зупинено, адже потреби у виготовлені борщиків не було.
"У найстрашніших думках я не уявляла, що ця потреба з'явиться знову. 2022 року, ще весною, я розуміла, що зі збором врожаю нам потрібно буде відновлюватись. А влітку почала отримувати дзвінки вже від друзів-військових та волонтерів із проханням підготовки борщів, адже попереду була холодна осінь та вкрай затяжна зима....", - згадує Юлія.
У жовтні минулого року, відродився "УКРОПський борщик Домашній по-Житомирськи"
Зараз команда налічує кілька десятків волонтерів, які безвідмовно допомагають, вже і не тільки житомирців, зараз найактивніші волонтери у Левкові).
"По мірі можливості намагаюсь розвантажувати кожного по черзі, щоб ця справа не стала примусом, а залишалась у задоволення. Єдина людина, яка постійно у процесі - моя мама, яка і сушить і вирішує питання, коли я не "витягую". Скільки людей долучилося за усі роки виготовлення, підразувати нереально. Боюсь когось забути, якщо чесно) Адже вдячна абсолютно кожному, хто відгукувався на прохання про допомогу", - дякує волонтерка.
Починаючи із 2014 року вдалося відправити близько 200 000 літрів борщику, ця цифра може бути і більшою, адже в точному підрахунку команда волонтерів вже збилась з ліку.
Фото: Facebook Юлія Маєвська