На честь старту навчального року "Журнал Житомира" вирішив переказати історію одного чоловіка, який теж обрав свій шлях. Задля якісної освіти своїм дітям він переїхав з Житомира до Львова, школи якого щороку займають високі місця в рейтингах.
У своєму дописі чоловік порівнює навчальні заклади міст і наголошує на тому, що ключова відмінність не у навчальному процесі - а у середовищі життя та мотивації.
Публікуємо допис Володимира Корнійчука без редагування та скорочень.
Три роки тому ми з родиною переїхали з Житомира до Львова. Однією з причин було бажання дати дітям гарну освіту. Щороку львівські школи займають 12-15 позицій в ТОР-100 кращих шкіл України за результатами ЗНО, а львівські університети беруть 2-3 місця в десятці кращих вузів країни. В Житомирі ці цифри дорівнюють "приблизно нуль" та "рівно нуль" відповідно. Сумно.
Коли ми переїздили - я поняття не мав, чому воно так. Львів не сильно більший за Житомир. Це не Київ. Це навіть не місто-мільйонник. Але освіта тут суттєво краща. Невже тут якісь інші школи, вчителі, навчальні програми? Проживши тут 3 роки і маючи сина-школяра, я можу з упевненістю сказати: школи, вчителі і програми тут точнісінько такі самі, як і в Житомирі. Більше того, я б сказав що з матеріально-технічної сторони школи Львова програють Житомиру - будівлі старіші, ремонти гірші, пластикових вікон в класах нема, а вже про такі речі як комплексні енергозберігаючі проекти чи обсерваторії у школах тут і зовсім ніхто не чув.
Але результати випускників доводять, що не в матеріальній базі школи діло. Діло в середовищі вцілому.
Давайте візьмемо абстрактних школярів зі Львова та Житомира і поглянемо на їх мотивацію, розуміння цінності освіти та загальну підготовку до ЗНО.
Математика
Я пам'ятаю, як ми вчили математику в житомирській школі. В початковій та середній все було добре: арифметика, дроби, відсотки. Дуже легко зрозуміти для чого все це потрібно - і тому ти це вчиш. Ну, умовно, щоб на базарі тебе не обраховували. Але потім були старші класи і нові незрозумілі слова: логарифми, ліміти, похідні, інтеграли. Ми питали вчителів та батьків для чого нам це все в житті знадобиться - і чули у відповідь щось на кшталт: "ну, ти зможеш розрахувати крило літака або двигун ракети". А навколо нас вирували буремні 90-ті, коли інженери, здатні розраховувати крила літаків та двигуни ракет, торгували на базарі шкарпетками та вирощували на городі картоплю. Просто щоб вижити. Ми дивились на них - і зовсім не хотіли такої долі. І переважно не вчили ту математику.
Якщо ж ми подивимося на сучасний Львів, то друге, що побачимо (після натовпу туристів) - це бум інформаційних технологій. Сотні компаній, десятки тисяч працівників, офіси на кожній вулиці, конференції, курси, коворкінги, стартапи. Адекватні зарплати. Гуртки для дітей, "година коду" (масово! для всіх!) тощо. І на питання сучасного львівського школяра "а навіщо та математика?" є чітка відповідь: щоб потрапити в ІТ. Тригонометрія використовується в комп’ютерних іграх, а похідні та інтеграли - в аналізі даних та статистиці. Хочеш цим займатися? Вчись! І вони вчаться.
Як ІТ бачить житомирський школяр? Ніяк не бачить. Два з половиною офіси ІТ-компаній на все місто, та й ті поховані десь за турнікетами. Одна конференція на 2-3 роки. Чітко відсутня програма якихось заохочень до ІТ з боку міської влади або органів освіти. І досі на вулиці достатньо інженерів, що могли б розраховувати крила літаків, але продають шкарпетки та вирощують картоплю. І на питання для чого потрібна математика житомирський школяр відповіді не знаходить.
Історія України
Я пам'ятаю, як вчив історію України в житомирській школі. Десь так само, як міфи древньої Греції та твори Шекспіра. "Ось тут, значить, Геракл завалив гідру, тут Ромео з Джульєттою потруїлися, а от тут Володимир хрестив Київську Русь". Ну, ок. Реальність всіх цих подій і їх вплив на сьогодення відчувалися приблизно однаково: ніяк. Історію було вчити важко, бо в Житомирі ніяких особливо важливих подій не сталося, історичних будівель не збереглося, історичних постатей не проживало. Ти читаєш підручник з історії і віриш у нього десь так само, як у подорож Більбо з гномами в печеру дракона за золотом. Прочитав і забув.
У Львові все інакше. Жити тут і зовсім не знати історію - то просто дивно якось. Місто дихає на тебе нею, кожна кам'яниця про щось розповідає. Ось тут був Галицький Сейм, а тут проголошували незалежність України, а тут проїздив цісар, а тут було товариство Просвіта, а тут козаки Хмельницького замок брали, а тут єзуїти монастир звели, а тут ... Та навіть коли ти бачиш генделик, на якому написано, що у Львові придумали гас - ти запам'ятовуєш і це. А то теж історія.
Англійська мова
Я пам'ятаю, як починав вчити англійську мову. Було це у третьому класі. До нас в клас зайшла вчителька та привіталась якимись незнайомими словами. Ми повідкривали роти, полупали очима і стали чекати, що буде далі. Вчителька поставила на стіл грамофон (я не брешу! грамофон!), а на нього - пластинку. Увімкнула. Ми 5 хвилин слухали розмову двох чоловіків і не зрозуміли в ній жодного слова. Потім вчителька пояснила нам, що то був діалог англійською мовою між паном, що зайшов у лондонський ресторан на обід, та офіціантом. Вчителька пообіцяла нам, що вже за кілька років ми опануємо англійську настільки добре, що опинившись у Лондоні, зможемо замовити собі обід. Тут треба уточнити, що на дворі стояв 1992-ий рік, навколо валився СРСР, на вулиці тролейбуси не щодня ходили, а подорож до сусіднього обласного центра захоплювала більше, ніж зараз навколосвітня. Який Лондон? Діти, народжені у 80-ті, більше вірили в можливість полетіти на Марс, ніж у шанс зайти в англійський ресторан. Ну і вчили ми ту англійську відповідно. Багато хто потім пошкодував, але то було вже пізніше.
У Львові іноземна мова дуже близько. Вона в ІТ, у вустах туристів, на конференціях, у меню ресторанів. Вкрай важливо також те, що тут рукою подати до кордону. Півгодини на Інтерсіті чи автобусі - і ось ти в Євросоюзі. Аеропорт з лоукостерами по всій Європі. 30 євро - і ти в Лондоні, Мюнхені чи Відні. Пересічний львівський школяр до моменту здачі ЗНО вже кілька разів був за кордоном. Навіть якщо він з не дуже заможної родини. Хай то часто лише поїздки на закупи чи до родичів, що там працюють. Але коли ти своїми очима бачиш, наскільки потрібне знання іноземної мови - ти її вчиш.
Житомир, на жаль, ближче до Європи не стає. Аеропорт, з якого нічого не літає. Залізничний вокзал, з якого нічого не їздить. Півдня до кордону на автобусі. Лондонський ресторан настільки ж далекий для сучасного житомирського школяра, яким і був для мене 25 років назад.
Українська мова
В Житомирі я вчився в україномовній школі. Більшість уроків було українською. Але що ж було на перерві, після уроків, на вулиці, вдома, в телевізорі? Російська, суржик і дуже мало української. І виходило загалом десь 3-4 години української мови на день. І знали ми її відповідно. У Львові мій син вчиться в україномовній школі. Він має всі уроки (крім англійської) українською мовою. А ще він чує і використовує її на перервах, після школи, на вулиці, у гуртках, в магазині, вдома. Має художні книги українською і дивиться мультфільми нею ж. 15-16 годин української мови на день. І здасть він свого часу ЗНО настільки краще мене, що мені буде і соромно, і радісно. Бо не можна не знати того, що ти використовуєш щодня зранку до ночі.
Чи змінилось щось в Житомирі? Було б неправдою сказати, що ні. Української стає більше. Її чути то там, то там. Але житомирський школяр не буде мати 15-16 годин української мови на день. Він буде мати 5-6 в кращому разі. І відповідно здасть своє ЗНО.
Для чого я все це написав? Без сумніву, Львів залишиться Львовом. Його випускники будуть і надалі показувати високі результати. Чи зміниться Житомир? Цілком можливо. Питання мотивації, світогляду, прагнення до самоосвіти - вони ж лише в голові. На них можна знайти правильні відповіді. Дайте школяру з будь-якого міста трохи натхнення: якась екскурсія, якась стипендія, якась подорож за кордон, якийсь приклад вдалої освіти/роботи в Україні - і він потягнеться до світла знань. Сподіваюсь, колись наша держава зможе дати цей шанс кожній дитині.
Нагадаємо, цього року Житомирський міський ліцей при ЖДТУ увійшов у сотню кращих шкіл України, навчальний заклад зайняв 73 місце.
Бо там - Україна