Хто ти? Звідки? Чи знаєш історію свого роду? На жаль, не так багато українців можуть дати на ці питання обширну відповідь. Репресії, голодомори та війни значною мірою вплинули на наші знання про історію своїх родин. Розстріли та інші трагічні події, засекречення і знищення архівів призвели до того, що з остраху за власну безпеку та безпеку своїх нащадків люди перестали розповідати про себе та своїх предків. Та нині усе змінюється. Багато українців цікавляться історією своїх родин та намагаються відновити втрачені знання. А з розвитком технологій та відкриттям архівів для дослідження свого родоводу з'являється все більше можливостей. Як ними скористатися — читайте далі.
Пункт перший: влаштуйте родинне свято
Таку пораду дає Вікторія Дідківська, заступниця начальника відділу використання інформації документів Національного архівного фонду. І це чудова можливість не лише зібрати інформацію для дослідження свого родоводу, а й гарний привід зібрати старше та молодше покоління і провести час разом. А ще, повірте, розпитуючи про життя своїх бабусь, дідусів, а якщо вам особливо пощастило — то ще й прабабусь та прадідусів, ви зможете неабияк їх потішити своєю цікавістю. Також у них можуть бути фото, документи — варто зібрати максимум даних, історій, спогадів та навіть сімейних легенд про тих, кого пам’ятає старше покоління вашої родини. Це допоможе вам у наступних пошуках.
Зібрані матеріали можна систематизувати в таблицю, зобразити у вигляді генеалогічного дерева або ж скористатися одним із спеціальних ресурсів, таких як MyHeritage.
Пункт два: онлайн робота з архівами
Зібравши всю наявну інформацію в родичів, можна починати працювати з архівом. Але не поспішайте одразу планувати похід до нього: у наш час значну частину пошукової роботи можна провести просто з дивану.
Зокрема, якщо ваші предки проживали на території Житомирщини, можна скористатися сайтом Державного архіву Житомирської області.
Тут у розділі «Громадянам» є вкладка «Видавнича діяльність», де міститься тематичний огляд фондів з генеалогії. Вікторія Дідківська, заступниця начальника відділу використання інформації документів Національного архівного фонду, розповідає: для початку варто ознайомитися саме з ним.
«Завдяки цьому ми можемо дізнатися, які саме документи в яких фондах зберігаються, що нас цікавить, виходячи з тієї інформації, яку ми вже знаємо. Тобто можемо трошки зорієнтуватися. Я думаю, що вдома краще всього сісти, перечитати, накидати собі шлях для подальших пошуків», — пояснює Вікторія Дідківська.
Далі варто переглянути метричні книги і книги реєстрації актових записів — ЗАГСи, ДРАЦСи. За ось цим посиланням можна зорієнтуватися по роках і населених пунктах, після чого також виписати собі ті книги, які вас цікавлять — аби знати, що саме шукати в архівах.
Також на сайті Державного архіву Житомирської області у розділі «Електронний архів» є підрозділ «Описи». Тут представлені описи ДРАЦСів, описи фондів до 1917 року і описи фондів після 1917 року. Скориставшись цими даними, можна виписати собі назви тих матеріалів, які, відповідно до зібраної вами інформації, можуть містити дані про ваших родичів. За словами Вікторії Дідківської, на таку роботу у вас може піти до тижня часу.
Пункт три: робота в архіві
Якщо ви подолали попередній пункт, можна вирушати до архіву. Втім, для цього треба зателефонувати і записатися на візит, адже кількість охочих досліджувати свою історію зростає, а місць у читальному залі не так багато.
Зокрема, за 2024 рік Державний архів Житомирської області відвідали 220 людей, з них до 200 — саме з метою дослідити свій родовід. Працівниці архіву відзначають значне зростання інтересу людей до своєї історії з 2022 року і з кожним роком кількість дослідників збільшується. А до повномасштабної війни з Росією сюди часто приїздили з інших країн, зокрема з Німеччини, Польщі, Бельгії, Франції, Ізраїлю, США, Нідерландів та інших.
Записуючись на візит до архів, можна одразу замовити матеріали, які ви хочете дослідити, і їх підготують, аби ви одразу могли приступати до пошуків. Починати варто саме із метричних книг.
«Метричні книги і книги реєстрації актових записів містять записи про народження, шлюб чи смерть. До прикладу, якщо ви знаєте прізвище, ім’я та по-батькові свого прадіда та рік його народження, ви зможете знайти у метричних книгах інформацію про його батьків, їх батьків і так далі.
Нині реєстрацію проводять відділи ДРАЦС. До 20-х років основна реєстрація була в церквах, костелах, синагогах, кірхах — по віросповіданню людини. На мою думку, краще всього переглядати справи рік за роком. Один рік — це одна книжка. Тобто, якщо ми знаємо, наприклад, що дідусь народився там-то в 1948 році, а це останній рік, за який у нас зберігаються документи, ми починаємо пошук за населеним пунктом, по сільраді, із 1948 року і донизу, книжечка за книжечкою, листаємо, виписуємо. Якщо, наприклад, брати книги лише по роках народження, то так може не знайти. Трапляється, що та інформація, яку ми знаємо, вона недостовірна. Наприклад, тих осіб, які народилися в роки війни, ніхто, звичайно, не записував, записували вже після війни. От і у всіх дітей, хто народився в родині у війну, може бути вказана спільна дата народження. Бували й такі випадки, що люди собі там додавали або зменшували років. Тому треба рік за роком переглядати ті всі документи», — розповіла Вікторія Дідківська.
Метричні книги і книги ЗАГСів та ДРАЦСів — це не єдині документи, за якими можна вивчати родовід. Станом на 1 січня 2025 року в Державному архіві Житомирської області знаходиться 1 мільйон 523 тисячі одиниць зберігання, серед яких можна знайти інформацію про місця навчання, місця роботи. А якщо родина має дворянське походження, — то й документи про дворянські роди.
«У нас є фонд Ф-146 “Волинське дворянське депутатське зібрання”. Там зібрані документи про дворянські роди Волинської губернії. Шикарний фонд, інформаційно дуже гарно наповнений, тобто там є з чим працювати. Якщо метричні книжки у нас здебільшого з 1795 року, по деяких населених пунктах, тих, що відносились до Київської губернії — з 1875-го року, то в в цьому фонді, де зібрана інформація про дворянські роди, можна ще нижче трошки почерпнути інформації.Там теж є різні свідоцтва, посімейні списки, списки жителів по якомусь певному роду», — пояснює Вікторія Дідківська.
Саме з матеріалами із згаданого фонду у день нашого візиту в архів працює житомирянка Тетяна Кирилюк. Жінка розповіла, що почала цікавитися історією свого роду десь 7-8 років тому, але з архівними матеріалами працює приблизно два роки. За цей час їй вдалося дослідити своє родове дерево в середньому до 7-8 коліна. Також у майбутньому вона планує займатися дослідженнями родоводів професійно і за допомогою набутих знань допомагати досліджувати свій родовід іншим людям.
Вікторія Дідківська розповідає, що в Державному архів Житомирської області дослідники свого родоводу навіть організовували зустрічі, на яких бачились вперше.
«Колись у нас один чоловік почав досліджувати свій родовід. Потім він помер, проте справу продовжив його брат. Він назбирав тисячі осіб в своєму родоводі, в інтернеті якийсь знайшов жінку — свою сестру в четвертому чи п'ятому поколінні, яка теж досліджувала свій родовід. І вони домовилися, що вони зустрічаються у нас в читальному залі. На зустрічі вони розклали свої оці листки, “полотна” такі довгі, і на них шукали, на якій гілочці вони родичі. Там було десь четверте чи п'яте покоління, але вони дійсно були родичами», — говорить працівниця архіву.
Пункт чотири: складаємо своє родове дерево
Тут, насправді, немає універсальної поради. Деякі дослідники малюють їх власноруч, інші — використовують спеціалізовані сервіси. Серед них MyHeritage, Ancestry, український сервіс «Рідні» та інші. Потестувавши їх, можна обрати будь-який собі до смаку — за дизайном та зручністю.
Зокрема, ось так виглядає родове дерево дослідниці Тетяни Кирилюк, створене за допомогою MyHeritage (дані заблюрені з метою конфіденційності).
А нижче — ще декілька варіантів, як може виглядати ваше генеалогічне дерево.
Візит до архіву та користування матеріалами є безоплатним. Знайдену інформацію можна сфотографувати собі — і за це також не потрібно платити.
Досліджуючи архівні документи, слід розуміти, що цієї роботи вам вистачить на місяці, якщо не на роки — адже вона дуже кропітка. Проглянути усі наявні документи, розібрати почерк (до речі, з цим можуть допомогти працівники архіву), усе систематизувати. Але, безумовно, радість від знахідок і знання про свій рід того вартують. Важливо пам'ятати, що історія кожної родини є частиною історії України. Зберігаючи пам'ять про своїх предків, ми зберігаємо історію своєї країни.
Вдалих вам пошуків!