Офіцерка розшукувала безвісно зниклих та допомагала ідентифікувати полеглих воїнів з Київщини та півночі Житомирщини. Вона поділилася спогадами про початок повномасштабного вторгнення рф та розповіла про те, що дає їй наснаги щодня допомагати людям.
Про це передає Відділ комунікації поліції Житомирської області.
Про війну
Поліцейська згадує, що на світанку 24 лютого вона зібрала тривожний рюкзак, розповіла дітям, як діяти у разі зникнення зв’язку та інших ситуацій. І вже за кілька годин разом з колегами була у відділку поліції та отримала зброю.
Вона описує перші 2,5 місяці як найтяжчий період війни. Ледве не щодня на Житомирщині відбувалися обстріли критичної інфраструктури, житлового сектору.
Людмила каже, що не могла собі дозволити відправити підлеглих на документування «прильоту» самих, тому щоразу виїздила на місце разом зі слідчо-оперативною групою. Вона проводила слідчі дії, призначала експертизи. Найважчим було працювати під час загибелі людей.
До одного з моргів, що розташований на території нашої області, волонтери та військові просто в простирадлах почали доставляти фрагменти й тіла загиблих військових та цивільних після бойових дій з Бучі, Гостомеля, Макарова та півночі Житомирщини. Було й таке, що лікарі обласного бюро судово-медичної експертизи проводили за добу 20–30 патологоанатомічних розтинів.
- Інколи в одязі на тілі ми знаходили справний телефон, тоді я особисто телефонувала близьким та повідомляла страшну звістку, - розповідає поліцейська. - Це найскладніше, що доводилося робити з початку війни. Боляче було спостерігати, як згорьовані батьки забирають тіла своїх дітей.
Волонтери додали поліцейську до спільнот у мобільних месенджерах щодо пошуку безвісти зниклих. Серед учасників там були близькі й рідні, які в повідомленнях зазначали прикмети, зовнішній вигляд інші ознаки, які могли б допомогти ідентифікувати людину.
- Завдяки цьому вдавалося знаходити їх серед доставлених до нас, а інформацію щодо інших не встановлених осіб, я передавала колегам з областей.
Було нереально ідентифікувати обгорілі рештки або ж частини тіл без ДНК-експертизи. Тому слідча з теплотою та щирою вдячністю відзначає роботу колег з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, які швидко опрацьовували матеріали, та допомагали у підтвердження особи.
Ще з початку війни у 2014 році поліцейська працювала з рідними зниклих безвісти військових. Відтоді цей досвід дозволив розробити покроковий механізм дій, тож тепер чітко визначено, які судові експертизи необхідно призначати, до кого звертатися, аби робота дала результат.
Офіцерка говорить, що біль, який принесла розв’язана рф війна в дім українців – наш спільний. Складно усвідомлювати, що втіхою для батьків стає повернення тіла загиблого сина.
Про службу
Поліцейська віддала 19 років службі в правоохоронних органах. Вона розпочала працювати оперативником кримінальної міліції у справах неповнолітніх у м. Одесі, закінчивши місцевий університет МВС. З 2014 проживає та працює у м. Житомирі, куди переїхала з родиною.
Нині вона майор поліції, начальник відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Житомирського райуправління поліції.
Більшу частину служби офіцерка займає керівні посади. Характеризує себе вимогливою, проте зазначає, що людяність є невіддільною рисою керівника. Важливо знайти підхід до кожного колеги.
Однією з головних задач для керівника – організувати всі необхідні умови для роботи особового складу. У перші місяці поліцейські 24/7 знаходилися на службі, не маючи вільної хвилини, адже всі були залучені: хтось патрулює, хтось на блокпосту, хтось працював з тілами загиблих, хтось документував наслідки обстрілів, інші забезпечували охорону об’єктів критичної інфраструктури. Тож у відділі розгорнули польову кухню. А пізніше, коли дівчат почали відпускати на декілька годин додому – віддала їм ключі від власної квартири, що знаходилась неподалік. Там колеги мали змогу прийняти душ та відпочити на комфортному ліжку.
Про сім’ю
Прикладом у виборі професії для неї став старший на 14 років брат, який навчався у правоохоронному виші.
Нині слідча – досвідчена поліцейська, художниця, спортсменка та мама двох дітей. Саме вона прищепила їм любов до спорту: 14-річний Влад займається дзюдо, а 13-річна Тетяна – акробатикою. Обоє – кандидати у майстри спорту.
Людмила каже, що фізична, інтелектуальна активність і виховання загартували дітей бути самостійними та загартованими. Попри свій юний вік, вони з розумінням ставляться до служби мами в поліції.
Думки вголос
- Спочатку було страшно за дітей, особовий склад та за себе. Адже ловила себе на думці: кому будуть потрібні мої діти, якщо щось станеться зі мною?
- Бажання звільнитися ніколи не було. Керівник має бути стійкий, не може піддаватися паніці. З початком повномасштабного вторгнення звільнилися лише кілька людей, це їх рішення, значить, служба в поліції - не для них.
- Своїм покликанням та найголовнішим завданням у роботі вважаю допомогу людям.
- Сидіти на місці – не про мене. Аби встигнути все - потрібно планувати не лише робочий день, а й життя наперед та постійно тримати себе в тонусі. Не втратити наснагу в будь-якій ситуації допомагає оптимізм.
- Мене завжди мотивують наші люди, які роблять неймовірні речі, підтримують один одного, пропонують допомогу, виявляють небайдужість.
- Ми маємо вистояти та перемогти, щоб таке ніколи не повторилося знову. Наші діти мають зростати у мирній та сильній країні, не знаючи страху через обстріли, руйнування та втрати.