Не інвалід і не каліка: як не образити захисників, що отримали інвалідність на війні

Війна в Україні, на жаль, триває, і нам доводиться зіштовхуватись з її страшними наслідками. Захисники та захисниці нерідко повертаються додому травмовані. Військові втрачають у боротьбі із запеклим ворогом кінцівки, очі, опиняються у кріслах колісних. Цивільні отримують травми внаслідок ворожих обстрілів. Ми повинні навчитись правильно реагувати на присутність людей з інвалідністю, говорити про інвалідність так, щоб не ранити їх.

Громадська організація Безбарʼєрність розповіла як підібрати правильні слова, що допоможуть уникнути непорозумінь та образ.

Головним принципом правильного формулювання висловлювань про людей з інвалідністю є наступне: спочатку людина, а вже потім ознака (якщо її так необхідно вказати).

Чого не варто казати: чим замінити грубі слова та вирази

• Не кажемо таких слів як «інвалід», «особлива людина», «неповноцінна», «неповносправна» чи (ще гірше) «каліка». Людина з «особливими можливостями» – теж поганий варіант.

Обираємо толерантне «людина з інвалідністю». Або людина з порушенням рухової функції. Як максимум – людина з фізичними / ментальними порушеннями.

• Не варто використовувати словосполучення «інвалідний візок» чи «інвалідне крісло».

«У візок ми складаємо продукти у супермаркеті, а крісло зводить людину до єдиної ознаки – інвалідності», — кажуть в організації Безбарʼєрність.

Коректна форма — крісло колісне.

• «Колясочник» і «візочник» — це жаргонні вирази родом з радянського союзу, які звучать дуже образливо і принизливо.

Правильно говорити: людина, яка користується кріслом колісним або пересувається за допомогою крісла колісного. Вірно казати не «їде», а «йде».

«До всіх цих тонкощів спілкування кожен намагається привчати насамперед рідних. Бо стикаємося постійно: як українці говорили «інваліди», так і продовжують. Неймовірно складно зараз все сприймає соціум, але це питання освіти. Ми такі ж люди, ми такі ж особистості. Дуже жорстокі нині підлітки, в школах часто насміхаються з учнів на кріслах колісних. А вони повинні ходити до звичайних закладів освіти, зі звичайними дітьми, вони нічим не інші. Особливо зараз, адже з війною людей з інвалідністю буде маса. І багато хто вже сидить вдома та не виходить, бо боїться несприйняття, якогось осуду, насмішок», — наголошує представниця ГО Група Активної Реабілітації Анна Павлусь.

Фото: ГО Безбарʼєрність