Костел Святої Клари побудований у еклектичному стилі на початку ХХ століття, в якому примхливо поєдналися елементи неоготики та модерну, що в сукупності надає храму ексклюзивної оригінальності та неповторності. Красою й архітектурною довершеністю він викликає захоплення в багатьох подорожніх, які, проїжджаючи мимо, зачаровані видами храму, милуються його архітектурними формами, роблять селфі в інстаграм та слухають музику, що застигла у камені.
Костел Святої Клари з вежею, контрфорсами, кованими дверима більше нагадує старовинний готичний замок ніж християнський храм. Костел є пам`яткою архітектури місцевого значення. Зараз храм належить римо-католицькому ордену Босих Кармелітів.
У 1910 році на місці каплиці почалося будівництво костьолу, яке закінчилося в 1913 році. Споруджували храм польські майстри та жителі Халаїмгородка (сьогодні Городківка) і сусіднього села Жерделі під керівництвом будівничого Е. Яблонського і технолога А. Ходака. Жмігродзькі, які пожертвували кошти на будівництво костьолу, знайшли вічний спочинок у Варшаві: Анна – в 1930 р., Ромуальд – в 1935 р. Їх син Євстахій, нежонатий офіцер російської армії, був замордований у Бердичеві під час революції 1917 року.
На кам'яному моноліті звелася будівля з каменю й цегли, дах її був покритий червоною черепицею, привезеною з польського заводу. Костьол відзначався акустикою інтер'єру і мелодією дзвонів. На дзвіниці була оригінальна конструкція з трьох дзвонів, найбільший з яких був вагою 150 кг. Вікна були засклені кольоровими вітражами, посеред святині під стелею висіла кришталева люстра. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща вирізані на камені, який вмурований у стіну.
З приходом до влади комуністів Халаїмгородський приход припинив своє існування. Храм спочатку забрали під сільський клуб. Зняли дзвони з дзвіниці, статую Божої Матері біля входу збили з основи і кинули в ставок. У костьолі відбувалися виступи учасників художньої самодіяльності, проводились урочисті заходи у дні державних свят, танцювала сільська молодь. Однак пізніше клубом стало перебудоване приміщення православної церкви, а з костьолу зробили колгоспну комору.
Під час Другої світової війни, після встановлення в Халаїмгородку німецької окупаційної влади релігійне життя приходу було відновлено. За спогадами старожилів, богослужіння у святині організовував ксьондз Йосиф Козинський, що відіграв велику роль у відкритті храму св. Варвари в Бердичеві. Як активного бердичівського настоятеля його запрошували влітку 1943 року на богослужіння в Житомир. Відомо, що Козинський, постійно мешкаючи в Бердичеві, у 1945–1959 роках відвідував і проводив богослужіння в Городківці.
Але й історія городківського костьолу мала своє продовження. Рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету від 2 червня 1961 року костьол св. Клари у Городківці у черговий раз було забрано у римо-католицької релігійної общини і передано місцевій середній школі під будинок піонерів. Може, серед інших бід ця була б найменша. Думаємо, що діти все рівно б надихались святим духом та рано чи пізно прийшли б до Храму. Але і з цього нічого не вийшло, бо приміщення вимагало хоч мінімальних, але капіталовкладень. Тому з нього зробили звичайну колгоспну комору. Нові власники порозбивали культові речі, знищили орган, розписи на стінах забілили вапном. Храм був приречений радянською владою на забуття і руйнування.
Тільки в 1989 році святиня, що була освячена на честь святої Клари, нарешті була передана і, будемо надіятись, остаточно, римо-католицькій общині с. Городківка. За свої кошти сільська громада провела ремонт, який включав і перекриття даху, поступово стало наповнюватись внутрішнє вбрання. Жителі села зносили до храму те, що вдалось врятувати від минулих погромів.
Однаково величний вдень і вночі, храм стоїть незворушно серед людських поколінь майже сто років, вкарбувавши в себе карколомні пристрасті ХХ століття. І, впевнені, переживе віки, збираючи під своїм куполом на службу Божу нинішні й прийдешні покоління односельчан.
Ще декілька фотографій з повітря
текст: Іван Савицький,член Національної спілки краєзнавців України (с. Городківка Андрушівського району Житомирської області)
фото: Максим Ритус, madmax@studioavtv.com.ua
Недалеко від костелу, мешкали мої дідусь та бабуся Гурковські (по сільському Гурківські). Дід Марцін був католик і ходив до цього костелу, свого часу, на служіння. Я, будучи школярем, все літо рибалив на канікулах на цьому ставку. Костел був відчинений, занедбаний і всередині було лише багато листя з дерев і дикого винограду, занесеного вітром. Розповідали що колись там був один з найкращих, по звучанню, органів (наголос на "а"). У війну, на башті, було кулеметне гніздо, туди влучили з танка але башта вистояла, мало того, я памятаю елементи залізних "жалюзів" на вікнах. При будуванні в цемент додавався яєчний білок, мабуть тому і вистояв після пострілу, і тому я памятаю що шви між камінням так і залишилися цілими "трикутними" хоч і покритими мохом. Потім, здається в 90х зявилися поляки (памятаю авто з польськими номерами) і почали відновлювати костел, почали приходити прихожани. Мене вражало те, що у ставку водилися лише дрібні карасі та великі коропи, іншої риби не було, скільки б не запускали. Коли хотів відновити інформацію про своє польське коріння що до отримання польської карти, в облархіві сказали що всі документи згоріли.
Яка краса, я хочу тут побувати.