Цьому передувала абсолютна перемога на чемпіонаті України з Комбат Дзю-Дзюцу, де Вероніка Кратюк, поліцейська роти поліції особливого призначення, отримала три золотих нагороди. Це дало можливість представляти нашу країну на світовому рівні, і варто зазначити, що вона виконала своє завдання відмінно.
Про успіхи інформує поліція Житомирської області.
Як зазначає сама поліцейська, до золота їй не вистачило зовсім трішки: представниці Казахстану виявились сильнішими, але, як для новачка у даному виді спорту, срібло – гарний результат.
Окрім того Вероніка отримала звання майстра спорту України міжнародного класу з Комбат Дзю-Дзюцу.
– У мене було недостатньо часу для підготовки, але ми з тренеркою вирішили все ж поїхати і спробувати. Організатори змагань та представники інших країн знають про те, що нині коїться в Україні, тому я відчувала колосальну підтримку. На килимі ми змагалися, а опісля вони підходили до мене та бажали, щоб війна закінчилася нашою перемогою, – говорить Вероніка.
До поліції дівчина потрапила теж не випадково, це було її мрією. Вона вдало поєднує тренування та роботу, хоча і зізнається, це не зовсім просто, адже бути спецпризначенкою – це теж силова нагрузка.
– Я обирала роботу серцем, щодня прагнучи кращих результатів від себе. Я хочу розвиватися й надалі, адже спорт допомагає мені тримати форму. Я працюю в елітному спецпідрозділі, тому тренуюся щодня. Я не боюся складних ситуацій та завдань, тому що в своєму житті я багато чого пройшла. Я загартована людина, я боєць та борець, – ділиться у розповіді поліцейська.
Срібна призерка, спецпризначенка, майстриня спорту – це не весь перелік здобутків. Вероніка з упевненістю говорить, що готова також стати захисницею свої батьківщини.
– Я вже готова йти в бій і знаю, що не тільки я, а й всі поліцейські. На даний час ми тримаємо оборону тут, в тилу, але я впевнена, що коли доведеться, ми станемо на захист своєї країни, своїх близьких. Ми готові захищати наш народ, наші території.
Своїх тренерів та наставників Вероніка називає родиною і пригадала, як у перші дні війни за них хвилювалася.
– Було страшно за своїх близьких. Я пам’ятаю той день, коли бомбили 95-тку, там живе моя сім’я, я вважаю їх сім’єю, – це моя тренерка, її донька та мама. Я була на чергуванні й тоді зателефонувала моя тренерка, сказала, що вони в сховищі, але їм дуже страшно. Потому зв’язок обірвався. Я вибігла на футбольне поле, намагаючись віднайти зв’язок, але його не було. Я плакала і не знала чим їм можу допомогти, просто хотіла бігти і рятувати їх. Для мене це було дуже важко.
Вероніка Кратюк вже поступово готується до наступних змагань, адже на цей раз має більше часу для підготовки та потужну мотивацію – стати чемпіонкою світу.
