Внутрішнє оздоблення іванківського православного храму (будувався він як костьол) вражає. Зовсім не очікуєш побачити таке у глухій провінції на Житомирщині. Розкішна ліпнина та розписи – сприймать часто за бароко, але виявилося, що це рококо – досить рідкісний для України стиль.
І як же так, що майже ніхто не знає про цей шедевр? Але що тут дивного, в нас таке на кожному кроці, розповідає гід Україна інкогніта про унікальну церкву-костьол-каплицю із неймовірним внутрішнім оздобленням в Іванкові Житомирської області.
Згадки та опис
Ось що пише про храм у Іванкові Дмитро Антонюк в своєму путівнику “Чотири мандрівки Житомирщиною”:
“Жахливими вибоїнами вибираємось з центру Старої Котельні і через згадувану трасу прямуємо до сусіднього Іванкова. Тут є костьол Вознесіння Божої Матері фундації Павла і Гелени Борчиків, споруджений у 1800 році. Це одна з найцікавіших зупинок нашого маршруту. Попри те, що в костьолі вже мінімум сто років Службу Божу правлять православні, тут дивним чином збереглись старовинні фрески з часів його побудови. Їхній автор – Йозеф Прехтль, котрий виконав розписи тринітарійського монастиря в Браїлові. Сміливо можна стверджувати, що це єдиний храм області, де повністю збереглись оригінальні розписи такого віку. Усі мальовані сцени чітко видно, серед них «Вигнання торговців з храму», «Символ Святого Духа» тощо.”
Колись це була єдина згадка про Іванківський костьол-церкву. Але пізніше з’явилася велика стаття у Вікіпедії, яка детально розповідає історію храму, але називає його церквою Різдва Богородиці, а не Вознесіння. Та й не лише Вікіпедія вказує іншу присвяту. Напрошується висновок, що автори зазначають стару і нову назви (католицьку і православну).
Будівництво храму почали у 1784 році на місці, де раніше стояли сім церков (звичайно, у різні періоди). Кошти на будівництво збиралися із парафіян, а храм зводився, найімовірніше, як греко-католицький – такою була стратегія тодішнього польського уряду (який доживав останні роки). Закінчили будівництво у 1794-му, а висвятили через рік, але вже як римо-католицький… – на Волинь прийшла Росія, і полякам вже було не до насадження унії – аби власну конфесію зберегти.
Цікаво, що храм освятили як римо-католицьку каплицю, через дуже малу кількість парафіян римо-католиків у даній місцевості – для функціонування повноцінного костьолу парафіян не вистачало. Православні парафіяни, не маючи власної церкви в селі, неодноразово подавали клопотання на передачу каплиці під особисті потреби, але її функціонування підтримувалося навколишніми поміщиками римо-католиками – відомо, що каплиця була поховальним склепом для деяких родів, зокрема і для різних власників Іванкова, які, офіційно, були власниками і каплиці.
У 1869 році каплицю було закрито і опечатано. Трохи раніше замурували її центральний вхід (і нині віряни заходять збоку), під яким розташовувався панський склеп. Лише 1895 року, після чергового клопотання селян, власник Іванкова поміщик Орловський, погодився передати храм православним. Почався його ремонт, а у 1897 році церкву освятили.
В 30-ті роки минулого століття більшовицькі окупанти закрили храм, перетворивши його на склад. Німці у 1941-му відновили богослужіння, й після того церква постійно діяла.
Найбільшу цінність храму становить інтер’єр, прикрашений унікальним монументальним розписом, фресками, що дивним чином збереглися до нашого часу майже у їх первинному вигляді. Їх автором є Йосиф Прехтль (Йозеф Прагтль) – відомий маляр-монументаліст, який працював на Поділлі та Волині на замовлення магнатів та шляхти.
Чудові пізньобарокові фрески повністю вкривають всі стіни і склепіння храму. Монументальний живопис у храмі Різдва Святої Богородиці один з останніх, виконаних темперними фарбами. Існують суперечності, щодо техніки виконання: alsecco (темперою по сухій штукатурці) чи alfresko (по вологій). Можливо, митець володів обома техніками. Проте не викликає сумнівів ідейний зміст мальовил: євангельських притч, поєднаних з ілюзіоністичним грізайлевим малюванням. Патетичні, апофеозні, адоративні композиції, до краю сповнені рухом і експресією, калейдоскопічним багатством фігур та пишних драпіровок, різноманітність сюжетів, алегоричних зображень та символів, застосування прийомів світлотіньової передачі – характерні ознаки цього монументального живопису. Так пише Вікіпедія.
Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
50.137305, 28.877563 Дивитись на мапі Google Maps