Напередодні Журнал Житомира поспілкувався з херсонцем Микитою, який з мамою та молодшим братом тимчасово проживає в Житомирі. Тут йому пощастило знайти роботу до душі та завести гарні знайомства.
Історія почалась із зустрічі Микити з власниками затишного сімейного закладу Hygge Home, що повинен був відкритися в березні 2022 року. Проте, війна внесла свої корективи та дещо змістила втілення цих планів. Отож, після вторгнення росіян на територію України, в кафе створили центр гуманітарної допомоги, який працював адресно.
«Тоді на базі цього закладу в плані ресторанного бізнесу нічого не відбувалось. Це просто було приміщення, куди люди приїжджали, ділились контактами та отримували якусь допомогу», — розповідає один із власників закладу Дмитро.
В травні гостра фаза бойових дій на Півночі спала і у людей зʼявився запит на відвідування закладів харчування. Люди, що приїздили отримати волонтерську допомогу, казали, що було б чудово отримувати гуманітарку, випиваючи чашку кави. Через деякий час заклад почав продавати ароматний напій, а на вітрині зʼявилась випічка та десерти.
Як Микита допоміг відкрити новий заклад в Житомирі
Справжній розвиток закладу почався після зустрічі власників із Микитою з Херсону. Склалось так, що друг Дмитра відвіз свою родину за кордон, отож в нього лишилась вільна квартира. Згодом до неї заселились Микита, його мама та брат, які виїхали з окупованого Херсону. Дмитро з партнером Артемом зібрали декілька коробок гуманітарної допомоги та поїхали до квартири, де проживав Микита з родиною.
«Звичайно, цей мужчина вийшов вниз, що підняти наші коробки, і відбулось знайомство. В процесі розмові виявилось, що Микита декілька років працював у сфері громадського харчування, він бариста», — розповідає Дмитро.
На той момент в ресторані не було персоналу, а партнери не дуже добре розуміли як повинен розвиватись бізнес, з чого починати, оскільки у них абсолютно не було досвіду в цій справі. Отож, просто під підʼїздом Микиту запросили на роботу. Хлопець допоміг скласти хороше меню кави та холодних напоїв.
«Це один із прикладів того, що в темні часи знаходяться світлі плями», — каже Дмитро.
Тато Микити наразі знаходиться на фронті. Це стало одним із головних поштовхів для організації акцій на підтримку ЗСУ, зокрема батальйону Микитиного тата. До прикладу, в День захисників України прибуток від бару заклад перерахував йому.
«Восени ми відчули, що декілька тисяч гривень можемо переводити на ЗСУ. В нас було вже кілька акцій. Ми виготовляли новий продукт і робили «тиждень для ЗСУ». Кошти, виручені за продаж цих продуктів, всі переводились на допомогу армії», — розповідає Дмитро.
Навіть коли дівчата, які слідкують за фігурою, дізнавались, що виручка від продажу певного десерту чи випічки йшла на ЗСУ, вони брали по декілька порцій одразу.
Перебування в окупації: розстріли цивільних, життя в підвалі, протести херсонців
Микита студент. До повномасштабного вторгнення він навчався в Києві. З 14 років працював у сфері обслуговування: офіціантом, баристою, кальянщиком тощо.
На момент повномасштабного вторгнення хлопець проживав зовсім недалеко від Антонівського мосту. Він постійно чув вибухи. Батько Микити допомагав переправляти поранених військових. До повномасштабного вторгнення він був цивільним, навіть в армії не служив, проте після російського вторгнення вступив до лав ЗСУ, ставши на оборону своєї країни.
«Тоді постійно над головою літали літаки і все інше. Вже на другий день війни ми перебрались жити до підвалу. Десь тиждень ми прожили в підвалі, я вибігав тільки в магазин. Старався дуже швидко, бо були постійні обстріли. Я памʼятаю навіть як вийшов до магазину і прямо біля будинку розірвався снаряд . Там були і машини, і кров, і мʼясо….», — розповідає Микита про жахливі подробиці війни.
Вже з перших днів в Херсоні почався дефіцит продуктів. Микита швидко забігав до магазину і брав, що було. Виїжджати з міста було дуже ризиковано, оскільки автомобілі стояли у величезних чергах під постійними обстрілами днями. Під час перебування у підвалі люди роздумували, що буде далі, оскільки взагалі не розуміли, що в головах загарбників. Вони чули і читали новини про те, що було в Ірпені, Бучі та інших містах, і боялися.
«Я памʼятаю як два хлопці просто йшли по вулиці, їх взяли і просто розстріляли. В перші дні війни зібралось 33 молодих хлопця, побудували барикади і вийшли з коктейлями Молотова. Підʼїхав БТР і…навіть зібрати нічого не можна було. Просто скинули в яму все, що від них залишилось і все», — ділиться Микита.
Херсонці виходили на мітинги, демонструючи своє невдоволення наявністю озброєних росіян на території їх міста. Тоді російські військові стріляли по мирних людях, пускали сльозогінний газ, забирали їх у невідомому напрямку, били.
Виїзд з окупованого Херсону. Нове життя в Житомирі
Микита тиснув на батьків, підштовхуючи їх покинути місто. Більше місяця родина пробула в окупації, після чого їй вдалось виїхати.
«Ми проїхали вісім блокпостів. Самий прекрасний момент був, коли ми виїхали з Херсону і я побачив наших військових. В мене просто сльози навертались, це було прекрасно бачити», — розповідає Микита.
Родина розглядала декілька міст для тимчасового перебування, проте знайомі зробили пропозицію проживати у їх квартирі в Житомирі. Місто хлопцеві сподобалось. Йому не було складно адаптуватись, адже майже одразу він влаштувався на роботу, яка йому підходить, познайомився з гарною дівчиною. Незвичною перший час була лише відсутність постійних вибухів.
Микита каже, що дуже неприємно чути від деяких людей, що херсонці проросійськи налаштовані. Всі бачили, як мешканці Херсону виходили на протести, як вони раділи деокупації та приходу українських військових до міста. Він сподівається на скорішу деокупацію всієї країни, повернення військових додому.
«Ми обовʼязково відкриємо філію в Херсоні і будемо продавати кавунові круасани», — каже Дмитро.
