У Паралімпіаді - 2024 у Парижі команда України з волейболу сидячи посіла 7 місце. У складі збірної — учасник бойових дій житомирянин Євгеній Корінець.
Кореспондентам Суспільного Євгеній розповів про свій шлях на війні, реабілітацію та участь у Паризькій Паралімпіаді - 2024.
Чоловік поділився, що спільного та відмінного між звичайною грою та коли це паралімпійські змагання.
"Все по-іншому. Швидкості інші. Пересування тільки на руках. Для мене це була проблема. Тому що в голові ти ще пересуваєшся ногами, бо волейбол і здається все те саме. А тут треба все руками. Тут краще сказати, що є спільного у грі — одне слово "волейбол", все", — розповів Євгеній.
Двадцятисемирічний Євгеній до війни грав у волейбол на обласному рівні за команду Черняхівського району. Чоловік розказав, що займатися цим видом спорту почав у восьмому класі.
"Чому я пішов на волейбол? Тому що всі ходили на футбол. Ну от всі на футбол. Всі футболісти, а я щось не хотів, як усі. І був варіант волейболу. Я в школі, здається, ще вчився, а вже грав у першій лізі", — сказав Євгеній.
22 лютого 2024 року Євгеній вступив до лав ЗСУ. Спочатку служив у роті охорони. Потім — парамедиком у 30-й окремій механізованій бригаді, яка воювала на Бахмутському напрямку.
"Та 23 березня 2023 року поряд з окопом прилетіла міна. Уламками потрапила вище коліна і зачепила лікоть. Далі повна ампутація. У мене ноги взагалі немає. Я коли дізнався, що немає ноги, перша думка була: добре, що хоч ліва, а не права. Бо машина на автоматі і легше все ж таки, з правою ногою. Тобто не було жаху. Але я пройшов ці етапи психологічні: усвідомлення, несприйняття, сприйняття. Вони у мене були майже по днях: день щось не подобається, потім все нормально", — поділився ветеран.
Євгеній за освітою фізіотерапевт, тому, за його словами, розумів, щоб скоріше відновитися — потрібно займатися фізичними вправами.
"Я вже коли потрапив у Київ, після Дніпровської клінічної лікарні імені Мечнікова, я в першу ж ніч просив вставати. Я вже хотів відновлюватися. У мене було бажання спочатку хоча б сісти у коляску, щоб їздити. Я не міг лежати на одному місці. Потім вже просився на милиці. І це у мене постійно було, що я хотів: ходити, ходити, ходити. Я вже сам собі і гумою, і еспандерами займався постійно. Я дізнаюся, що таке протезування, як буде у мене протез. У мене не було такого, що життя закінчилося", — розповів чоловік.
Пройшовши курс реабілітації, Євгеній повернувся до занять спортом. Допоміг йому в цьому тренер обласної збірної команди з волейболу сидячи Анатолій Денисовець.
"До мене зателефонував Анатолій Денисовець і, знаючи мою ситуацію, запропонував спробувати волейбол сидячи. Я сказав, що коли приїду з Америки після протезування, тоді розмовлятимемо на цю тему", — сказав Євгеній Корінець.
Тренер обласної збірної команди з волейболу сидячи Анатолій Денисовець розповів, що важливо допомагати ветеранам реабілітуватися.
"Сьогодні хлопці повертаються з війни пораненими і дуже важливо на цей момент допомогти їм реабілітуватися. Знайти ту ниточку, за яку вони можуть зачепитися, щоб продовжити своє повноцінне життя", — сказав тренер.
Євгенія запросили до складу паралімпійської збірної України. У квітні 2024 року він з гравцями збірної з волейболу сидячи виграли міжнародний кваліфікаційний турнір у місті Далі (Китай). За його словами, у матчі за "золото" українці перемогли команду США з рахунком 3:0 та здобули ліцензію на участь у Паралімпіаді-2024 у Франції.
"Коли прапори підіймаються і український гімн грає, то це дуже багато означає. Коли у комуністичному устрою грає український гімн. Це дуже класні емоції були", — поділився Євгеній.
У Паралімпіаді - 2024, яка проходила у Парижі з 28 серпня по 8 вересня команда України з волейболу сидячи посіла 7 місце.
"Ми потрапили у 8 найкращих команд світу. Це було дуже важко. Викладали на всі сто, двісті, триста відсотків. Але не вистачило нам чогось, напевно, досвіду. Як на мене, і мені не вистачило досвіду", — додав Євгеній.
З його слів, спорт компенсує чоловіку адреналін, який він отримував в зоні бойових дій, тому радить ветеранам війни займатися спортом.
"Війна — це як наркотик. На війні ти відчуваєш, що таке життя і що таке смерть. І що між ними волосинка. І оцей адреналін ти захочеш відчути заново. І можна сказати, що у спорті є цей адреналін. Не такий, але він є. І тому, якщо ви бажаєте відчути знову цей адреналін, приходьте у спорт і відновлюйтеся. Треба не щоб ветеран шукав, а треба, щоб ветерана шукали. В цьому проблема суспільства нашого. Та спробуйте пройти ВЛК, МСЕК. Це дуже страшні випробування для ветерана, який пройшов бойові дії, і те пекло на землі нашій. І тому потрібно, щоб суспільство шукало, куди цього ветерана взяти, щоб він себе відчував нормально. А у нас все навпаки: все робить ветеран, щоб суспільство відчувало себе краще", — зазначив Євгеній Корінець.