Як повідомляє Житомир інфо, реалістичні та фантастичні картини, вітражі і навіть прикраси її авторства можна побачити не лише в Україні. Жінка навіть працювала з відомими українськими дизайнерами, наприклад, створювала прикраси для подіумних образів Айни Гассе.
Проте робота у вітражній техніці ф’юзинг – це не лише мистецтво, але й важка наукова праця.
Далі – розповідь Галини Готшалк.
«Справа в тому, що у нас довгий час не розвивався вітраж. Тож мені стало цікаво спробувати. Я пішла тим шляхом, яким ніхто не ходив, – почала обпалювати кольорове скло. Є скло сумісне, є несумісне, захопилася фізикою та хімією скла, чим складніше – тим мені цікавіше. Занурилася в це з головою і вже не випірнула.
Мене завжди питають, як мені прийшла в голову ця ідея. Але я не маю ніякої «чарівної» історії. Кожній людині приходять до голови тисячі запитань. Хтось на них відповідає, а хтось – ні. Мені радили придумати якусь легенду. Але я людина порядна і я не придумала.
Займаюся цим вже дуже давно. Майже 30 років. 29 точно. У 1990 році я повернулася з дипломом з Одеси і сказала, що мені терміново потрібна піч. Використовую спеціальні муфельні печі, як промислові, так і створені за власними розробками. Скло має меншу температуру виплавки. Кераміка 1100, а тут – 800 градусів. Це ще й більш тендітна робота.
Зазвичай використовую спеціальне скло. Проте не відмовляюся і від випадкових. Мені, як експериментатору, хочеться спробувати різне в роботі. Зараз ф’юзинг отримав великий розвиток, є спеціальне ф’юзингове скло, художнє скло, малесенький шматочок якого може коштувати і півтори тисячі гривень, і сім тисяч гривень – для художньої ювелірки. Буває, плавлю з картинами напівдорогоцінне каміння. Потрібно знати їх фізико-хімічні властивості, наприклад, опали змінюють колір при нагріванні. Ти не лише створюєш художній образ, але й використовуєш для цього цікаву фізику та хімію.
Не можна просто прийти, зробити і піти. Моя робота займає багато часу, підготовки та внутрішньої підготовки. Часто не виходить з першого разу. Іноді зі сторони здається, що все вийшло. Але я ж то точно знаю, що не вийшло. Спочатку – підготовка, ідея, розробка теми, малюнків, пошуків. Потім відкладаю все це на якийсь час, в цей час підсвідомість все одно працює. Паралельно опрацьовую штук 12 тем. Коли вже сформувалася в голові робота, тоді вже наступний етап – підбір матеріалу. Зі шматочків вирізається картина, потім спікається у печі, розписується та ще раз випалюється на колір. На власному досвіді, з 50-ти робіт з першого разу виходить дві-три роботи. А так – то потрібно зробити 5-6 проб-повторів, щоб вийти на серйозний рівень.
Мої інструменти – це склоріз, кусачки, пензлі, фарби. Ось всі ці коробки – то фарби, якщо мені потрібні якісь, то я їх дістаю. Всі говорять, що це важка «не жіноча» робота, а я завжди відповідаю, що є жінки-хірурги, жінки-анестезіологи, у яких важка робота, вони відповідають за життя людей. Але це все залежить від того, як ти дивишся на життя. Можна торгувати оселедцем на жарі, і це теж важка робота. Мені подобається моя робота, мене ніхто не примушував, тут я вмикаю свій інтелект і уявлення про прекрасне».
