Побратими захоплюються Андрієм. Протягом пʼяти днів поспіль він не припиняв нищити ворога, відмовляючись покидати свої позиції.
Вражаючою історією військового ділиться 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ЗСУ.
Андрій відмовився покидати позиції навіть під час ротації підрозділу.
«Він стільки окупантів поклав! Як він тільки витримав!» — дивуються інші захисники.
Чоловік воює на Сході України з перших днів повномасштабного вторгнення. Він швидко опанував мистецтво війни, з часом став старшим групи, здобув повагу серед побратимів та керівництва, завжди із запалом виконував завдання.
«Тоді ми зайшли в ночі на позиції, там крім нашої бригади були й інші підрозділи. Ми співпрацювали з ними. Я розставив хлопців по точках, і день ми допомагали один одному. На наступний день я отримав наказ висуватися на допомогу одній із наших рот, яка тоді тримала оборону. Саме там зустрів активний наступ зі сторони окупантів. Деякі підрозділи, які були біля нас, почали відходити, наша ж бригада навпаки завела людей, бо потрібно було зупинити ворога», — ділиться Андрій.
Обстріли росіяни не припиняли ні на мить, атака була дуже потужна. Андрій згадує, що було дуже важко триматися, адже людей сили були не рівні, а серед наших чимало поранених.
«По радіостанції вийшов комбат і я йому розповів ситуацію, що на позиції нас залишилося троє. Ми трошки відкотилися назад, але продовжуємо тримати оборону. Ввечері нам знову завели групу з іншої бригади, ми їх розставили, на ранок дали ще одну групу. Ворог побачив, що в нас поповнення, знову почав активні дії. Росіяни лізли з усіх флангів!» — розповідає Андрій.
Поповнення не давало бажаного результату. Більшість бійців з приданого підрозділу відмовилися виходити з бліндажа.
Андрій не міг просто здатися та відійти. Вдома його чекає кохана та дружина та дитя, заради них він бореться на фронті.
«Ми з напарником розійшлися по флангах, а один залишився посередині, й так почали відстрілюватися. Це була, ніби естафета, я стріляю в ворога, він мене. Мені вдалося побачити де сидить мій «опонент», і вистрілив, але не влучив. Я присів перезарядитися, коли встав, в ту ж секунду російський ВОГ потрапив біля мене, і частина всіх уламків полетіла мені в обличчя. Тільки тоді мені довелося відходити, я зв’язався з командиром, сказав, що я 300-й», — каже десантник.
Інтенсивність боїв не дозволяла терміново евакуювати пораненого. Андрію довелось чекати певний час, перш ніж його забрали.
Дорога до медиків була важкою та довгою, десантники вирішили рухатися назустріч. Військові пройшли два кілометри, а потім підібрали Хамер побратимів.
«Найважче було сказати дружині, що я поранений, вона постійно за мене хвилювалася. Коли я приїхав до госпіталю, вона мене вже чекала там. Дружина стала для мене опорою, допомагала у всьому, вона постійно була поруч, за що я їй дуже вдячний», — каже захисник.
Бій закінчився, завдяки стійкості Андрія вдалося стримати ворога і дочекатися підмоги, щоб зупинити атаку росіян.
Наразі військовий відновлюється після поранення.
«Я дуже хочу, щоб наша країна стала європейською, розвивалася та процвітала. Але для цього нам потрібно вибити ворога і не віддати їм ні шматочка нашої землі!» — наголошує десантник.
Фото: 95 ОДШБр