Житомирські волонтери активно підтримують захисників. Олена Козак, викладачка ДНЗ «Житомирське вище професійне технологічне училище» та засновниця громадської організації «Житомирські козачки», розповіла Журналу Житомира як її команда готує страви для військових. Допомагати воїнам вона почали ще у березні 2022 року.
Від домашньої кухні до громадської організації
«Ми спільно із закладом почали допомагати військовослужбовцям з березня 2022 року. Потім так сталося, що заклад працював на загальні потреби, а я почала працювати окремо. Спочатку працювала самостійно, а потім до мене приєдналася моя хороша знайома Лариса Сіліна. Ми працювали на своїх домашніх кухнях, виробляли тушонки, готові страви на шпиталі для хлопців. Тобто все, що можна передати хлопцям в шпиталі. Робили тушкованки, всі види страв вакуумувані. Далі ця справа почала розростатися і ми створили громадську організацію “Житомирські козачки”», — розповідає Олена.
ФОТО: Олена Козак, Журнал Житомира
До повномасштабного вторгнення жінка займалася виготовленням домашніх страв на продаж, зокрема напівфабрикатів і тушкованки. Під час війни згодилися її навички та запаси продуктів.
«До війни під час декретної відпустки я займалася виготовленням домашніх страв на продаж. Коли почалася повномасштабна війна — у перші дні всі були знервовані та панікували, не знали, куди бігти. У мене було виробництво тушкованок. У перші дні нічого не можна було зібрати чи знайти, але в нас були запаси м'яса, банок та тушкованки. Я вмію це робити, я можу це робити, і я почала відгукуватися на всі поклики волонтерів, хто чого потребував — ми відправляли, ми надавали. Наші морозильні камери швидко спустошилися, оскільки м'ясо не мало лежати, його потрібно було використовувати. Спочатку допомагали волонтерам, а потім почали отримувати запити від військових», — пригадує волонтерка.
Освітяни та студенти долучились до волонтерської ініціативи
З березня 2023 року з дозволу та підтримки в.о. директора Юлії Гнатюк волонтери почали працювати на базі навчального закладу, де до них приєдналися викладачі та учні.
«Місця на кухні ставало все менше, а загальних потреб все більше, тому ми з дозволу нашої директорки Юлії Юріївни почали працювати на базі нашого навчального закладу. До нас почали приєднуватися наші колеги: Ірина Дубовенко, Юлія Богатко, Любов Гарбузюк, які є постійною основою нашої команди, а також здобувачі освіти, діти, які тут навчаються. Нас мотивує бажання Перемоги, бажання того, щоб швидше настав мир», — каже волонтерка Олена Козак.
«У кожного з нас є діти, у кожного є родини. У мене росте два сини, і ми працюємо з групою підлітків від 15 до 19 років. Розуміємо, що наступними можуть бути вони. Дуже багато полеглих героїв з нашого навчального закладу, саме наших випускників. Коли ти працюєш з цими людьми, коли ти їх навчаєш, коли це твої діти, і ти розумієш, що вони віддали життя за нас, зупинитися не можна. Це, навпаки, спонукає згуртуватися. Ми не хочемо, щоб наступне покоління завершувало цю війну. Війна триває вже дуже довго. Діти, які писали в 2014 році листівки захисникам, зараз самі захищають нашу землю. Тому ми маємо це припинити і будемо робити все, що можемо. Недосипанні ночі, запахи м'яса в квартирі, хронічні кашлі, зірвані спини, інсульти – все це ми вже пройшли. Але ми працюємо далі і не зупиняємося», — розповідає Олена.
ФОТО: робота на кухні, Журнал Житомира
Винахідливі волонтери: виготовлення джерок і бутербродного сала
Використовуючи свій досвід роботи з м'ясом, волонтерка почала виробляти джерки — сухе м'ясо, яке довго зберігається та є зручним перекусом для військових на передовій.
«Ми почали виготовляти джерки — сушене м'ясо. Я також до війни ще працювала з м'ясом та знала технологію приготування, тому ми почали виробляти його. Процес був не такий популярний, тому що це все було незнайоме для людей. Я робила його сама на кухні, потім почали підключатися ті люди, які знають, які почали надавати нам сушки. Ми почали навчати всьому. Джерки можуть зберігатися 2-3 тижні або навіть місяць. Коли хлопці йдуть на виходи, то беруть їх з собою. Це такий перекус, який врятовує життя», — говорить Олена.
Щотижня вони відправляють до 30-40 кілограмів сухого м'яса, що в сирому вигляді становить приблизно 150-170 кілограмів. За місяць обсяг сухого м'яса може сягати від 50 до 100 кілограмів, а за весь час їхньої діяльності волонтери передали понад двох тонн сухого м'яса.
ФОТО: сушене м'ясо, Журнал Житомира
Олена каже, що знайшли постачальника м'яса, який співпрацює з ними за найнижчою ціною в місті — 124 грн за кілограм. Також він доставляє їм м'ясо в будь-яке зручне місце, що полегшує процес заготівлі та дозволяє оперативно реагувати на потреби військових.
Процес заготівлі м'яса є довготривалим та вимагає значних зусиль та фінансових вкладень, включаючи закупівлю маринаду, спецій, соєвого соусу та інших інгредієнтів, які покриваються за рахунок донатів небайдужих людей. Для відправлення м'яса в прифронтову зону волонтери користуються послугами гуманітарної доставки пошти, що дозволяє надсилати м'ясо безкоштовно.
«М’ясо має бути нежирне — це основна вимога, тому що воно не буде просушуватися. Ми закуповуємо великими партіями, миємо, нарізаємо. Обробляємо нітритною сіллю та підібраними спеціями, що й забезпечує тривале зберігання. Нітритна сіль дає можливість консервувати м'ясо. І потім при температурі 60-70 градусів протягом 7-10 годин йде сам процес сушки. Після цього м’ясо знімаємо з сушок й обов’язково його вакуумуємо, фасуємо порційно, пакетики по 150, 200 чи 300 грамів, залежно від того, куди ми направляємо, на який підрозділ. І надсилаємо Новою поштою. Якщо їде автівка з міста, то це взагалі супер. Ми сьогодні зробили, хлопці подзвонили, сказали, що їдуть, ми загрузили на автівку і так передаємо», — описує процес волонтерка.
ФОТО: сушене вакуумоване м’ясо, Журнал Житомира
Здобувачі освіти активно долучаються до волонтерської діяльності, підтримуючи українських військових. Вони приходять допомагати після занять, присвячуючи свій вільний час і сили благодійній справі.
ФОТО: робота на кухні, Журнал Житомира
«Ми готуємо джерки для військових, це як благодійна допомога. Цілком подобається. Приходжу один або два рази на тиждень — по можливості. Працюємо після занять, після пар. Приходимо ввечері. Ми допомагаємо, так само хочемо долучитися», — каже Крістіна Гуменна.
Для деяких з них це не лише спосіб підтримати ЗСУ, але й вшанувати своїх близьких, які перебувають на фронті або віддали життя за Україну.
«У мене тато теж був військовий, але зараз він загиблий. Брат також військовий. У мене майже вся сім'я військових. І чим можу, тим і допомагаю», — відповіла Катерина Ганюк.
ФОТО: Катерина Ганюк, Журнал Житомира
«Це діти, які постійно йдуть і допомагають. Заради перемоги, заради рідних, які у них знаходяться там. Допомагаємо, тому що ми всі разом, Україна єдина», — підсумовує Богатко Юлія, майстер виробничого навчання групи КБ-23.
ФОТО: Юлія Богатко, Журнал Житомира
На прохання військових, волонтери почали виготовляти вакуумовані бутерброди з хлібом, салом і м'ясом. Таке рішення дозволяє зберегти продукт свіжим протягом тривалого часу, що особливо важливо для захисників на передовій. Крім того, волонтери також виготовляють сухі борщі та супи, які легко приготувати в польових умовах.
«Влітку минулого року в нас був великий запит. Хлопці на Авдіївському напрямку попросили хліба, звичайного хліба. Нам потрібно було знайти спосіб, як передати хліб так, щоб він не цвів, не псувався. Ми почали вакуумувати його з салом та м'ясом, роблячи бутерброди. Потім перевірили — вони тиждень лежали на підвіконні під спекою, і залишилися в порядку. Тож тепер ми також виготовляємо вакуумовані бутерброди, ми ще його називаємо бутербродне сало. У нас є люди, які працюють над виготовленням сухих борщів та супів, які потрібно засипати, просто проварити й все», — каже Олена Козак.
Потреби захисників: страви, обладнання та техніка
Вони виготовляють не тільки м’ясо, а й енергетичні батончики, сухі борщі та інші страви, а також передають корисні речі та збирають кошти на необхідне обладнання й автівки.
«Ми допомагаємо нашим хлопцям та дослухаємося до їхніх потреб. Якщо раніше нашим основним профілем було приготування тушкованок, то зараз хлопці їх не просять, і ми їх не робимо. Але якщо є запит, ми знову беремося за тушкованки. Також виготовляємо енергетичні набори – енергетичні жменьки з різними горіхами, медовими та горіховими сумішами, пастами. Збираємо кошти на сухі душі, серветки, тепловізори, автівки. Наразі у нас збір на автівки та прилади нічного бачення. Ми працюємо й намагаємося допомагати всім, чим тільки можемо. Якщо ми надсилаємо посилку, то ми не кладемо тільки м’ясо, ми намагаємось покласти якісь смаколики, засоби, спрей від комарів, сушкарі, мазі від опіків, поживні мазі, які заживляють рани. Хлопці просять і ми передаємо ті речі, які дійсно потрібні», — зазначає Олена.
Олена завжди в курсі потреб військових, адже її чоловік теж на передовій – боронить Україну з 24 лютого 2022 року. За її словами, військові раціонально використовують ресурси, і коли просять допомоги, це завжди нагальна потреба.
«Для початку я чую те, що говорить він і його хлопці. Я більше знаю таких подробиць, що потребують саме там, тому я слухаю. Наприклад, у мене чоловік вчора повернувся з завдання, 2-3 дні, і наступний вихід — запитую, чи потрібно їм щось пересилати, наприклад, м'ясо. Він каже: “Ти знаєш, що в нас ще є, в нас була більш-менш спокійна обстановка була цього разу, ми не витрачаємо”. Тобто хлопці навіть не витрачають, вони знають, що їм може треба буде зненацька піти, вони економлять. Хлопці дуже раціонально навчились усе використовувати. Ми знаємо, що якщо вони просять, то це вже їм треба. Буває, що на місяць два рази вони просять, а буває два місяці вони мовчать і ми вже хвилюємося, може, не дай Боже, щось сталося. Зв'язок ми підтримуємо, спілкуємося, по можливості періодично запитуємо, чи все добре», — ділиться вона.
ФОТО: команда волонтерів, Журнал Житомира
Збір коштів та донати для ЗСУ
Волонтери збирають кошти через соціальні мережі.
«У нас є сторінка у фейсбуці «Житомирські козачки», моя особиста сторінка, сторінка волонтера, що зі мною співпрацює. І коли в нас є запити від військових, ми оголошуємо збори, кошти з яких йдуть на закупівлю м’яса. Періодично час від часу колеги, коли отримують заробітну плату, донатять. Здебільшого донатять друзі, знайомі з мереж інтернету. Тобто ті люди, які небайдужі, ті люди, які нам довіряють, вони надсилають кошти», — зазначає Олена Козак.
Військові також активно підтримують волонтерські збори, розуміючи важливість допомоги.
«Мені це подобається найбільше. Коли є грандіозний збір, найперші, хто донатить, це ЗСУ. Вони підтримують, вони солідарні одне з одним. Вони не можуть закрити всіх своїх потреб, але вони по можливості допомагають іншим, тому що, можливо, наступними будуть саме вони. І вони розуміють, що це потрібно, і вони допомагають найбільше», — каже волонтерка.
Волонтери часто отримують вдячні відгуки від військових. Захисники часто розповідають про труднощі, з якими стикаються під час довготривалих завдань.
ФОТО: Лариса Сіліна на фейсбук-сторінці Олени Козак
Фідбек від захисників та звіти про діяльність
«Хлопці пишуть, що «бомбезно запаковано, це врятувало наше життя». Є такі, які нам кажуть: «живу в окопі і їм твоє бутербродне сало, це щось неймовірне». Хлопці розповідали про те, як не було чого їсти, не було чого пити і цей пакетик м'яса вони ділили на трьох. Хлопці йдуть на виходи на 3-4 дні, а залишаються на довший термін, бо не завжди їх можуть забрати, не завжди можуть вийти вони. Розповідали, як одну пачку «Мівіни» їли на трьох. Це ще добре, коли тобі є чим її запарити. Зараз ми більш працюємо для снайперів, які йдуть на 1-2 тижні. Вони увесь час лежать і не мають можливості навіть у туалет сходити, немає можливості навіть закип’ятити того чаю чи щось. Ми передаємо їм енергетичні набори, які є поживними та які вони можуть брати з собою», — повідомляє Олена.
ФОТО: з подяками за допомогу ЗСУ, надані Оленою Козак
Волонтери дбають про прозорість своєї діяльності, регулярно публікуючи звіти про зібрані кошти та отриману допомогу.
«Ми обов'язково публікуємо збори, звіти, які надходять. Якщо у хлопців є можливість надіслати звіт, то вони надсилають. Ми обов'язково все публікуємо. Щоб люди бачили, що ми працюємо прозоро, чесно. І щоб рівень довіри хоча б до нас не падав, тому що з цим зараз дуже складно. Ми дякуємо в постах. Є пости-подяки, є пости-потреби, є пости-звіти. Все є. Це наша робота. Часом таке буває, що не хочеться писати, буває, що забуваєш за них. Але це частина нашої роботи», — пояснює жінка.
ФОТО: порційне сало у вакуумному пакуванні, зі сторінки Олени Козак
ФОТО: на фейсбук-сторінці Олени Козак
Спільні зусилля заради Перемоги
«Житомирські козачки» активно співпрацюють з іншими благодійниками, допомагаючи й іншим волонтерським організаціям.
«Якщо ми можемо між собою з волонтерами порозумітися і знайти ті речі між собою, то ми вже знайдемо. Якщо, наприклад, хлопцям потрібно м'ясо, а волонтерка, до якої вони звернулися, шиє футболки, вона його в мене візьме. Якщо мені потрібні футболки, я у неї візьму. І так ми обмінюємося. У нас є група волонтерів, місце, з яким ми гарно співпрацюємо і йдемо на допомогу. Якщо в нас є вільні кошти, а хтось збирає на автівку, і я знаю, що зараз великих запитів по м'ясу немає, то я з дозволу донатчиків, перераховую з нашої загальної карти на автівку, на тепловізор чи на дрон. Ми підтримуємо одне одного», — каже Олена Козак.
Олена розповідає, що підтримка військових з боку суспільства змінилася — люди зараз втомлені, збори закриваються довго. Знизився і рівень довіри до волонтерів.
«Суспільство змінилося. Це відчувається навіть в тому, як ми збираємо ці кошти. “Так вони ж отримують заробітну плату, чому ми маємо? А чому саме м'ясо, вони що не можуть собі його придбати? Ми їх туди не посилали”. Змінилась і думка про волонтерів — рівень довіри знизився. Люди стомлені, але якщо ми всі стомимося й не будемо допомагати, то й перемоги не буде. Стало набагато тяжче працювати, тому що раніше, як ми закривали якісь великі-великі збори, це був тиждень чи два тижні, а зараз може бути місяць. Проте ми не маємо права зупинятися. Наразі майже у кожної людини в оточенні є волонтер. Коли я пишу ці пости, я ніколи не прошу донатити особисто нам. Я закликаю допомагати тому волонтеру, якому ви довіряєте, не потрібно розпилятися на всіх. Хлопці потребують допомоги. Довіряєте — донатьте. Також підтримувати один одного потрібно не тільки матеріально, але й морально. Зараз складний час, і важливо залишатися добрими та проявляти співчуття. Це не час для конфліктів та сварок. Нам потрібно бути добрішими одне до одного», — закликає волонтерка.