Олександра Корягіна — професійна тренерка з карате клубу Додзе. Присвятила своє життя навчанню дітей бойовому мистецтву, а з початком повномасштабного вторгнення росіян на територію України активно долучилась зі своєю командою до волонтерської діяльності.
Журнал Житомира поспілкувався з Олександрою та дізнався більше про особливості роботи з дітьми під час війни та волонтерську діяльність.
Початок та розвиток волонтерського руху
«Наша волонтерська діяльність розпочалась від самого початку повномасштабного вторгнення. Вже на другий день ми збирали різне обладнання, одяг, харчі та інші необхідні речі, на які мали запит мої знайомі. Це все ми розвозили по різним точкам», — розповідає Олександра.
Далі запити військових ставали трішки складніші, оскільки вони потребували допомоги не лише в купівлі одягу, але й придбанні технічного оснащення. Команда тренерів Додзе долучалась до зборів коштів на генератори, автомобільні акумулятори та інше необхідне оснащення. Сума перших закупок техніки складала близько 150 тис. грн.
Згодом військові почали звертатись із проханням знайти для них каремати, теплий одяг, шкарпетки тощо. Зі слів Олександри стає зрозумілим, що почавши волонтерську діяльність неможливо зупинитись. До команди постійно надходять нові запити і вони намагаються всі їх задовольнити.
«Запитів насправді дуже багато. Іноді здається, що десь щось призупиняється, але це тільки здається», — наголошує Саша.
Збори коштів волонтерка проводить за допомогою соціальних мереж, розповсюджуючи публікації про нагальні потреби військових чи цивільних, які постраждали внаслідок російської агресії. Олександра каже, що від 24 лютого люди активно долучаються до зборів. Батьки, чиї діти тренуються в клубі Додзе, постійно допомагають.
Допомога сиротам з окупованих територій
Активно долучилась команда Олександри і до допомоги дітям-сиротам, котрі прибули в один із дитячих будинків області з окупованих територій. Вона проводила збір речей, іграшок, солодощів для них, долучаючи мешканців міста.
Наразі тренери Додзе планують влаштувати діткам різдвяне свято.
«Подзвонили запитали яка в них ситуація, чи планують вони влаштовувати дітям свято. Вони сказали, що не будуть. І ми вирішили своїми силами щось організувати. Я написала пост в соціальній мережі, повідомила про збір своїх батьків і за день зібралась сума в два рази більша за потрібну», — розповідає Олександра.
Багато дитячих речей та іграшок передала Ірина Коцюба.
Чи змінилась робота клубу після 24 лютого
З моменту повномасштабного вторгнення тренерський склад Додзе не змінився. Є хлопці, які записались до територіальної оборони, тому поєднують роботу із чергуванням на постах. Президент клубу, Анна Дмитрівна, в певний момент вирішила із сімʼєю виїхати, тому що має маленьких дітей. Проте, після припинення активних бойових дій на Півночі, повернулась до Житомира.
Вирішення різних питань в команді відбувається максимально швидко та організовано. Олександрі достатньо написати у тренерській групі месенджеру про необхідність провести певний збір чи виконати певні роботи, і команда запитує лише коли та де це потрібно виконати.
«Почали долучати до волонтерства своїх друзів, бо всі хотіли чимось займатись. На початку був такий стан, що в воєнкоматі взагалі казали, що вже нема місць. В мене є такі знайомі, які волонтерили разом з нами, то вони потрапили на службу лише наприкінці літа. В них було навчання і лише зараз вони поїдуть на бойові точки. Бажаючих воювати насправді дуже багато. Чесно кажучи я навіть не знала, що таке може бути. Що люди будуть добиватися воювати, а їм будуть казати: «Вибач, місця нема»».
Робота з дітьми має свої особливості. На початку повномасштабного вторгнення Олександра не ризикувала відновлювати тренування. Наразі тренування відновленні, поруч із залом облаштоване надійне укриття, до якого команда спускається під час повітряної тривоги.
За словами тренерки, дітей не доводиться мотивувати, — вони самі із задоволенням приходять на заняття.
«Ми намагаємось на тренуванні створювати живу і веселу атмосферу, щоб діти завжди хотіли приходити тренуватись і це дуже допомагає. Навіть на деякі моменти ми зараз не звертаємо увагу. Якщо раніше все було чітко, дисципліновано, по-серйозному, то зараз ми дали більше емоцій на тренуванні. Це їм дуже допомагає, насправді. Іноді збираємо їх на ігри, щоб вони зайвий раз погрались. Ось Єгор Дмитрович любить з хлопцями раз на тиждень зібратися на футбол, що створює «ульотний» настрій на весь тиждень», — ділиться Саша.
Ставлення іноземців то спортсменів з України
Змагання поновились. На початку весни діти відправляються до Польщі, чого діти чекають з нетерпінням. За словами тренерки, вони дуже відповідально ставляться до тренувань та ретельно готуються до змагань.
«До цього часу ми проводитимо підготовчі тренування. Будемо їздити тренуватись з іншими командами і до нас будуть приїжджати наші друзі. Просто взяти підготуватись в залі і одразу поїхати великим складом неможливо, це не дасть гарний результат. Потрібно дітей поступово підводити до цього», — каже Олександра.
Восени Додзе брав участь у великій кількості змагань і дуже задоволений результатами своїх учнів.
За кордоном на українську команду каратистів реагують дуже позитивно, підтримують і допомагають. Восени команда брала участь у змаганнях в Польщі. Організатори турніру сприяли комфортному поселенню дитячої команди, домовились про якісне харчування, допомогли дістатись до залу.
«Їхали і впродовж дня мені постійно писали, запитуючи коли ми приїдемо, о котрій будемо, чим ми харчуватимемось. Щось постійно пропонували і це, чесно кажучи, було дуже приємно. Загалом такого не буває, рідко хто допомагає, але тут відчувалось, шо вони переживають», — розповідає тренерка.
Під час турніру до команди також постійно підходили представники польських клубів карате, запитувались чи все нормально, чи можуть вони надати будь-яку допомогу, що свідчить про турботу та повагу.
Атмосфера занять карате Додзе. Адаптація до нових умов
Будь-який вид спорту дуже дисциплінує людину, допомагає випрацювати корисні звички.
«Стосовно харчування…Всі ми люди. І солодощі їсти треба. В нас є така традиція з дітьми: ми збираємось часто в залі, вмикаємо на проекторі фільми та замовляємо піцу. Так, це не дуже корисно, але це згуртовує, діти класно проводять час. Коли в дітей День народження, ми також їмо тортики, печиво, цукерки. Ми не можемо не дозволяти цього», — каже Олександра.
Звичайно, коли маленькі каратисти проходять підготовку до змагання, вони повинні відповідно харчуватись. Це допомагає уникнути різних харчових розладів, які особливо загострюються під час стресу, та зберегти свою вагову категорію.
«Вони знають, що ми гарно їмо, гарно виступаємо, а потім вже можна і Макдональдс, і кока-коли спробувати», — додає тренерка.
В період війни тренери Додзе намагаються не обтяжувати дітей надмірною дисципліною. Трішки змінити особливості тренувань вони прийняли рішення ще після ковідного карантину. Після локдауну як тренерам, так і дітям було дещо складно адаптуватись. Команда скучила за тренерами, один за одним, вони обіймали один одного, раділи зустрічі, тому було прийнято рішення знизити рівень дисципліни.
«Перший тиждень вони просто дивились один на одного і просто руками чіпали. Вони такі приліпучки були. Ми трішки змінили свій підхід», — додає Олександра.
За її словами, раніше клуб зосереджувався більше на спортивних досягненнях, а сьогодні акцент створюється на емоційній складовій. Для деяких дітей медаль за відтискання є досягненням і це потрібно підтримувати, адже кожна перемога важлива.
Олександра наголошує, що для каратиста важливим є навіть погляд. Інколи лише погляд на суперника змушує його розгубитись, що негативно впливає на його успіх у поєдинку. Супротивника потрібно перемогти вже поглядом – саме так вважають тренери карате. Тренерка ділиться, що спостерігати за створенням цього спеціального погляду дітьми, дуже цікаво.
Складні завдання та плани на 2023 рік
Тренерка каже, що за час волонтерської діяльності було чимало цікавих ситуацій, складних завдань. Одним із таких став збір коштів на безпілотник для батальйону тата дитини, котра тренується у Олександри.
«Ми спілкуємось по телефону з мамою дитини і вона каже, що потрібно придбати апарат. Його вже знайшли і лишилось лише зібрати. Ціна його складає 21 тисячу. Я відповідаю, що збір 21 тисячі не є проблемою, а вона каже: «Олександра Дмитрівна, 21 тисяча євро». Вона підключила родичів з Європи, ми тормошили всіх, кого знали за кордоном. Іноземці надіслали велику суму коштів», — ділиться Саша.
Ця родина допомагала від початку повномасштабної війни збирати кошти, речі, і продовжує цим займатись до сьогодні.
За словами тренерки, коли українці згуртовуються, то їм вдається зробити навіть більше за заплановане. Достатньо встановити ціль та працювати на неї.
«Бувають навіть такі ситуації, коли я вже не проводжу збори, а мені зранку приходять перекази коштів на карту. І я починаю думати, що ми можемо ще купити», — каже Олександра.
На 2023 рік Олександра запланувала святкування Перемоги. Все інше спланувати нині дуже складно, тому варто налаштовуватись на краще та жити моментом.