Військовослужбовець сяде за ґрати. Районний суд Житомира виніс вирок водію, який на пішохідному переході збив 17-річного Валерія Розбицького 3 грудня 2024 року. ТСН повідомляє про рішення суду.
Це вже четверте засідання у цій справі.
“Від дня смерті мого сина минуло три місяці і тиждень, і досі ніхто не покаявся”, – каже матір загиблого Олена.
Ледь стримує емоції Олена, матір загиблого Валерія Розбицького. Йому назавжди 17.
Хлопчина мріяв вступити до військового інституту, одягнути однострій, як вітчим і рідний дядько. Йому легко давалося вивчення іноземних мов. Того страшного вечора, 3 грудня 2024 року, Валерій поспішав до репетитора з польської. Але на пішохідному переході, що поруч із будинком його дідуся й бабусі, хлопця збила автівка. Від зазнаних травм серце юнака зупинилося у реанімації наступного ранку.
За кермом волонтерського позашляховика сидів Василь Онопрійчук, військовослужбовець 72-ї бригади. До Житомира тоді приїхав у відпустку. І надвечір, під час знеструмлень у місті, сів за кермо напідпитку. Без посвідчення водія.
“У мене стоїть перед очима обличчя моєї дитини в труні, ви це розумієте? Це не кожен, це взагалі пережити неможливо”, – каже матір.
У відповідь Василь Онопрійчук береться за голову і намагається вичавити із себе бодай якісь слова.
“Вибачаюся. Я щиро каюся. Я б із задоволенням поставив себе на місце цього хлопця, Валєри”, – каже Василь Онопрійчук.
Суддя вислуховує обидві сторони, опісля йде до нарадчої кімнати, і за годину повертається з вироком:
“Суд ухвалив Онопрійчука Василя Володимировича визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення”.
Йому загрожує 9 років за ґратами із позбавленням права керувати авто. На запитання, чи подаватимуть апеляцію, Василь Онопрійчук та його адвокат відповіді не дають.
Також суд зобов’язує військовослужбовця сплатити моральну компенсацію матері загиблого у розмірі півтора мільйона гривень.
“Дев'ять років – це, я так розумію, максимальний термін, який можна було дати, я навіть сподівалася на менше. Скажу чесно, це не поверне життя мого сина. Це однаково замало: моє життя, життя моєї дитини”, – каже матір загиблого.
Змучена судами і пережитим горем матір навіть після вироку каже – справу контролюватиме й надалі.
“Продовжувати буду стежити за тим, як він відбуватиме покарання. Щоб він і надалі сидів”, – каже Олена.
Її найбільший страх – що Василь Онопрійчук таки звільниться достроково, обмінявши покарання на військову службу.